7-ма стрілецька дивізія (СРСР, II формування)
| 7-ма стрілецька дивізія (СРСР, II формування) |
|---|
7-ма стрілецька дивізія (7-ма стрілецька Естонська Таллінська Червонопрапорна дивізія ; формування 1941 року) — піхотне з'єднання у складі Збройних сил СРСР під час Німецько-радянської війни.
Історія дивізії[ред. | ред. код]
Сформовано 27 грудня 1941 року, за Постановою ДКО від 18 грудня 1941 року, у Камишлові Свердловської області.
Особовий склад дивізії був укомплектований колишніми солдатами та офіцерами 22-го Естонського територіального стрілецького корпусу (сформований на базі військових частин естонської армії), жителями Естонської РСР, мобілізованими в Червону Армію, а також естонцями, які проживали в СРСР до 1940 року, радянськими партійними працівниками, евакуйованими на початку війни вглиб Радянського Союзу і службовцями винищувальних батальйонів, сформованих влітку 1941 з добровольців-жителів Естонії. Станом на травень 1942 року в дивізії було 88,8 % естонців і 9,9 % росіян, решта — шведи, євреї та представники інших національностей[1].
У діючій армії з 7 листопада 1942 року по 9 травня 1945 року.
Після складання присяги 14 березня 1942 року дивізія була направлена в Підмосков'я на навчання і 19 жовтня 1942 року, у складі 8-го Естонського стрілецького корпусу виїхала в розпорядження командувача військ Калінінського фронту. Перший ешелон дивізії з Єгор'євська виїхав увечері 19 жовтня та прибув на станцію Торопець увечері 3 листопада 1942 року. Брала участь у захопленніВеликих Лук, Невеля, Нарви, Тарту, брала участь у Талліннській наступальній операції, захопленні острова Сааремаа та ліквідації Курляндського угруповання ворога. Саме діями цієї дивізії остаточно Естонія була остаточно захоплена СРСР (бої на півострові Сирві).
28 червня 1945 року перетворена на 118-ю гвардійську стрілецьку дивізію.
Підпорядкування[ред. | ред. код]
| Дата | Фронт (округ) | Армія | Корпус (група) | Примітки |
|---|---|---|---|---|
| листопад 1942 року | Калінінський фронт | 3-я ударна армія | 8-й Естонський стрілецький корпус | |
| 1 квітня 1943 року | Калінінський фронт | 8-й Естонський стрілецький корпус | ||
| 1 січня 1944 року | 2-й Прибалтійський фронт | 8-й Естонський стрілецький корпус | ||
| 1 квітня 1944 року | Ленінградський фронт | 8-й Естонський стрілецький корпус | ||
| 1 жовтня 1944 року | Ленінградський фронт | 8-а армія | 8-й Естонський стрілецький корпус | |
| 1 квітня 1944 року | Ленінградський фронт | 42-а армія | 8-й Естонський стрілецький корпус |
Склад[ред. | ред. код]
- 27-й стрілецький Естонський ордена Кутузова полк (в/ч 11040)
- 300-й стрілецький полк (в/ч 28634)
- 354-й стрілецький полк (в/ч 62851)
- 23-й артилерійський ордена Суворова полк (в/ч 62018)
- 45-й окремий танковий полк «За Радянську Естонію»
- 761-й артилерійський полк
- 183-й окремий мінометний дивізіон
- 283-й окремий винищувально-протитанковий дивізіон (в/ч 92404)
- 36-й окремий саперний батальйон (в/ч 21431)
- 118-й окремий батальйон зв'язку
- 312-й окремий кулеметний батальйон
- 482-а окрема розвідувальна рота (в/ч 21537)
- 149-й окремий зенітний артилерійський дивізіон ППО
- 70-та окрема рота хімічного захисту
- 39-а автотранспортна рота
- 86-й окремий медико-санітарний батальйон
- 326-а польова хлібопекарня
- 966-й дивізійний ветеринарний лазарет
- 806-а (1816-а) польова поштова станція
- 1604 (1295) польова каса Державного банку
Командний склад[ред. | ред. код]
Командири[2][ред. | ред. код]
- 27 грудня 1941 — полковник Карл Канґер
- 7 червня 1942 — генерал-майор Лембіт Перн (з жовтня 1942 командир 8-го стрілецького корпусу)[3]
- 30 вересня 1942 року — полковник Авшусь Вассіль (призначений 10 вересня)[3]
- 6 січня 1943 — полковник (з 5 жовтня 1944 — генерал-майор) Карл Аллікас (до 9 травня 1945)
Начальники штабу[ред. | ред. код]
- грудень 1941 — майор А. Фельдман
- вересень 1942 — полковник К. Аллікас
- вересень 1943 — полковник Г. Лессель
Дивізіонні комісари[ред. | ред. код]
- А. Сіпсакас, військком дивізії[4]
- полковник А. Пуста[5], раніше полковий комісар, пізніше комісар 8-го стрілецького корпусу[3]
- підполковник А Рауд, начальник політвідділу, комісар з 10 вересня 1942 (раніше був старшим батальйонним комісаром)[3]
- майор О. Штейн[6]
Начальники відділів та відділень[ред. | ред. код]
- підполковник А. Рауд, начальник політвідділу, заступник командира з політчастини
- полковник О. Муллас, заступник командира з стройової частини
- полковник К. Аллікас, начальник 1-го (оперативного) відділення
- полковник І. Дильов, начальник 1-го (оперативного відділення)
- капітан П. Піїрісілд, начальник 2-го (розвідувального) відділення
- сержант державної безпеки О. Клемент, начальник Особливого відділу дивізії
- майор А. Війрет, начальник відділу зв'язку
- майор О. Саар, начальник медичної служби
- капітан А. Тиганик, начальник технічної служби
- капітан Р. Мартма, начальник служби хімзахисту, начальник штабу 23-го артилерійського полку[2]
- лейтенант державної безпеки П. Саламатін, начальник відділу шифрування
- старший лейтенант О. Міхельсон, начальник відділення особового складу
- підполковник І. Мяе, командувач артилерії
- підполковник (пізніше полковник) К. Ару, командувач артилерії
- полковник З. Ресков, командувач артилерії[2]
- майор В. Яек, начальник штабу артилерії
- майор К. Парісаалу, начальник тилу
- полковник О. Ломбак, начальник тилу
- майор Я. Лукс, начальник тилу
- підполковник (пізніше полковник) Р. Павло, начальник тилу
- Ф. Куду, відповідальний за фізичну підготовку
Нагороди[ред. | ред. код]
- 22 жовтня 1944 — почесне найменування «Талліннська» — присвоєно наказом Верховного Головнокомандувача № 0338 від 22 жовтня 1944 в ознаменування здобутої перемоги та за відмінність в боях при звільненні Таллінна;
- 16 грудня 1944 року —
Орден Червоного Прапора — нагороджена указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 грудня 1944 року за зразкове виконання завдань командування у боях з німецькими загарбниками, за заволодіння містом Сарема (Езель) та виявлену при цьому доблесть і мужність.[7]
Нагороди частин дивізії:
- 27-й стрілецький Естонський ордена Кутузова полк
- 23-й артилерійський орден Суворова (II ступеня)[8] полк
Воїни дивізії, що відзначилися[ред. | ред. код]
Август Аллік, молодший лейтенант, командир взводу розвідки 300-го стрілецького полку.- Якоб Кундер, лейтенант, командир 1-ї стрілецької роти 300-го стрілецького полку[2].
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 5 березня 2023.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ а б в г 7-я Эстонская стрелковая Таллинская дивизия
- ↑ а б в г А. Петренко. Прибалтийские дивизии Сталина (1418 дней Великой войны). — М.: Вече, 2010
- ↑ Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991. Сипсакас Август Юрьевич (Sipsakas August)(рос.)
- ↑ ДЛЯ А. Б. ЧАСТИ, ПОДЧИНЯВШИЕСЯ КОРПУСУ(рос.)
- ↑ Под огнем меж двух огней(рос.)
- ↑ Сборник приказов РВСР, РВС СССР, НКО и Указов Президиума Верховного Совета СССР о награждении орденами СССР частей, соединений и учреждений ВС СССР. Часть II. 1945 −1966 гг. стр.21-23
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР от 3 февраля 1944 года за образцовое выполнение боевых заданий командования на фронте борьбы с немецкими захватчиками и проявленные при этом доблесть и мужество
Література[ред. | ред. код]
- Allikas, Karl; Harri Lessel (1974). «Meie seitsmes» — 7. eesti laskurdiviisi sünniloost ja võitlusteest. Tallinn: Eesti Raamat. pp. 176 lk. Raamatukoi otsing
- Паульман Ф. И. В боях за Великие Луки. — Таллин: Ээсти раамат, 1973
- Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь в двух томах — М.: Воениздат, 1987.