Шелазький
| Шелазький | |
| Країна | Росія |
| Акваторії, що омивають | Східносибірське море, Північний Льодовитий океан |
| Координати | 70°06′19″ пн. ш. 170°25′41″ сх. д. / 70.1054000° пн. ш. 170.4283306° сх. д. |
  Шелазький | |
| |
Координати: 70°06′19″ пн. ш. 170°25′41″ сх. д. / 70.1054000° пн. ш. 170.4283306° сх. д.
Шелазький — найпівнічніший мис Чукотки, омивається водами Східно-Сибірського моря. Видається в море на 9 км.
Історичні відомості[ред. | ред. код]
Відкритий Семеном Дежньовим 1648 року[1] (тут розбився один з кочів експедиції)[2] і був названий мисом Перший Святий Ніс. 1649 року сюди ймовірно дійшов козачий десятник Михайло Стадухін[ru][3], а його однофамілець Тарас Васильович Стадухін — 1660 року (за іншими відомостями — 1700 року). Останній назвав мис Великим Чукотським[4]. У 1760-ті роки тут загинув купець Микита Шалауров[ru][5].
Під час експедиції Ф. П. Врангеля (1820—1824) складено опис мису, згідно з яким він складається з високих скель — «ці скелі складаються з дрібнозернистого граніту, змішаного з зеленуватим шпатом, темно-зеленою роговою блідою і слюдою». Тоді ж затверджено сучасну назву мису від етноніма шелаги, витісненого чукчами роду юкагірів, племені чуванців, що жив у цьому місці[6][1]. Учасник експедиції Врангеля доктор А. Е. Кібер[ru] вказує, що шелаги пішли на схід від мису Шелазького[7]. О. О. Бурикін[ru][8] вважає інтерпретацію шелагів як окремого народу помилковою і, що шелаги — це чукчі, які жили на річці Чаун.
Згідно із записами Врангеля легендарні онкілони займали берег від мису Шелазького[9] до Берингової протоки.
Чукотська назва мису — Єррі[7] або Итрін. Ескімоською мис називається Еррі[10].
Орнітофауна[ред. | ред. код]
На обривистих берегах скелястого мису Шелазького містяться розсіяні гніздування морських птахів — берингового баклана, великих чайок та чистуна[11].
Господарська діяльність[ред. | ред. код]
На мисі до початку 1980-х років діяла полярна гідрометеостанція «Туманна»[12], а також навігаційний світловий знак Шелазький Західний[13][14].
Клімат[ред. | ред. код]
Мис знаходиться у зоні, котра характеризується кліматом полярних пустель. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 3.9 °C (39 °F). Найхолодніший місяць — лютий, із середньою температурою -28.3 °С (-19 °F).[15]
| Клімат мису Шелазький | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показник | Січ. | Лют. | Бер. | Квіт. | Трав. | Черв. | Лип. | Серп. | Вер. | Жовт. | Лист. | Груд. | Рік |
| Абсолютний максимум, °C | 5 | 5 | 2 | 3 | 12 | 22 | 27 | 22 | 15 | 8 | 2 | 1 | 27 |
| Середній максимум, °C | −24 | −25 | −19 | −15 | −1 | 4 | 6 | 4 | 0 | −7 | −15 | −21 | −9 |
| Середня температура, °C | −27 | −28 | −23 | −19 | −4 | 2 | 3 | 2 | −1 | −9 | −17 | −24 | −12 |
| Середній мінімум, °C | −30 | −31 | −27 | −24 | −8 | 0 | 1 | 0 | −3 | −12 | −20 | −27 | −15 |
| Абсолютний мінімум, °C | −46 | −46 | −42 | −38 | −31 | −8 | −3 | −7 | −12 | −27 | −38 | −45 | −46 |
| Норма опадів, мм | 10 | 0 | 10 | 10 | 20 | 20 | 20 | 40 | 30 | 30 | 20 | 10 | 260 |
| Днів з дощем | 8 | 6 | 6 | 6 | 6 | 3 | 8 | 11 | 10 | 12 | 7 | 5 | 94 |
| Вологість повітря, % | 82 | 82 | 81 | 83 | 84 | 86 | 88 | 89 | 88 | 82 | 82 | 78 | 84 |
| Джерело: Weatherbase | |||||||||||||
Авіакатастрофи[ред. | ред. код]
10 серпня 1959 року на скелях мису Шелазький розбився літак Лі-2, який виконував аерофотознімання льодової обстановки. Внаслідок катастрофи з 10 осіб, що перебували на борту, загинуло семеро[16].
В літературі[ред. | ред. код]
У повісті Булгаріна «Правдоподібні небилиці» (1824) в майбутньому на Шелазькому мисі буде побудовано місто Надєжин з власним університетом.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Е. М. Поспелов. Шелагский мыс // Географические названия мира: Топонимический словарь. — Москва : АСТ, 2001. — 22 квітня.
- ↑ С. В. Обручев. По горам и тундрам Чукотки. Экспедиция 1934-1935 гг. К Шелагскому мысу // В неизведанные края. — Издательство ЦК ВЛКСМ "Молодая гвардия", 1954.
- ↑ В. Ю. Визе. Стадухин Михаил // [1] — М.-Л. : Издательство Главсевморпути, 1948. — 72 p. — 15000 прим. Архівовано з джерела 9 січня 2021
- ↑ В. Ю. Визе. Стадухин Тарас Васильев // [2] — М.-Л. : Издательство Главсевморпути, 1948. — 72 p. — 15000 прим. Архівовано з джерела 9 січня 2021
- ↑ В. И. Вернадский. Очерки по истории естествознания в России в XVIII столетии // Труды по истории науки в России. — Москва : Наука, 1988. — 22 квітня. Архівовано з джерела 9 січня 2021. Процитовано 6 січня 2021.
- ↑ Шелаги // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ а б Ф.П. Врангель. [3] — М.-Л. : Издательство Главсевморпути, 1948. Архівовано з джерела 8 січня 2021
- ↑ А. А. Бурыкин. Таинственные земли и загадочные народы: Реальность и легенды источников по истории географических открытий и этнической истории народов побережья Ледовитого океана // Народы России. Интернет журнал. Архівовано з джерела 8 січня 2021. Процитовано 6 січня 2021.
- ↑ Шелагский — самый северный мыс Чукотки. Архів оригіналу за 11 січня 2018. Процитовано 10 січня 2018.
- ↑ Арутюнов С. А, Сергеев Д. А. Древние культуры азиатских эскимосов: (Уэленский могильник). — Москва : Наука, 1968. — 210 с. — ISBN 9785445835424.
- ↑ Водно-болотные угодья России. Том 4. Водно-болотные угодья Северо-Востока России [Архівовано 8 січня 2021 у Wayback Machine.] (сост. А. В. Андреев). М.: Wetlands International, 2001. 296 с. ISBN 90-5882-986-3
- ↑ А. Попогребский (2009). Не Крым: опыт одной прогулки. region87. Архів оригіналу за 29 листопада 2018. Процитовано 10 березня 2014.
- ↑ Аркуш карти R-59-XV,XVI Шелагский. Масштаб: 1 : 200 000. Стан місцевості на 1981 р. Видання 1986 р. (рос.)
- ↑ Постановление правительства Чукотского автономного округа от 15.12.2005 № 250 «Об утверждении кадастровой стоимости земель промышленности и иного специального назначения Чукотского автономного округа». Официальная публикация в СМИ: «Ведомости», № 42 (225), 23.12.2005. Архів оригіналу за 4 березня 2016.
- ↑ Клімат мису Шелазький. Архів оригіналу за 29 серпня 2021. Процитовано 29 серпня 2021.
- ↑ Авиационные происшествия, инциденты и авиакатастрофы в СССР и России. Архів оригіналу за 3 липня 2018. Процитовано 6 січня 2021.