Генеральна прокуратура України
| Генеральна прокуратура України (ГПУ) | |||
| |||
| Герб Прокуратури | |||
| |||
| Прапор Прокуратури | |||
| |||
| Будівля Генеральної прокуратури | |||
| Загальна інформація: | |||
| Тип: | прокуратура | ||
| Юрисдикція: |  Україна
| ||
| Дата заснування: | 1 грудня 1991 | ||
| Відомство-попередник: | Прокуратура УРСР | ||
| Девіз: | "Закон. Честь. Гідність" | ||
| Структура: | |||
| Генеральний прокурор: | Юрій Луценко | ||
| Ключовий документ: | Закон України «Про прокуратуру» | ||
| Кількість співробітників: | 15 000 (2014) | ||
| Бюджет: | 7.26 млрд. ₴ (2019)[1] | ||
| Штаб-квартира: | |||
| Адреса штаб-квартири: | м. Київ, вул. Різницька, 13/15 50°26′08″ пн. ш. 30°32′31″ сх. д. / 50.4354457° пн. ш. 30.54195799° сх. д. | ||
| Веб-сайт: | |||
| |||
 |
| Ця стаття є частиною серії статей про державний лад і устрій України |
|
Правова система
|
|
Виконавча влада
|
|
Судова влада
|
|
Вибори та референдуми
|
|
Міжнародні відносини
|
 Категорія • Інші країни |
 | Ця стаття потребує доопрацювання. |
 | Частина інформації в цій статті застаріла. |
Генеральна прокурату́ра Украї́ни — єдина централізована система органів державної влади, які відповідно до Конституції та законів України здійснюють обвинувальну, представницьку, контрольно-наглядову функції в державі[2].
Зміст
Історія[ред. | ред. код]
За глибокої давнини почалося формування правової системи і певних функцій прокуратури на території сучасної України.
На етапі розвитку звичаєвого права також на рівні звичаю формувалася наглядова функція деспотійних володарів скіфської держави. Норми права у скіфів захищали життя, майно, привілеї царської сім'ї та родоплемінної знаті. Цар встановлював чіткий порядок використання пасовищ, адже йому належала верховна власність на землю. Існувала наглядова функція — існували наглядачі.
У VII ст. до н. е. скіфи зустрілися з грецькими поселенцями. У Північному Причорномор'ї елліни заснували свої міста-держави: Ольвію, Пантікапей, Феодосію, Херсонес тощо. Основними джерелами права в них були закони та рішення народних зборів і рад міст, постанови колегій, місцеві звичаї. Законодавча ініціатива належала народним зборам, радам міст, їх головам, колегіям та своєрідним попередникам сучасних прокурорів — номофілакам (стражам законів), які повинні були стежити за оформленням законів, поведінкою людей та посадових осіб і вимагали від них виконання законів. Крім номофілаків, існувала колегія продиктів (юридичних радників), які також виконували наглядові функції.
Часи середньовіччя[ред. | ред. код]
У Х ст. почало формуватися князівське законодавство Київської Русі. Княгиня Ольга, встановивши норми і пункти збору данини, посилила функції нагляду. Вона прийняла закон, який оберігав життя княжих дружинників. Статути князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого внесли важливі нововведення у фінансове, сімейне та кримінальне право. Боротьба з прибічниками старих традицій, що не бажали підкорятися новим звичаям, суворе покарання їх стали суттю наглядових повноважень великого князя. Велике значення у формуванні правової системи мало прийняття зводу великокняжих законів, що отримав назву «Руська правда». Суттєва роль у «Руській правді» відводилась нормам кримінального процесу та права, хоча такого поділу ще не існувало. А оскільки цей процес належало контролювати то, ймовірно, це було черговим кроком у розвитку наглядової функції. У судовій практиці Київської Русі панував змагальний процес за активної участі сторін, які називалися позивачами. Суд виконував функцію посередника, хоча іноді застосовувалися форми розшукового процесу. Головну роль при цьому відігравав позивач, з ініціативи якого розпочиналося судочинство. Формально саме він був обвинувачем. Доказове значення мали зовнішні ознаки злочину, речові докази, власне зізнання, показання «видоків» та «послухів». Рішення суду оголошувалося усно, а вирок виконувався негайно.
У 1578 році на сеймі Речі Посполитої утворено Луцький трибунал — вищий суд України, дія якого поширювалася на Київське, Волинське та Брацлавське воєводства, офіційною ж мовою визнавалася українська. Вже наступного, 1579 року, в Батурині утворено Український трибунал, який складався з семи департаментів. Депутати трибуналу щорічно обирали прокурора (інстигатора), котрий наглядав за чинністю подання позовів до трибунальського суду.
Посада прокурора збереглася в Україні і в XVII ст. В Українському трибуналі разом із гетьманом, генеральним писарем, генеральним возним, генеральними суддями та іншими вищими чинами засідав і прокурор.
У 1722 році Петро І заснував державний орган для здійснення нагляду за дотриманням законної діяльності центральних і місцевих органів державної влади. Модель прокуратури він привіз із Франції. Царська імператорська прокуратура, куди і входили органи прокуратури України, проіснувала до жовтня 1917 року.
Новітній час[ред. | ред. код]
В УНР велася активна робота із створення нової системи правоохоронних органів, у тому числі — судів і органів прокурорського нагляду. Так, у грудні 1917 року заснована Прокураторія, наступного місяця Центральна Рада ухвалила Закон «Про уряджання прокурорського нагляду в Україні».
За часів правління гетьмана П. Скоропадського (квітень–грудень 1918 року) ухвалюється Закон «Про утворення державного Сенату».
При створенні у грудні 1918 року Директорії УНР набуває чинності Закон «Про урядження прокурорського догляду в Україні» і поновлюється діяльність Генерального Суду під назвою «Найвищий Суд Української Народної Республіки».
Радянська доба[ред. | ред. код]
За радянських часів Державна прокуратура в Україні заснована в системі Нарком'юсту. 28 червня 1922 р. затвердженим ВУЦВК «Положенням про прокурорський нагляд». Законодавство про прокуратуру постійно розвивалося. У 1923 р. передбачалося введення Прокуратури до складу Верховного суду СРСР. А пізніше, в 1933 р., утворюється Прокуратура Союзу РСР як централізована система з правом загального керівництва діяльністю прокуратур союзних республік, затверджується Положення про Прокуратуру Союзу РСР. На Нюрнберзькому процесі головним обвинувачем від Радянського Союзу був прокурор Української РСР Роман Руденко.
Список Генеральних прокурорів Української СРР:
| # | Генеральний прокурор Української СРР | Прізвище |
| 1 | Червень 1922—1927 | Микола Скрипник |
| 2 | 1927 — 1930 | Василь Порайко |
| 3 | 1930 — 1933 | Василь Поляков |
| 4 | 1933 — 1935 | Василь Михайлик |
| 5 | 1935 — 1936 | Аркадій Кисельов |
| 6 | весна 1936 | Григорій Желєзногорський |
Список Прокурорів Української РСР:
| # | Прокурор Української РСР | Прізвище |
| 1 | 1938 — 1944 | Леонід Яченін |
| 2 | Червень 1944 — 1953 | Роман Руденко |
| 3 | Серпень 1953 — лютий 1963 | Денис Панасюк |
| 4 | 1963 — 1983 | Федір Глух |
| 5 | Січень 1983 — лютий 1990 | Петро Осипенко |
| 6 | Лютий 1990 — серпень 1991 | Михайло Потебенько |
Доба незалежності[ред. | ред. код]
З моменту проголошення України суверенною і незалежною державою розпочався новий етап розвитку прокуратури. Після прийняття та введення в дію з 1 грудня 1991 р. Закону України «Про прокуратуру» та ряду інших нормативних актів створено правову базу організації та діяльності органів прокуратури незалежної України.
Враховуючи роль органів прокуратури України у зміцненні законності, захисту прав людини і громадянина, а також внесок працівників прокуратури у справу розбудови України як правової держави, Указом Президента України від 02.11.2000 року встановлено професійне свято — День працівника прокуратури — 1 грудня.
У вересня 2014 року Генеральна прокуратура України сформувала батальйон з 600 співробітників прокуратури для участі в бойових діях на сході України.[3]
Новий Закон «Про прокуратуру» прийнятий 14 жовтня 2014 року, набрав чинності 15 липня 2015 року.
Функції[ред. | ред. код]
Відповідно до статті 131-1 Конституції України на Прокуратуру України покладаються:
- підтримання публічного обвинувачення в суді;
- організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
- представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Правова природа прокуратури в демократичних державах полягає у потребі представлення в суді публічного обвинувачення.
Відповідно до перехідних положень Конституції України Прокуратура продовжує виконувати функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів (з 26.10.2014 виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді [п.1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру»]) та функцію попереднього слідства лише до:
- введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів,
- сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.
З 20.11.2017 функція попереднього слідства припинена відповідно до п. 4 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру».
Структура[ред. | ред. код]
Військова прокуратура України[ред. | ред. код]
- Військова прокуратура сил антитерористичної операції
- Військова прокуратура Центрального регіону України
- Військова прокуратура Південного регіону України
- Військова прокуратура Західного регіону України
Навчальні заклади[ред. | ред. код]
Самостійний підрозділ[ред. | ред. код]
Генеральний прокурор України[ред. | ред. код]
Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України — шість років.
Поточний склад Генеральної прокуратури України[ред. | ред. код]
- Юрій Луценко — Генеральний прокурор України.
- Сторожук Дмитро Анатолійович — заступник Генерального прокурора України
- Анатолій Матіос — заступник Генерального прокурора України — Головний військовий прокурор
- Єнін Євгеній Володимирович — заступник Генерального прокурора України
- Стрижевська Анжела Анатоліївна — заступник Генерального прокурора України
- Юрій Столярчук — заступник Генерального прокурора України
Прокурорський корпус[ред. | ред. код]
На 1 вересня 2014 в Україні налічувалося 14582 прокурори, що становить 32 особи на 100 тис. населення. Такий показник у країнах Європи становить 6-13 осіб, у Росії — 22[5].
Прокуратура України в ЗМІ[ред. | ред. код]
- Персонал органів прокуратури сьогодні піддається різкій критиці. Йому дорікають за відсутність професіоналізму і компетентності, ініціативності й рішучості, з одного боку, за прояви байдужості та корумпованості, політичність — з іншого. Все це є наслідком того, що в органах прокуратури ще не склалася цілісна система кадрового забезпечення.[6]
- В ексклюзивному інтерв'ю агентству «Інтерфакс-Україна» 16 квітня 2010 року Віце-прем'єр-міністр України Володимир Сівкович заявив, зокрема, що «Генпрокуратура за останні кілька місяців відпустила сімох найрезонантніших хабарників»…[7]
- Генеральна прокуратура тримає на контролі хід розслідування кожного кримінального провадження, пов'язаного з порушенням прав журналістів. З початку 2014 року, за повідомленням газети «Прокурорська Честь» за фактами перешкоджання професійній діяльності журналістів (ст. 171 Кримінального кодексу України) відкрито 59 кримінальних проваджень, з яких 2 направлено до суду для розгляду по суті.
- Прокуратура останнім часом значно посилила захист прав журналістів, за інформацією того ж видання «Прокурорська Честь», наразі навіть активно обговорюється ідея створення робочої групи з метою комунікації та об'єктивного висвітлення в ЗМІ стану розслідування кримінальних правопорушень, у яких потерпілими є журналісти.
Див. також[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Генеральна прокуратура України |
- Закон України «Про прокуратуру»
- Спеціалізована антикорупційна прокуратура
- Прокуратура Автономної Республіки Крим
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Розподіл видатків Державного бюджету України на 2019 рік (документ .xls), лист «dod3», рядок 62 — офіційний сайт Верховної Ради України
- ↑ Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України. Підручник. 2-ге видання, перероблене та доопрацьоване. — К.: Правова єдність, 2010. — 428 с. — Розділ 15.
- ↑ В Україні сформували «прокурорський батальйон»
- ↑ ВР відправила Пшонку у відставку (247 депутатів «висловили» недовіру Генеральному прокурору Пшонці)
- ↑ [1]
- ↑ Бурбика Михайло Михайлович. Робота з персоналом в органах прокуратури України: організаційно-правові питання: дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 / Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х., 2007. — 191арк. — Бібліогр.: арк. 171—191.
- ↑ http://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=37965 Заява. Прес-служба Генеральної прокуратури України
Посилання[ред. | ред. код]
- Генеральна прокуратура України // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — 672—768 с. — ISBN 966-749-200-1.
- Прокуратура України // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
- Офіційний сайт Генеральної прокуратури України
- Закон України «Про прокуратуру» — набрав сили з 15.07.2015 р.
- Закон України «Про прокуратуру» — з 15.07.2015 р. втратив чинність крім окремих положень
- В. В. Сухонос. Прокуратура України
- Загальнодержавна газета «Прокурорська Честь»
Література[ред. | ред. код]
- Панич Назар Юрійович. Становлення та розвиток інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії і Австро-Угорщини (1849 — 1918 рр.). : Дис… канд. наук: 12.00.01 — 2009.
| |||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
