Юричко Володимир Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Володимирович Юричко
Володимир Юричко під час акції профспілки НАН 16 січня 2014 року на Європейській площі у Києві
Народився 3 квітня 1994(1994-04-03)
Самбір
Помер 14 серпня 2014(2014-08-14) (20 років)
поблизу села Хрящувате
·кульові поранення
Поховання Самбір
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність студент-медик
Галузь Євромайдан, антитерористична операція на сході України і Бої за Хрящувате
Відомий завдяки

учасник подій Євромайдану, учасник АТО

Alma mater Національний медичний університет імені Олександра Богомольця
Учасник Війна на сході України
Військове звання
 Солдат
ЗСУ Збройні сили
 «Айдар»
Батько Володимир Володимирович Юричко (нар. 09.06.1965)
Мати Лілія Богданівна Юричко (нар. 1965)
Вага 93 кг
Зріст 187 см
Нагороди
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»

Володи́мир Володи́мирович Юричко (3 квітня 1994, Самбір, Львівська область, Україна — 14 серпня 2014 поблизу села Хрящувате, Луганська область, Україна) — активіст студентської революції в НМУ (2014), вояк 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», студент Національного медичного університету імені Олександра Богомольця (2011—2014). Лицар ордена «За мужність» ІІІ ступеня. Загинув у бою.

Життєпис[ред. | ред. код]

Володимир народився в сім'ї лікарів Володимира Юричка та Лілії Юричко-Козич. Він був старшим сином у родині, мав молодшу сестру Соломію. Навчався в середній школі № 3 міста Самбора, потім у Самбірському технікумі економіки та інформатики, який закінчив з відзнакою. Вступив до Національного медичного університету, де вчився 3 роки за спеціальністю «педіатрія».[1]

Член Київської федерації волейболу, учасник багатьох турнірів з волейболу. Переможець 2-го Дивізіону чоловічої ліги в складі команди «Кий-97» у сезоні 2013—2014 року.[2][3]

Участь у Євромайдані[ред. | ред. код]

Володимир був учасником захисту Майдану протягом усього часу протесту, включно з подіями на вулиці Грушевського, співзасновником Наукової сотні Майдану — однієї з перших, що з'явилися в грудні 2013. Отримав поранення уламками гранати під час спротиву штурмам Майдану 18 лютого.

Разом з Віктором Досенком, Катериною Амосовою і Вадимом Арістовим був співорганізатором медичної акції «Світячи іншим, згораю сам» на захист медичного волонтера Майдану Олексія Тутова.[4] Активно брав участь у медичній акції «Медицина не мішень» із захисту медичних волонтерів від свавілля силовиків. Співавтор (разом з професором Катериною Амосовою і активістом Вадимом Арістовим) скарги до МВС та Генеральної прокуратури (що зібрала більше 500 підписів лікарів та студентів) щодо створення спеціальної комісії з розслідування злочинів проти медиків під час протестів.

Революція в НМУ[ред. | ред. код]

Співорганізатор Медичної революції в НМУ імені Олександра Богомольця, керував самообороною НМУ під час проходження перевірки комісією МОЗ України[1]. Був активним учасником подій. Давав інтерв'ю щодо поганих умов проживання в гуртожитках.[5]

Був активістом Ініціативної групи «Відродження НМУ», брав активну участь у незалежних громадських ініціативах, «мозкових штурмах» і дебатах зі створення Програми розвитку традицій і інновацій в НМУ «Новації 7». Займав активну громадську позицію щодо забезпечення рівності прав бути обраним для незалежних кандидатів у ректори НМУ.

Участь в АТО[ред. | ред. код]

Від березня-квітня 2014 року Володимир намагався поїхати в Донецьку область для агітації за єдність України. Під час формування добровольчого батальйону «Айдар» записався добровольцем, пройшов тренування. Від травня 2014 — медик-доброволець батальйону «Айдар». Працював санітаром на передовій, пізніше — помічником кулеметника. У липні-серпні став кулеметником розвідувально-диверсійного загону.[6]

Загинув у бою з терористами 13 або 14 серпня 2014 року разом з іншими солдатами «Айдару». За інформацією на сайті Міністерства оборони України, загинув 16 серпня «в ході виконання бойових завдань, вогневого зіткнення, обстрілів позицій з БМ-21, артилерії та мінометів» разом зі старшим солдатом Олександром Колотвіном і старшим лейтенантом Пилипом Слободенюком.[7][8] Проте 16 серпня тіло Володимира вже було в Самборі.[9]

На український підрозділ наступало 8 танків терористів, 2 з яких було підбито, решта відійшли в бік. Командир батальйону та заступник були поранені. Володимир Зюзь при відході основної групи лишився прикривати. Після того терористи здійснили залп із «Граду».[джерело?]

Похорон і вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка Володимиру Юричку на будівлі ректорату Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця

Похований у Самборі 17 серпня 2014 року.[10] З 16 до 18 серпня у Самборі оголошено дні трауру за Юричком.[9] Ім'я Юричка згадав радник міністра МОЗ Ігор Найда, виступаючи з вітальним словом до першокурсників НМУ 29 серпня 2014 року.[11]

Рішенням Самбірської міської ради від 9 вересня 2014 року ім'ям Володимира Юричка названо міську середню школу № 3, а також на його честь перейменовано вулицю Бічна Шевченка на вулицю Володимира Юричка. Іншим рішенням Володимиру Юричку присвоєно звання Почесного громадянина Самбора.[12]

Міський голова Самбора Тарас Копиляк також планує встановити пам'ятник Юричку на Площі Пам'яті в Самборі.[13]

Ректорат Національного медичного університету започаткував академічну стипендію імені В. В. Юричка, першими лауреатками якої стали Олеся Жуковська та Оксана Михайлюк.[14]

3 квітня 2015 року, в день народження Володимира Юричка, якому виповнився б 21 рік, у Києві на фасаді Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця встановлено меморіальну дошку[15][16]. Гроші для неї збирали студенти і викладачі університету.

23 травня 2015 року проведено перший турнір з волейболу «Меморіал Володимира Юричка», в якому взяли участь 6 університетських команд[17].

3 квітня 2017 року, на міському цвинтарі Самбора відбулось освячення надгробного пам'ятника на могилі В. Юричка[18].

25-26 липня 2015 року був проведений перший турнір з волейболу пляжного "МЕМОРІАЛ Володимира Юричка". З того часу турнір проводиться щорічно, має фактичний статус Відкритого кубку м.Києва, збирає кращих українських гравців з волейболу пляжного та гостей з інших країн.[19]

Нагороди[ред. | ред. код]

27 червня 2015 року Володимира Юричка нагороджено орденом «За мужність» III ступеня «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».[20]

Інститут національної пам'яті в лютому 2015 року запропонував нагородити 70 учасників Євромайдану, які загинули у бойових діях на Сході України орденом «Героїв Небесної Сотні», зокрема й Володимира Юричка[21].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Характеристика Володимира Юричка за підписом ректора НМУ [Архівовано 19 березня 2015 у Wayback Machine.] // Офіційний сайт НМУ.
  2. ↑ Оголошення на сайті Київської федерації волейболу. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 27 вересня 2014.
  3. ↑ Володимир Юричко. Анкетні дані[недоступне посилання] // Сайт Київської федерації волейболу.
  4. ↑ Анонс акції в підтримку заарештованого медика Євромайдану // Український погляд. — 2014. — 5 лютого.
  5. ↑ Ректор медуніверситету ім Богомольця змушував голодувати студентів [Архівовано 2014-05-31 у Wayback Machine.] // Факти. ICTV. — 2014. — 6 березня.
  6. ↑ Роман Іванчук. «Мені кров у жилах застигне, якщо не поїду туди» // Високий замок. — 2014. — 18 серпня.
  7. ↑ Список загиблих військовослужбовців ЗСУ в ході ведення АТО// Сайт Міністерства оборони України.
  8. ↑ Список загиблих військовослужбовців ЗСУ в ході ведення АТО [Архівовано 13 грудня 2014 у Wayback Machine.] // Сайт Міністерства оборони України. (Перевірено 14 травня 2016 — посилання не працює)
  9. ↑ а б Схиляємо голови у глибокій скорботі [Архівовано 28 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Самбірська міська рада.
  10. ↑ На Львівщині прощалися з бійцем «Айдару» Володимиром Юричком [Архівовано 2014-12-13 у Wayback Machine.] // Zik. —2014. — 18 серпня.
  11. ↑ Радник Міністра Ігор Найда привітав першокурсників Національного медуніверситету імені О. О. Богомольця [Архівовано 31 серпня 2014 у Wayback Machine.] // Сайт МОЗ України. — 2014. — 29 серпня.
  12. ↑ Загиблому у зоні АТО Володимиру Юричку присвоєно звання «Почесний громадянин Самбора» // Zik. — 2014. — 9 вересня.
  13. ↑ Площа Пам'яті в Самборі поповниться ще одним пам'ятником — загиблому герою АТО [Архівовано 3 вересня 2014 у Wayback Machine.] // Zik. — 2014. — 21 серпня.
  14. ↑ Перша стипендія імені Володимира Юричка [Архівовано 15 березня 2015 у Wayback Machine.] // Офіційний сайт НМУ. — 2015. — 5 березня.
  15. ↑ Меморіальну дошку Володимиру Юричку відкрили на фасаді НМУ ім. Богомольця. 5 канал. Процитовано 3 квітня 2015.
  16. ↑ Урочисте відкриття меморіальної дошки Володимиру Юричку. офіційний сайт НМУ. Процитовано 3 квітня 2015.[недоступне посилання з серпня 2019]
  17. ↑ Перший турнір з волейболу «Меморіал Володимира Юричка» [Архівовано 17 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Сайт НМУ ім. О. О. Богомольця. — 2015. — 23 квітня.
  18. ↑ У Самборі освятили пам’ятник загиблому учаснику АТО Володимиру Юричку. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 5 листопада 2017.
  19. ↑ Меморіал Володимира Юричка. www.facebook.com (англ.). Процитовано 1 липня 2021.
  20. ↑ Указ Президента України від 27 червня 2015 року року № 365/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
  21. ↑ Орден Героїв Небесної Сотні мають отримати загиблі на сході України майданівці // Прес-служба Українського інституту національної пам'яті. — 2015. — 19 лютого.

Посилання[ред. | ред. код]

Зовнішні відеофайли
 Пісня, складена і виконана батьком Володимира Юричка для сина на YouTube


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юричко_Володимир_Володимирович&oldid=40553424