Ядвіга Сапега
| Ядвіга Сапега | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
9 липня 1806 або 1806[2][3][…] Подзамче, Гміна Бихава, Люблінський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща або Варшава, Королівство Пруссія |
| Померла |
29 березня 1890[1] Красичинський замок, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина |
| Рід | Замойські і Сапіги |
| Батько | Станіслав Костка Замойський[1] |
| Мати | Zofia Czartoryskad[1] |
| У шлюбі з | Леон Людвік Сапега[1] |
| Діти | Адам Станіслав Сапега[2][5], Q123232272?[5], Q123232273?[5], Q123232274?[5], Q123232275?[5], Q123232276?[5], Q123232277?[6] і Q123232278?[6] |
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. |
Ядвіга Сапега (або Сапежина, уроджена Замойська гербу Єліта, 9 липня 1806 — 29 березня 1890, Красичин) — меценатка.
Життєпис[ред. | ред. код]
Ядвіга була донькою Станіслава Костки Замойського — голови Тимчасового уряду в Галичині (у 1809 р.) та Софії Чорторийської.[7] 9 грудня 1825 року у Пулавах вона побралася з Леоном Сапігою. Згодом народила дев'ятеро дітей. Майже всі діти померли в підлітковому віці, крім Адама Станіслава.
Навесні 1830 р. виїхала до Парижа, коли Леон Сапега долучився до листопадового повстання. Після поразки повстання возз'єдналася з чоловіком у Вроцлаві та розділила з ним важкі роки у Кракові.[8] З хворими дітьми з 1840 року їздила на курорти та Рив'єру, була затятою прихильницею водолікування. У Львові очолювала Благодійне товариство св. Вінсент і Паулу. Засновувала дитячі будинки. Її діяльність значною мірою сприяла подоланню бідності та покращенню умов життя населення околиць Красічина. У 1863 році в Красічині вона створила шпиталь для поранених повстанців. Опікувалася також лікарнями у Львові та Чесанові. Не схвалюючи ризикованих політичних авантюр свого сина Адама, вона відчувала солідарність з ним і в лютому 1864 р. сприяла його втечі з в'язниці. Після Січневого повстання у 1864 році Ядвіга Сапега привела до Красичина сестер Служебниць, які зайнялися роботою серед малоосвіченого та бідного населення. Ядвіга із Служебницями також тримали дитячий будинок у сусідній школі. Після смерті чоловіка вона поступово відійшла від громадської діяльності, довіривши невістці Ядвізі опіку над благодійними установами. У 1886 році місто Львів викарбувало пам'ятну медаль на її честь.
Померла в Красичині й похована 2 квітня 1890 р. у родинних могилах.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 105. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
- ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
- ↑ NUKAT — 2002.
- ↑ Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- ↑ а б в г д е Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 107. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
- ↑ а б Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 108. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
- ↑ Januszek-Surdacka, Monika. Zofia z Czartoryskich Zamoyska. Muzeum Zamoyskich w Kozłówce. Процитовано 8 січня 2023.
- ↑ Kieniewicz, Stefan. Jadwiga Sapieżyna (z domu Zamoyska). Polski Słownik Biograficzny (пол.). Процитовано 9 січня 2023.
Бібліографія[ред. | ред. код]
|
