22-й стрілецький корпус (СРСР)
| 22-й стрілецький корпус | |
|---|---|
| рос. 22-й стрелковый корпус | |
| На службі |
17.08.1940—22.09.1941 (1-ше формування) 22.11.1942—1945 (2-ге формування) 04.1950—09.1956 (3-тє формування) |
| Країна | СРСР |
| Вид | сухопутні війська |
| Тип | піхота |
| У складі |
27-ма, 11-та армія (1-ше формування) 18-та армія, 56-та армія, 60-та армія, 3-тя гвардійська армія, 6-та армія (2-ге формування), 7-ма гвардійська армія (3-тє формування) |
| Розформовано | 09.1956 |
| Командування | |
| Поточний командувач |
генерал-лейтенант Ґустав Йонсон |
22-й стрілецький корпус (22-й ск) — загальновійськове формування Збройних сил СРСР під час та після Другої світової війни.
1-ше формування[ред. | ред. код]
Історія[ред. | ред. код]
Сформований 17 серпня 1940 року в Таллінні як територіальний Естонський корпус на базі військових частин і установ, що входили до складу естонської армії до окупації Естонії Радянським Союзом в 1940 році. Всі солдати та офіцери зберегли форму одягу естонської армії зразка 1936 року, на яку були нашиті знаки розрізнення Червоної Армії.[1]
Першим командиром корпусу був колишній генерал-майор естонської армії Ґустав Йонсон, який пізніше був заарештований НКВС і помер у таборі 15 листопада 1942 року. Спочатку більшість посад у корпусі займали колишні офіцери естонської армії, але вже до середини червня 1941 року - ще до нападу Німеччини на СРСР - більшість з них було заарештовано і замінено командирами Червоної Армії, що прибули з СРСР.
Частина заарештованих естонських офіцерів 22-го територіального корпусу загинула в 1941—1942 роках у таборах на території РРФСР, деякі були розстріляні. Колишній командир 180-ї стрілецької дивізії 22-го стрілецького корпусу Ріхард Томберґ залишився живим після звільнення з посади тільки завдяки тому, що з 1942 року був затребуваний Військовою академією імені М. В. Фрунзе як викладача і був заарештований лише в лютому 1944 року (звільнений з табору і реабілітований в 1956 році).
Деяким офіцерам 22-го стрілецького корпусу вдалося втекти від влади в період між звільненням з армії і арештом, який планувався. Комусь вдалося втекти за кордон, інші вийшли з підпілля лише після приходу німецьких військ у липні — серпні 1941 року, частина з них добровільно вступила в естонські підрозділи, що воювали на боці Нацистської Німеччини або вступила на службу в підконтрольне німецькій владі Естонське самоврядування.
У діючій армії під час Німецько-радянської війни з 22 червня 1941 року по 31 серпня 1941 року.
На 22 червня 1941 року управління корпусу дислокувалося в Виру.
30 червня 1941 року перед частинами корпусу було поставлено завдання до 1 липня 1941 року зосередитися на фронті Подсєви, Гірки, крім Порхова. Частини корпусу приготували для завзятої оборони фронтом на південний захід та південь. З 1 липня 1941 року корпус зосереджується в районі Порхов, Подсєви, Гірки, повністю зайняв оборону лише до 8 липня 1941 року на рубежі Порєчье (45 кілометрів на південний схід від Пскову), Вертогузово (30 кілометрів на південний захід від Порхова), Жгильово (40 кілометрів на північ від Новоржева), веде розвідку в напрямку Острова. Штаб корпусу знаходився за 3 кілометри на захід від населеного пункту Пажеревиці. 7 — 8 липня 1941 року веде бої з передовими розвідувальними групами противника, 9 липня 1941 року до вечора вступив у бій з атакувавшими з району Шмойлово у напрямку Порхова і з району Бухари у напрямку Дєдовичі противником.
Під час боїв 9 - 10 липня 1941 серед особового складу корпусу мали місце масові дезертирства і перехід на бік противника. Серед відомих перебіжчиків був заступник начальника оперативного (1-го) відділу штабу 180-ї стрілецької дивізії корпусу Мере Айн-Ервін.
10-11 липня 1941 року корпус вів бої за Порхов, 10 липня 1941 року 111-та моторизована дивізія прорвала оборону 182-ї стрілецької дивізії біля станції Подсєви та 11 липня 1941 року частини корпусу остаточно залишили місто і частково відійшли на східний берег річки Шелоні, де зайняли оборону 182-га стрілецька дивізія - схід Порхова, 180-та стрілецька дивізія - південніше Порхова на рубежі Вишгород. 12 липня 1941 року 182-га стрілецька дивізія вела бій із намагаються прорватися до міста Дно військами супротивника, чинила винятковий опір.
Безпосередньо в контрудар під Сольцями брала участь одна з дивізій корпусу (180-та стрілецька дивізія), що наступала з району Дно на Ситню. Інша дивізія корпусу (182-га стрілецька дивізія) тримала оборону на південь від Дно. 18 липня 1941 року був атакований німецькими військами на південь від Дно, де противник розгромив штаб корпусу (1-й мотострілковий полк оперативних військ НКВС СРСР запобіг полоненню штабу), після корпус знову відступав по напрямку до Старої Русі, де й зайняв оборону на підступах до міста.
Наприкінці липня 1941 року частина солдатів і офіцерів корпусу дезертувала та втекла до німців: значна частина перебіжчиків потім служила у 20-й естонській дивізії СС. Одним із втікачів був Сооден Георг (штурмбаннфюрер СС).
З початку серпня 1941 частини корпусу ведуть бої під Старою Русcою, 9 серпня 1941 залишили місто і до 13 серпня 1941 відійшли в район Парфіно.
З 15 серпня 1941 року війська корпусу, беручи участь у контрударі, наступають з району Парфіно на Стару Руcсу, до 17 серпня 1941 року війська корпусу звільнили більшу частину міста, проте повністю опанувати містом не змогли. 20-21 серпня 1941 року частини корпусу пішли зі Старої Руcси.
З 22 серпня 1941, після повторної переправи на східний берег Ловаті корпусне управління виведено з безпосередніх боїв, з 31 серпня 1941 не значиться в складі діючої армії. 22 вересня 1941 управління корпусу розформовано.
У селі Полоне під Порховим відкрито пам'ятний знак воїнам 22-го естонського територіального стрілецького корпусу.
Після розформування 22-го Естонського стрілецького корпусу його військовослужбовці за розпорядженням Л. Мехліса були направлені в трудові батальйони, що дислокувалися у віддалених районах Півночі, де багато хто з них помер від голоду і хвороб. Естонських солдатів і офіцерів, що вижили в трудових батальйонах, з лютого 1942 року почали направляти до формованих у той період 7-му і 249-ту естонські стрілецькі дивізії, які у серпні 1942 року увійшли до складу новоствореного 8-го Естонського стрілецького корпусу.
Бойовий склад[ред. | ред. код]
| Дата | Фронт | Армія | Склад (стрілкові формування) |
Інші частини, у тому числі придані | Примітки |
|---|---|---|---|---|---|
| 22.06.1941 | Північно-Західний фронт | 27-ма армія | 180-ма стрілецька дивізія 182-га стрілецька дивізія |
614-й корпусний артилерійський полк 103-й окремий зенітний артилерійський дивізіон 415-й окремий батальйон зв'язку 202-й окремий саперний батальйон 22-й корпусний авіазагін |
- |
| 01.07.1941 | Північно-Західний фронт | - | 180-ма стрілецька дивізія 182-га стрілецька дивізія |
614-й корпусний артилерійський полк 150-й окремий зенітний артилерійський дивізіон 415-й окремий батальйон зв'язку 202-й окремий саперний батальйон |
- |
| 10.07.1941 | Північно-Західний фронт | 11-nа армія | 180-ма стрілецька дивізія 182-га стрілецька дивізія |
614-й корпусний артилерійський полк 150-й окремий зенітний артилерійський дивізіон 415-й окремий батальйон зв'язку 202-й окремий саперний батальйон |
- |
| 01.08.1941 | Північно-Західний фронт | 11-nа армія | 180-ма стрілецька дивізія 182-га стрілецька дивізія 254-а стрілецька дивізія |
614-й корпусний артилерійський полк 150-й окремий зенітний артилерійський дивізіон 415-й окремий батальйон зв'язку 202-й окремий саперний батальйон |
- |
- 9-й Псковський загородзагін ПВ НКВС ніс службу загородження на тилах 22-го стрілецького корпусу, виділивши зі свого складу сім взводів до особливих відділів дивізій[2].
Командування[ред. | ред. код]
- Ґустав Йонсон, генерал-лейтенант (з 30.08.1940 по 03.06.1941)[3]
- Ксенофонтов Олександр Сергійович, генерал-майор (з 03.06.1941 по 22.09.1941)
- твп Льоднєв Іван Іванович, полковник (з 22.08.1941 по 31.08.1941)
- Болознєв Василь Васильович, полковник, заступник командира (1940—1941)
- Андрій Багнюк, комбриг, політрук
Начальники частин[ред. | ред. код]
- Туїск Март Юрійович, полковник, начальник штабу корпусу (в/ч 5570)
- Йоханнес Рауд, полковник, заступник начальника 1-го оперативного (кадрів) відділу штабу корпусу, пізніше заступник начальника штабу корпусу
- Іван Ледєв, полковник, начальник штабу
- Райдна Герберт Вольдемар, полковник, начальник 1-го оперативного відділу штабу корпусу
- Рейнола Йоханнес, підполковник, начальник 1-го оперативного (кадрів) відділу штабу корпусу
- Л. Лесніченко, підполковник, начальник 1-го оперативного (кадрів) відділу штабу корпусу
- Верник Олександр Адамович, підполковник, начальник 2-го оперативного (розвідувального) відділу штабу корпусу
- Федір Суханов, начальник 3-го оперативного (особливого) відділу штабу корпусу (в/ч 5697)
- Альфред Туур, помічник Суханова
- Павло Утікас, начальник 3-го оперативного (особливого) відділу штабу корпусу (з березня 1941)
- Прантс Рудольф, начальник 3-го оперативного (Особливого) відділу штабу корпусу
- Родіонов, начальник 3-го оперативного (Особливого) відділу штабу корпусу
- Мелтс Едуард, полковник, начальник тилового забезпечення корпусу
- Ерван Мартін Мартинович, генерал-майор медичної служби, начальник санітарної служби корпусу
- Ротберг Тиніс Юрійович, генерал-майор інтендантської служби, інтендант корпусу
- Бреде Герберт Фрідріхович, генерал-майор, начальник артилерії корпусу
- Микола-Олександр Рійберк, майор, начальник штабу артилерії корпусу
- Хеллат Юрій Юрійович, полковник, начальник артилерійського постачання корпусу
Командири підрозділів[ред. | ред. код]
- Еріх Йоханн Фрідріх Тоффер, майор, командир 614-го корпусного артилерійського полку (в/ч 5575)
- Магдюк, майор, командир 614-го корпусного артилерійського полку
- Вікентій Бабицький, політрук 614-го корпусного артилерійського полку
- Роотс Харальд Йоханнесович, капітан, начальник штабу 614-го корпусного артилерійського полку
- Лессел Харрі Ріхардович, лейтенант, помічник начальника штабу 614-го корпусного артилерійського полку
- Тройфельд Отто Аадувіч, майор, командир 2-го дивізіону 614-го корпусного артилерійського полкаку
- Кузьменко, капітан, командир 415-го батальйону зв'язку (в/ч 5583)
- Йоханнес Вінгіссаар, майор, командир 415-го батальйону зв'язку
- Ісотамм Арнольд Мартович, майор, командир радіороти
- Мері Арнольд Костянтинович, заступник політрука радіороти
- Мелдре Еріх, майор, командир 202-го окремого саперного батальйону (в/ч 5595)
- Волков, старший лейтенант, заступник командира 202-го окремого саперного батальйону
- Едуард Пурро, політрук батальйону
- Кітвель Ханс Хансович, підполковник, командир 22-го корпусного авіазагону (в/ч 5694)
- Юхалайн Пеетер, майор, командир 22-го корпусного авіазагону
- Локк Харальд-Леонард Йоханович, майор, командир 150-го окремого зенітного артилерійського дивізіону (в/ч 5600), заарештований 2 грудня 1940
- Йохан Пейкер, майор, командир 150-го окремого зенітного артилерійського дивізіону
2-ге формування[ред. | ред. код]
Історія[ред. | ред. код]
Сформовано 20 листопада 1942 року у складі Закавказького фронту
У діючій армії з 20 лютого 1943 року по 19 листопада 1943 року та з 30 листопада 1943 року по 9 травня 1945 року
- Новоросійсько-Таманська операція
- Житомирсько-Бердичівська наступальна операція
- Проскурівсько-Чернівецька операція
- Львівсько-Сандомирська операція
- Сандомирсько-Сілезька операція
- Дрезденсько-Празька наступальна операція
Підпорядкування та бойовий склад[ред. | ред. код]
Нагороди частин корпусного підпорядкування[ред. | ред. код]
- 897-й окремий корпусний саперний Темрюцький орденів Богдана Хмельницького[4] та Червоної Зірки[5] батальйон
Командування[ред. | ред. код]
- Провалов Костянтин Іванович, генерал-майор, (з 10.03.1943 по 24.04.1943)
- Преображенський Георгій Миколайович, полковник (з 14.03.1943 по 26.04.1943, твп)
- Сергацков Василь Фадєєвич, генерал-майор, (з 25.04.1943 по 14.10.1943)
- Захаров Федір Васильович, генерал-майор, (з 15.10.1943 по 09.05.1945)
3-тє формування[ред. | ред. код]
Історія[ред. | ред. код]
22-й стрілецький корпус 3-го формування (іноді називається 2-го формування) сформований у квітні 1950 року в Закавказькому військовому окрузі. Протягом своєї історії входив до складу 7-ї гвардійської армії[6].
У корпус були передані та 6 років залишалися у його складі:
- 26-та механізована дивізія,
- 261-ша стрілецька дивізія
- 414-та стрілецька дивізія
У вересні 1956 управління корпусу було розформовано, також розформували і 74 СД з його складу.
Командування[ред. | ред. код]
- Григор'євський Іван Федорович, генерал-лейтенант, (з 11.04.1950 по 15.01.1951)
- Мартиросян Гайк Оганесович, генерал-майор (з 15.01.1951 по 10.1953)
- Меркулов Серафим Петрович, генерал-майор, з 8.08.1955 генерал-лейтенант (з 10.1953 по 29.09.1955)
- Дудник Григорій Сергійович, генерал-майор, (з 29.09.1955 по 22.09.1956)
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Боевой состав Советской Армии 1941—1945
- Перечень № 4 управлений корпусов, входивших в состав Действующей армии в годы Великой Отечественной войны 1941—1945 гг.
- Командный состав РККА и РКВМФ в 1941—1945 годах
Джерела[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Двойных Л. В. Прибалтийский военный округ: к истории создания. // Военно-исторический журнал. — 1989. — № 6. — С.16-21.
- ↑ Пограничные войска СССР в Великой Отечественной войне, 1941. Сборник документов и материалов. — М.: Наука, 1976. — С. 707.
- ↑ За іншими даними, передача командування корпусу до генерала Ксенофонтова відбулася 10 червня 1941)
- ↑ Указ Президії Верховної Ради СРСР від 16 грудня 1944 року - за зразкове виконання завдань командування в боях з німецькими загарбниками, за оволодіння містом Шаторалья-Уйхель і виявлені при цьому доблесть і мужність (Збірник наказів РВСР, РВС СРСР, НКО та У про нагородження орденами СРСР частин, з'єднань та установ ЗС СРСР (частина ІІ. 1945—1966 рр. стор. 26,27)
- ↑ Указ Президії Верховної Ради СРСР від 31 жовтня 1944 року— за зразкове завдань командування в боях з німецькими загарбниками, за подолання Карпат та виявлені при цьому доблесть та мужність (Збірник наказів РВСР, РВС СРСР, НКО та Указів Президії Верховної Ради СРСР про нагородження орденами СРСР частин, з'єднань та установ ЗС СРСР. Частина I. 1920-1944гг. стр.548-550)
- ↑ Феськов В. И., Голиков В. И., Калашников К. А., Слугин С. А. Вооружённые Силы СССР после Второй мировой войны: от Красной Армии к Советской (часть 1: Сухопутные войска). / Под науч. редакцией В. И. Голикова. — Новосибирск: Академиздат, 2020. — 864 с. — ISBN 978-5-6043239-8-4. — С. 168.