Якон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Якон
Бульба якона
Бульба якона
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Айстериди
Порядок: Айстроцвіті (Asterales)
Родина: Айстрові (Asteraceae)
Підродина: Айстрові (Asteroideae)
Рід: Smallanthus
Вид: Якон
Біноміальна назва
Smallanthus sonchifolius
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Smallanthus sonchifolius
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Smallanthus sonchifolius
EOL logo.svg EOL: 6251265
IPNI: 237510-2

Якон (Smallanthus sonchifolius) — овоч з роду Smallanthus триби Millerieae підродини Айстрові родини Айстрові.

Опис[ред.ред. код]

Це трав'яниста багаторічна рослина. Рослина висотою 0,8-1,2 м. Стебло округле, з жорстким густим опушенням, зелене, у верхній частині з антоціановими плямами. Листя супротивні, великі, з нерівномірно зубчастим краєм. Листова пластинка списоподібної форми, у молодого листя — трикутні, з верхньої сторони темно-зеленого кольору, з нижньої — світліша і оточена. Найбільш густе і жорстке опушення на великих жилках і черешках листа. Квітки зібрані в кошики, розташовані на довгих квітконосах. Кошики напівкулясті, проте сем'янки його невідомі, можливо, вони зовсім не утворюються. Рослини формують великі кореневища вагою 700—1200 г. Від кореневищ відходять численні тонкі в період відростання коріння. У міру зростання рослини вони товщають і набувають веретеноподібної, грушоподібної, овальної форми. Його структура і аромат — щось середнє між яблуком і кавуном.

Діаметр бульб до 10 см, довжина — до 40 см, вага — до 800—900 г. У бульбах якона міститься: інулін (до 20 %, після вживання солодощів, вмісту цукру в крові знижує), фруктоза, фосфор, калій (у великій кількості) і фруктани. У м'ясистих кореневих бульбах збирається основна маса корисних речовин. Під впливом сонячних променів, коли він пролежить на сонці кілька годин стає дуже солодким, так як різко збільшується глюкоза, це дуже приємно і безпечно на смак.

Вирощування[ред.ред. код]

Висаджують у тропічних, субтропічних та помірних зонах.

Рослина формує запасають органи двох типів — коренеплоди та кореневі бульби. Коренеплоди якона утворюються з головного кореня. У його утворенні беруть участь і інші органи: верхня частина його — «голівка», що несе листя, є укороченим стеблом, під ним знаходиться гладенька без корінців шийка — підсім'яне коліно, нижня частина відходять від неї бічними корінцями — власне корінь. Якщо запасні продукти відкладаються не в головному корені, а в бічних або додаткових, то утворюються кореневі бульби, які мають колір від жовтуватого до бурого.

Застосування[ред.ред. код]

В першу чергу якон вирощують заради солодких та хрустких коренеплодів. Його бульби досить поживні і можуть замінити картоплю. Перед вживанням коріння витримують на сонці для зменшення кількості інуліну та збільшення кількості глюкози, або відразу очищують від шкірки, вживають у сирому, вареному, тушкованому, смаженому стані, часто просто нарізають і додають в салати. Відомий своїм вмістом полісахаридів. з яких до 60% інуліну [1], чим стане у нагоді для людей хворих на цукровий діабет. Індіанці нарізали його на вузькі скибочки і підсушували, виходило щось на зразок пастили.

Продукти переробки якону застосовують у виробництві хліба з житнього та суміші житнього і пшеничного борошна, як збагачувальна добавка (поліпшувач).

Як освіжальний напій у жарку погоду використовують яконів сік, для цього його корені витримують на сонці, очищують, подрібнюють, відчавлюють та проціджують. Також цінний як кормова культура для сільськогосподарських тварин.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Поширено в гірських районах Анд Центральної і Південної Америки (Венесуела, Колумбія, Аргентина). Основне поширення набув в Перу. Культивується в Новій Зеландії, США, Мексиці, Італії, Японії.

Джерела[ред.ред. код]

  • I. Manrique, M. Hermann, T. Bernet (2004). Yacon — Fact Sheet. International Potato Center. ISBN 92-9060-244-9.
  • J. Seminario, M. Valderrama & I. Manrique (2003). El yacón: fundamentos para el aprovechamiento de un recurso promisorio. International Potato Center, Universidad Nacional de Cajamarca, Swiss Agency for Development and Cooperation, Lima, Perú. 60 p.