Вроцлав

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вроцлав
Wrocław

Герб Прапор
Coat of arms of Wrocławd Прапор Вроцлава
Вроцлав
Вроцлав
WroclawDrogi.svg
Основні дані
51°06′36″ пн. ш. 17°01′57″ сх. д. / 51.11000000002777455° пн. ш. 17.03250000002777753° сх. д. / 51.11000000002777455; 17.03250000002777753Координати: 51°06′36″ пн. ш. 17°01′57″ сх. д. / 51.11000000002777455° пн. ш. 17.03250000002777753° сх. д. / 51.11000000002777455; 17.03250000002777753
Країна Польща Польща
Регіон POL województwo dolnośląskie flag 1.svg Нижньосілезьке воєводство
Столиця для Нижньосілезьке воєводство, Вроцлавський повіт, Адміністративний округ Бреслауd, Сілезія і Вроцлавське воєводство (1945—1975)d

Межує з

— сусідні нас. пункти
Ґміна Вішня-Мала, Ґміна Черниця, Ґміна Длуґоленка, Ґміна Конти-Вроцлавські, Ґміна Кобежице, Ґміна М'єнкіня, Ґміна Оборники-Шльонські, Ґміна Сехніце ?
Девіз Miasto Spotkań (Місто зустрічей)
Засновано X століття
Площа 292,82 км²
Населення 640 648 (2018)[1]
· густота 2161 (2008[2]) осіб/км²
Агломерація 1 150 000
Висота НРМ 155 ± 1 м
Водойма Одра, Шленза, Олава, Відава, Бистшиця
Назва мешканців пол. wrocławianin[3], пол. wrocławianka[4], пол. wrocławiak[5], есп. vroclavano, нім. Breslauer[6], нім. Breslauer[6], нім. Breslauer[6], нім. Breslauerin[7], нім. Breslauerin[7], нім. Breslauerin[7], нім. Breslauer[6], нім. Breslauer[6], нім. Breslauer[6], нім. Breslauerinnen[7], нім. Breslauerinnen[7] і нім. Breslauerinnen[7]
Міста-побратими В'єнн, Райнікендорф, Бреда (1991)[8], Гвадалахара (1995)[8], Градець-Кралове (16 червня 2003)[8][9], Дрезден (1959, 1963)[8], Вісбаден (1987)[8], Каунас (18 травня 2003)[8][10], Шарлотт (1991)[8], Лілль (4 жовтня 2013)[8], Львів (28 листопада 2003)[8], Рамат-Ган (1997)[8], Городня (Білорусь) (2003), Скоп'є, В'єнна (1990)[8], Вільнюс (4 вересня 2014)[8]
Телефонний код (48) 71
Часовий пояс UTC+1, CET і UTC+2
Номери автомобілів DW
GeoNames 7531292
OSM r2805690  ·R
Поштові індекси 50-041 - 54-612
Міська влада
Mayor of Wroclawd Яцек Сутрик
Вебсайт wroclaw.pl
Мапа
Вроцлав. Карта розташування: Польща
Вроцлав
Вроцлав
Вроцлав (Польща)


CMNS: Вроцлав у Вікісховищі

Вро́цлав (староукраїнська назва — Бреславль; пол. Wrocław, чеськ. Vratislav, лат. Wratislavia або пол. Vratislavia, нім. Аудіо Breslauфайл, угор. Boroszló, до 1945 — Бреслав[11] або Бреслау) — місто в Польщі, у Нижній Сілезії, столиця Сілезії. Одне з найбільших (четверте за чисельністю населення) і найстаріших міст Польщі, столиця Нижньосілезького воєводства. У 2016 році місто було культурною столицею Європи.

Вроцлав був господарем УЄФА Євро 2012, у 2017 році в місті відбулись Всесвітні Ігри.

Походження назви[ред. | ред. код]

За легендою місто було засноване чеським князем Вратиславом I (правив у 915921 роках) і вперше записане під цією назвою в 1000 році. Ранні записи свідчать, що середньовічна назва міста була Vratislav у чеських джерелах і Wrocisław у польських. Пізніше поляки спростили вимову від Wrocisław до Wrocław.

Історія[ред. | ред. код]

Вроцлав у 1736

Територія, на якій знаходиться сучасний Вроцлав, вперше була згадана відомим географом Тацитом у 98 році.

Клавдій Птолемей вперше згадує цю землю у 150 році у знаменитій праці Стародавня Германія (лат. Germania Magna).

Пізніше сюди прийшло одне із племен вандалів — сілінги, від якого вірогідно і пішла назва навколишньої місцевості.

Безпосередньо саме місто Вроцлав ймовірно виникло у період з 915 по 921 рік з ініціативи чеського князя Вратислава I[12]. На той час тут мешкало західнослов'янське плем'я слензян, які й заснували поселення на Острові Тумському, у місці злиття трьох приток Одри.

Найстаріша офіційна писемна згадка про Вроцлав міститься у папській буллі, яка датується 1000 роком[13]. У ній Вроцлав визначався як місце перебування вроцлавського єпископа.

З кінця X століття Вроцлав перебував під пануванням Польщі. У 1109 році на околицях міста війська польського князя Болеслава Кривоустого виграли битву, яка в наш час відома як Битва на Псячому полі, у військ німецького короля Генріха V[12]. В наш час, місце, де, ймовірно, відбулася битва, знаходиться на території Вроцлава, а житловий мікрорайон, який там розміщується має назву Псяче поле.

Під час татаро-монгольської навали, у 1241 році, місто зазнало часткових руйнувань[13]. Після цього, домінуючу роль у розбудові міста перейняли німецькі колоністи. У другій половині XIII століття місто вже мало цегляні мури та рів[13].

У 1261 місто отримало магдебурзьке право[13].

У 1335 році, після бездітної смерті вроцлавського князя Генріха VI Доброго, містом та князівством заволоділо Чеське королівство[13]. У XV столітті місто переживало розквіт, пов'язаний із торгівлею. У 1474 році Вроцлав було включено до Ганзейської унії[12].

У 1526 році, після смерті чеського короля Людовика II Ягеллончика, Вроцлав, разом із Сілезією, перейшов під панування Габсбургів[13].

На межі XV і XVI століть було здійснено чергову перебудову міських фортифікацій[13].

Під час Реформації, більша частина мешканців міста перейшла у протестантизм. Завдяки підтриманню нейтралітету під час Тридцятилітньої війни місту вдалося уникнути серйозних руйнувань[13].

Після війни за австрійську спадщину, у 1741 році Вроцлав було приєднано до Пруссії (Австрія відмовилася від прав на нього тільки в 1764 році).

Під час наполеонівських воєн місто стало ареною активних дій. У 1807 році його захопили французькі війська[12], після чого було знищено міські фортифікації[13]. У цей час місто було одним із центрів німецького патріотичного руху, тут збирався Лютцовський добровольчий корпус, а король Фрідріх Вільгельм III проголосив про оголошення війни Франції в 1813 році.

У XIX столітті посилилося промислове значення Вроцлава і Сілезії у цілому; місто стало текстильною столицею Німеччини і важливим транспортним вузлом. У 1842 році було відкрито першу ділянку залізничної колії (Вроцлав — Олава)[13]. Згодом місто отримало залізничне сполучення з низкою інших міст. На межі XIX і XX століть місто стало також важливим річковим портом. У 1877 році у Вроцлаві було запущено перші лінії кінних трамваїв, які починаючи з 90-их років XIX століття, разом з електрифікацією, поступово замінювали на електричні трамваї[13].

Переважну більшість населення міста в цей час становили німці. Так, у 1904 році з 471 тисяч мешканців міста тільки 6 тис. становили євреїв і ще 20 тис. — поляки.

Під час Першої світової війни місто лежало поодаль від лінії бойових зіткнень, завдяки чому уникнуло серйозних руйнувань[13].

У Веймарській республіці місто стало адміністративним центром нової провінції Нижня Сілезія (1919). У 1924—1928 роках було розширено адміністративні межі міста[13].

Під час так званої «Кришталевої ночі», з 9 на 10 листопада 1938 року, в місті було знищено багато будинків та крамниць євреїв, а також спалено Нову Синагогу[12].

1890–1900

У нацистський період (з 1933) був змінений герб міста, а багато передмість і райони, що носили слов'янські назви, перейменовані. Польська, чеська, єврейська меншини переслідувалися і депортувалися в концтабори.

В ході Другої світової війни, у 1944 році, до міста було евакуйовано значну кількість мирного населення та промислових об'єктів. Так, наприкінці 1944 року тут перебувало близько 1 мільйона осіб[13].

Із наближенням лінії фронту до міста, німецька влада оголосила його «фортецею». Облога міста радянськими військами розпочалася у лютому 1945 року[13].

Після Другої світової війни[ред. | ред. код]

Місто стало одним з небагатьох, які чинили завзятий опір наступаючим частинам Червоної Армії навесні 1945 року. 4 травня 1945 року натхненник оборони Бреслау гауляйтер Карл Ганке був евакуйований з міста літаком, щоб зайняти пост рейхсфюрера СС замість зміщеного Гіммлера. Через тиждень він пропав безвісти в районі Праги. 6 травня комендант Бреслау, генерал піхоти Герман Нігофф, підписав акт про капітуляцію.

Після Другої світової війни місто перейшло від Німеччини до Польщі.

У серпні 1945 у місті було 189 500 німців і лише 17 000 поляків. Між 1945 і 1949 роками більшість німців було виселено до частини Німеччини, яку контролював Радянський Союз. Водночас місто почали заселяти переселенцями-поляками з України (Львів, Волинська область) та Литви (Віленський край). Таким чином на 2010 рік у місті лишилося лише близько 1000 німців (2 % населення), таким чином співвідношення німців до поляків стало прямо протилежним до того, яким було 100 років тому[14].

Наприкінці 50-их років XX століття Вроцлав відновив свій соціально-економічний потенціал, ставши одним із найважливіших господарських, культурних і наукових центрів Польщі[13].

У 1980 році на теренах Вроцлава проходили страйки і маніфестації, а вже у 1981 році тут виник рух Помаранчева Альтернатива[13]. Діяльність останнього, у 2000-их роках надихнула мешканців та владу міста встановлювати у місті бронзові статуетки-гномів, які зараз є своєрідною візитівкою міста.

У 1983 році місто відвідав Папа Римський Іван Павло II[12]. У 1985 році у Вроцлаві було відкрито для огляду відреставровану Рацлавицьку панораму[13], яку вивезли зі Львова після завершення Другої світової війни.

У 1990 році місту було повернено його історичний герб[13].

Після системних трансформацій 1989—1990 років місто почало стрімко розвиватися.

В 1997 році У Вроцлаві відбувся 46-ий Міжнародний євхаристичний конгрес, в якому взяв участь Папа Римський Іван Павло II. У тому ж році місто сильно постраждало від повені[15].

У 2000 році відбулися урочисті святкування тисячоліття Вроцлава[13], у 2012 році місто було одним із польських міст, що приймали Чемпіонат Європи з футболу, у 2016 році місто було Культурною столицею Європи[15].

Географія[ред. | ред. код]

Вроцлав розміщений у Центральній Європі, у Нижній Сілезії, на північ від Судетів. Тут протікають п'ять річок — (Одра та 4 її притоки). До Другої світової війни в місті існували 303 мости (відповідно до сучасних критеріїв), на сьогодні їх залишилось 117. У місті 12 островів, на острові Тумському і було засноване місто[16].

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат Вроцлава
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 19,7 20,1 25,4 32,0 34,4 38,0 37,9 39,0 35,3 28,1 22,0 19,0 39,0
Середній максимум, °C 3 5 9 14 20 23 25 25 19 14 7 3 14,0
Середній мінімум, °C −4 −3 −1 3 8 11 13 13 9 5 0 −3 5,0
Абсолютний мінімум, °C −30 −29,2 −23,9 −8 −2,1 1,1 5,0 3,4 −2 −6 −15,4 −22,7 −30
Норма опадів, мм 30 32 39 38 54 69 75 65 43 38 41 38 566
Кількість сонячних годин 54 74 125 204 250 251 251 247 166 119 67 47 1855
Кількість днів з опадами 14 12 12 10 13 12 14 13 11 13 15 12 151


Вологість повітря, % 81 84 76 69 66 70 71 71 75 78 83 85 76
Джерело: [17][18]

Демографія[ред. | ред. код]

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][19]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 294251 47011 210574 36666
Жінки 335880 44898 203345 87637
Разом 630131 91909 413919 124303

Населення за роками:

Таблиця демографії
1800182918311840185018521880190019101925193319391946
064.500084.904089.500100.000114.000121.100272.900422.700510.000555.200625.200629.600171.000
Таблиця демографії
1956196019651967197019751980199019992003200620082014
400.000431.800475.000487.700526.000579.900617.700640.600650.000638.000635.200632.200633 105

Культура[ред. | ред. код]

Вроцлав
Вроцлавська Опера
«Рацлавицька панорама»

Це один з найпопулярніших туристичних об'єктів, ротонда, у якій по колу натягнуте живописне полотно заввишки 15 метрів, завдовжки 114 та діаметром 38 метрів. На ньому зображена битва 4 квітня 1794 року під Рацлавицями (неподалік Кракова), у якій польські повстанці з озброєними косами селянами під проводом національного героя Тадеуша Костюшка розбили царські війська на чолі з генералом Олександром Тормасовим.

Картину створили спеціально до 100-ліття повстання Костюшка. Ініціатором її появи став львівський художник Ян Стика. Він запросив до співпраці художника-баталіста Войцеха Коссака. Полотно для роботи зіткали у Брюсселі, а залізну конструкцію ротонди купили у Відні. Картину малювали з серпня 1893 року до травня 1894. Спочатку робота прикрашала Стрийський парк Львова, а до Вроцлава була вивезена після Другої світової війни. Полотно стало доступним для відвідувачів з 1985 року, тобто через 40 років після перевезення до Вроцлава.

Театри Вроцлава

У місті з 1991 року[20] виходить щоквартальник «Głos Buczaczan» (редактором був, зокрема, — доктор Владислав Шкляр (†10.10.2013[21])[22]), у якому, зокрема, публікуються спогади, матеріали з історії галицького міста.

Музеї Вроцлава[ред. | ред. код]

Вроцлав. Острів Тумський
  • Національний музей, заснований у 1947 році.
  • Міський музей Вроцлава, знаходиться у Королівському палаці.
  • Музей природничої історії, заснований в 1814 році і знаходиться в ботанічному саду.
  • Музей медальєрного мистецтва, заснований в 1964 році, філія Міського музею.
  • Архієпископський музей, заснований в 1898 році.
  • Університетський музей ілюструє історію університету з 1702 року і донині, розташований в головній будівлі Вроцлавського університету.
  • Геологічний музей в університеті був заснований в 1866 році.
  • Мінералогічний музей, заснований у 1812 році.
  • Музей людини знаходиться в будівлі факультету антропології Вроцлавського університету і має ще довоєнну колекцію.
  • Етнографічний музей розміщений у колишньому палаці єпископів.
  • Музей Академії мистецтв, що є частиною Академії мистецтв у Вроцлаві.
  • Музей пошти й телекомунікацій.
  • Археологічний музей.
  • Аптека-музей.
  • Музей «Пана Тадеуша»[23]

Спорт[ред. | ред. код]

Міжнародні відносини[ред. | ред. код]

Поточні[24][25][26][27][28]:

Колишні:

Консульства[ред. | ред. код]

Генеральні консульства[29]:

Почесні консульства:

Персоналії[ред. | ред. код]

  • Ежен Шюффтан (1893—1977) — французький і американський кінооператор німецького походження.

Українці у Вроцлаві[ред. | ред. код]

Вроцлав має численні сліди пов'язані з минулим та сучасним перебуванням в ньому українців.

Зображення нагробної плити Петра і Марії Властовичів у костелі св. Вінцента в Олбіні (Вроцлав). Знищена турками
Зображення нагробної плити Петра і Марії Властовичів у костелі св. Вінцента в Олбіні (Вроцлав). Знищена турками

Найдавніші пам'ятки пов'язані з Україною у музеях міста. Зокрема, у природничому музеї Вроцлава експонується копія зліпку краківського шерстистого носорога, знайденого в с. Старуня Івано-Франківської області[30].

Зв'язки Нижньої Сілезії та Вроцлава з Руссю сягають ще тих часів коли ця територія належала польській династії пястів. Зокрема, варто згадати одного з найвищих діячів Сілезії часів Болеслава Кривоустого – Петра Властовича. За однією з версій він був родом з Русі. Коли померла дружина князя Болеслава, той послав Петра Властовича сватом до Марії, дочки чернігівського князя Олега Михайла, але Петро сам одружився з княжною Марією. Завдяки цьому Петро став однією з перших осіб у державі і дядьком спадкоємця престолу — Владислава II. Шлюб дав йому також право на отримання найвищої посади після князя — палатина (лат. comes palatinus).

Після осліплення за наказом Владислава ІІ Вигнанця колишній палатин виїхав на Русь, де намовляв київського князя до війни з Польщею.

Петро і Марія заклали на сучасному вроцлавському Олбіні абатство бенедиктинців в 1139 р., яке, нажаль, не зберіглося. Проте, його архітектурні елементи збереглися. Зокрема, романський портал вмурований у південну стіну кафедрального костелу Марії Магдалени[30].

У 1289 році в околицях Вроцлав з'являється князь Лев Данилович. Ось як це описує М. Грушевський:

«В боротьбі за краківський стіл, що розпочала ся по смерти Лєшка (Чорного – авт) і потягнула ся на кількадесять лїт, Лев брав дїяльну участь, підтримуючи вибраного малопольською шляхтою Болєслава Зємовитовича кн. плоцького (з мазовецької лїнїї) в його боротьбі з Генрихом вроцлавським (т. зв. Честним, Probus), підтримуваного нїмецькими міщанами Малопольщі). В інтересах Болєслава Лев ходив походом на Краків (1289 р.), а коли облога не повела ся, і Болєслав, що в сїй кампанїї досить слабо підтримував Льва, зовсїм вирік ся претензій на краківський стіл, Лев з під Кракова рушив на Шлезк і пограбив землї Генриха та з величезною здобичею вернувся на Русь»[31].

Головний корпус Вроцлавської політехніки. Фото Івана Парнікози, 2021 р.
Головний корпус Вроцлавської політехніки. Фото 2021 р.

Пізніше руські князі вступили в договірні стосунки з Краковом, про що свідчить звістка Галицько-Волинського літопису, яка датується 1273 р.:

«Помирились (Романовичі – авт.) з поляками і з Болеславом князем. Болеслав тоді ж розпочав війну з князем воротиславським (вроцлавським – авт.). Пішли йому на допомогу Лев і Мстислав, а Володимир сам не пішов, а послав свою рать…»[32][30].

Восени 1884 р. на правничих студіях у Вроцлавському університеті перебували Роман та Олександр Шептицькі. Восени 1884 р. Роман та Олександр Шептицькі разом поїхали до Німеччини (Вроцлав) на правничі студії у Вроцлавському університеті. 15 листопада 2018 р. в приміщенні головного корпусу Вроцлавського університету вібулося урочисте відкриття меморіальної дошки Митрополита Андрея Шептицького, який вчився тут в 1884-87 рр[33].

Пізніше у німецькому тоді Вроцлаві (Бреслау) здобували технічну освіту українці з Галичини. Юрій Шухевич, зокрема згадував про навчання тут своєї матері. Політехніка розбудована в німецький час була місцем навчання українського діяча з Буковини — Степана Петрівського.

У місті наявні два радянських військових цвинтарі: на Skowroniej Górze та цвинтар радянських офіцерів. Скільки тут поховано українців поки що ніким, нажаль, не встановлено.

В ПНР серед легально-діючих греко-католицьких осередків лишався зокрема, монастир служебниць у Вроцлаві. Українська Греко-католицька парафія у Вроцлаві відновлена у 1956 році. Належить до Вроцлавсько — Гданської єпархії. Як свідчить вмурована в стіну вроцлавського костелу св. Хреста, бронзова дошка на честь 1000-ліття хрещення Русі, першим місцем греко-католицьких богослужінь був нижній костел цієї пам'ятки.

Пам'ятна дошка 1988 р. на честь 1000-ліття хрещення Русі. Костел св. Хреста, Вроцлав. Фото 2021 р.
Пам'ятна дошка 1988 р. на честь 1000-ліття хрещення Русі. Костел св. Хреста, Вроцлав. Фото 2021 р.

Кафедральний храм Воздвиження (він же собор св Вінцента і св Якуба) був переданий єпархії Вроцлавсько-Гданській УГКЦ у 1997 р. коли проходив Євхаристійний Конгрес. Папа Римський Іоанн Павло II і кардинал Генрик Гульбіновіч передали костел для собору Вроцлавсько-Гданській Єпархії Української Греко-Католицької Церкви. У 1997—1999 роках парафіянами закінчено ремонт, перекрито дах. В катедрі можна побачити ікони Юрія Новосельського, Віталія Садовського та інших. Щонеділі та по святах ведуться служби українською мовою. При церкві діє українське просвітянське товариство, класи для молоді.

Православний кафедральний собор розміщується на вул. Świętego Mikołaja 40. Ще одна православна парафія у Вроцлаві розміщується у храмі на острові Пясек.

Офіційного представництва України у Вроцлаві донедавна не було. Було тільки Почесне консульство України у Вроцлаві. Функції консула виконує Гжегож Дзік. Всі свої справи українці з Вроцлава вимушені були вирішувати у Кракові. У 2021 р. прийнято рішення відкрити у Вроцлаві генеральне консульство України з приміщенням навпроти Української Греко-католицької церкви на вул. Нанкера.

В 2018 р. у Вроцлаві створено рондо імені Генерала Марка Безручка. Рондо знаходиться на Stabłowicach, на перетині вул. Augusta Emila Fieldorfa та Wojanowskiej. Рондо було офіційно відкрито 23 червня 2018 р. У відкритті взяли представники міської влади Вроцлава та Львова, віце-президент міста Adam Grehl і посол України в Польщі Андрій Дещиця. Під час урочистості співали гімни України та Польщі.

Діє також Центр української культури та розвитку у Вроцлаві, вул. Ruska 46A/201. Наразі багато українців прибуває до міста на роботу, а також на навчання, зокрема, до Вроцлавського університету природничих наук.

Кафедральний собор Воздвиження св. Хреста Вроцлавсько-Гданської єпархії УГКЦ, Вроцлав. Фото Івана Парнікози, 2021 р.
Кафедральний собор Воздвиження св. Хреста Вроцлавсько-Гданської єпархії УГКЦ, Вроцлав. Фото 2021 р.

У Вроцлавському університеті при Інституті слов'янської філології (вул. Поштова, 9) діють напрямки українська філологія з англійською мовою та україністика[30].

Згідно статистиці станом на 2018 р. у місті проживало було від 60 до 100 тис. українців. Не усі ці люди — емігранти останнього періоду. Кілька тисяч українців мешкає у Нижній Сілезії з давніших часів. Про це, зокрема, свідчать українські могили. Зокрема, на Особовицькому кладовищі (Cmentarz Osobowicki) знаходиться поховання Антона Ярмака (1900—1986), офіцера Армії УНР, згодом контрактного поручника Війська польського, учасника Вересневої кампанії 1939 р.; могила сотника Армії УНР Івана Дегтяренка (1892—1969); 14.08.2019 р. в рамках акції «Полум'я Братерства» було вшановано могили вояків УНР на Особовицькому цвинтарі[34].

У Вроцлаві діє коло Об'єднання українців в Польщі, головою якого на 2021 р. був Ігор Саламон. На вулиці Лацярська 32 є світлиця — осередок зустрічей української громади, після недільної служби УГКЦ.

Міська влада Вроцлава зробила багато для українців. Зокрема, у кінотеатрі DCF деякі фільми показують з українським дубляжем. Вроцлав перше місто в Польщі, де є класи в школах з українською мовою, а в бібліотеках Вроцлава є книги українською мовою[30].

Вроцлав є партнерським містом зі Львовом. У місті є також вулиці Українська та Руська.

Галерея[ред. | ред. код]

Старе місто

Прилеглі місця[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  2. Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
  3. https://sjp.pwn.pl/so/wroclawianin;4532363.html
  4. https://sjp.pwn.pl/so/wroclawianka;4532364.html
  5. https://sjp.pwn.pl/so/wroclawiak;4532362.html
  6. а б в г д е Duden K. Die Deutsche Rechtschreibung — 1880.
  7. а б в г д е Duden K. Die Deutsche Rechtschreibung — 1880.
  8. а б в г д е ж и к л м н https://visitwroclaw.eu/miasta-partnerskie-wroclawia
  9. https://www.hradeckralove.org/wroclaw-polsko/d-64472/p1=22578
  10. http://www.kaunas.lt/apie-kauna/miesto-partneriai/
  11. Голоскевич, Григорій, ред. (1929). Правописний словник (за нормами українського правопису Всеукраїнської Академії Наук). Харків. с. 45. 
  12. а б в г д е Historia Wrocławia. WrocławDzisiaj.pl. 2011-09-14. Процитовано 2021-01-10. 
  13. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Historia Wrocławia. VisitWroclaw.eu (pl). Процитовано 2021-01-10. 
  14. NTKS Wrocław. Ntkswroclaw.vdg.pl. Процитовано 28 August 2010. 
  15. а б wycieczki po Wrocławiu z przewodnikiem, zwiedzanie Wrocławia,. Przewodnik Miejski Wrocław (pl-PL). Процитовано 2021-01-10. 
  16. Польська Венеція // «Український тиждень» 13.03.2011
  17. Climate Wrocław Ii Climate data: 1939 - 2016. tutiempo.net. Процитовано 28 February 2016. 
  18. Averages. Архів оригіналу за 25 September 2015. Процитовано 25 September 2015. 
  19. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. 
  20. [2]
  21. [3]
  22. / Сracovia Leopolis (пол.)
  23. Muzeum «Pana Tadeusza» już otwarte
  24. Miasta partnerskie. visitwroclaw.eu (pl). Wrocław. Процитовано 2020-02-28. 
  25. Lei Ordinária 1629 2006 de Araucária PR. leismunicipais.com.br (pt-br). Процитовано 2020-05-13. 
  26. Batumi miastem partnerskim Wrocławia. www.wroclaw.pl (pl). Процитовано 2020-05-13. 
  27. Wysocki, Tomasz. Oxford miastem partnerskim Wrocławia. www.wroclaw.pl (pl). Процитовано 2020-05-13. 
  28. Miasta partnerskie - Biuletyn Informacji Publicznej Urzędu Miejskiego Wrocławia. bip.um.wroc.pl. Процитовано 2020-05-13. 
  29. Konsulaty. VisitWroclaw.eu (pl). Процитовано 2020-10-07. 
  30. а б в г д Парнікоза, Іван (23.07.2021 р.). Вроцлав м (українська). 
  31. Грушевський М. Історія України – Русі. Т. ІІІ.
  32. Галицько-Волинський літопис // Літопис руський –Київ. -1989-с. 432.
  33. Пам'ятна дошка митрополита Андрія Шептицького в головому корпусі Вроцлавського університету (2018 р.)
  34. Парнікоза, Іван. Особовицьке кладовище, поховання вояків УНР. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська). М. Жарких. Процитовано 04.08.2020. 

Джерела[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

  • Davies, Norman (2002). Microcosm: Portrait of a Central European City. London: Jonathan Cape. ISBN 978-0-224-06243-5. 
  • Till van Rahden, Jews and Other Germans: Civil Society, Religious Diversity, and Urban Politics in Breslau, 1860—1925 (2008. Madison, WI: The University of Wisconsin Press
  • Gregor Thum, Uprooted. How Breslau Became Wrocław During the Century of Expulsions (2011. Princeton: Princeton University Press
  • Strauchold, Grzegorz; Eysymontt, Rafał (2016). Wrocław/Breslau. Historical-Topographical Atlas of Silesian Towns. Volume 5. Marburg: Herder Institute for Historical Research on East Central Europe. ISBN 978-3-87969-411-2. 

Польською[ред. | ред. код]

  • Harasimowicz, Jan; Suleja, Włodzimierz (2006). Encyklopedia Wrocławia. Wrocław: Wydawnictwo Dolnośląskie. ISBN 978-83-7384-561-9. 
  • Kulak, Teresa (2006). Wrocław. Przewodnik historyczny (A to Polska właśnie). Wrocław: Wydawnictwo Dolnośląskie. ISBN 978-83-7384-472-8. 
  • Gregor Thum, Obce miasto: Wrocław 1945 i potem, Wrocław: Via Nova, 2006

Німецькою[ред. | ред. код]

  • Scheuermann, Gerhard (1994). Das Breslau-Lexikon (2 vols.). Dülmen: Laumann n. BidVerlagsgesellschaft. ISBN 978-3-89960-132-9. 
  • van Rahden, Till (2000). Judenbiskupln nund andere Breslauer: Die Beziehungen zwischen Juden, Protestanten und Katholiken in einer deutschen Großstadt von 1860 bis 1925. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht. ISBN 978-3-525-35732-3. 
  • Thum, Gregor (2002). Die fremde Stadt: Breslau 1945. Berlin: Siedler. ISBN 978-3-88680-795-6. 
  • Weczerka, Hugo (2003). Handbuch der historischen Stätten: Schlesien. Stuttgart: Alfred Kröner Verlag. ISBN 978-3-520-31602-8. 

Посилання[ред. | ред. код]