76-мм дивізійна гармата зразка 1936 року (Ф-22)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

76-мм дивізійна гармата зразка 1936 року (Ф-22, індекс ГАУ52-П-363À) — радянська дивізійна напівуніверсальна гармата періоду Другої світової війни. Була першим знаряддям, розробленим конструкторським бюро під керівництвом видатного конструктора артилерійських систем В. Р. Грабина, і є одним з перших знарядь, що повністю розроблені в СРСР (не є модернізацію знарядь армії Російської імперії або зарубіжних розробок). Створена в рамках концепції, що не виправдала себе, універсального (зенітно-дивізійного) знаряддя, Ф-22 мала ряд недоліків, у зв'язку з чим була знята з серійного виробництва через три роки після його початку. Вироблені знаряддя взяли активну участь у передвоєнних конфліктах та у Великій Вітчизняній війні. Багато знаряддя цього типу стали трофеями німецької, фінської та румунської армій. У Німеччині трофейні гармати були модернізовані і активно використовувалися як протитанкові гармати у буксированому і самохідному варіанті.

Історія[ред. | ред. код]

Передумови[ред. | ред. код]

До початку 1930-х років радянська гарматна дивізійна артилерія була представлена модернізованої 3-дюймової гарматою зразка 1902 р., прийнятою на озброєння під офіційним найменуванням 76-мм дивізійна гармата зр. 1902/30 рр. Модернізація цього знаряддя полягала головним чином у збільшенні дальності стрільби за рахунок збільшення максимального кута вертикального наведення (ВН) та підвищення початкової швидкості за рахунок використання більш довгого дула. Однак принципові недоліки однобрусного лафета — відсутність підресорювання і малий кут горизонтального наведення (ГН) — залишилися не усунутими. Подальша модернізація «трьохдюймовки» була визнана безперспективною[1].

75-мм дослідний зразок гармати T3

Концепція універсальної гармати, одночасно сполучила в собі якості зенітного і дивізійного знаряддя, активно обговорювалася артилерійськими фахівцями різних країн в 1920-1930-х роках. Найбільшу популярність така концепція набула в США, де в кінці 1920-х років були створені 75-мм універсальні гармати T2 і T3[2]. Проте після проведених випробувань дослідних зразків цих знарядь було вирішено відмовитися від прийняття їх на озброєння через надмірну складність. Більше того, результати випробувань привели американських військових до визнання самої концепції універсальних дивізійних гармат помилковою, наслідком чого стало припинення їх подальшого розвитку в США. Роботи з 75-мм універсальною гарматою велися і чехословацькою фірмою «Шкода» (зокрема, створена цією фірмою 75-мм гармата M. 28 мала максимальний кут вертикального наведення 80°). Деякі 75-мм гармати, створені в ті ж роки французькою фірмою «Шнейдер» і англійською «Віккерс-Армстронг», також позиціонувалися як універсальні. Але по своїй конструкції і основним призначенням вони являли собою типові зенітні знаряддя[3].

Створення[ред. | ред. код]

У 1931 році Тухачевський наказує розпочати роботи по створенню універсальних (з круговим обстрілом) і напівуніверсальних (призначених для «ведення загороджувального зенітного вогню») дивізійних гармат. Їх проектуванням були зайняті всі артилерійські конструкторські бюро (КБ) СРСР, зокрема, КБ заводу «Червоний путиловец», КБ заводу № 8, МКЛ-38, КБ заводу № 92.

Ф-22 і УСВ (на задньому плані)

У порівнянні з дослідними зразками серійні знаряддя мали ряд істотних відмінностей. Зокрема, було зняте дулове гальмо (на думку замовника, воно сильно демаскувало гармату клубами пилу що піднімались), а також прийнята камора під гільзу зразка 1900 року. У той час Головне артилерійське управління (ГАУ) не було готове перейти на іншу гільзу (або інший калібр) дивізійних гармат, оскільки на складах залишалися дуже великі запаси 76-мм пострілів з гільзою зрз. 1900 р., випущених в період Першої світової війни в Російській імперії або імпортованих із зарубіжних країн. Перехід на новий, більш потужний постріл у той час, незважаючи на всі надані їм переваги, вважався неприйнятним з економічних міркувань. У той же час спроектована під більш потужну балістику Ф-22 мала великий запас міцності[4][5] і, як наслідок, потенційну можливість стрільби з більш високою початковою швидкістю снаряда порівняно зі штатним пострілом.

Виробництво 76-мм дивізійних гармат зр. 1936 р., шт.[4]
1936 1937 1938 1939 Всього
10 417 1002 1503 2932

Бойове застосування[ред. | ред. код]

Перевезення замаскованої Ф-22 по розмитих дорогах, 1 листопада 1941 р., Ленінградський фронт. Фото В. С. Тарасевича

76-мм гармата обр. 1936 р. призначена для[6]:

  • знищення живої сили противника який не є в укритті
  • придушення і знищення вогневих засобів противника;
  • боротьби з мотомеханізованими бойовими засобами супротивника;
  • руйнування дротяних загороджень;
  • придушення і знищення артилерії противника.

Вперше Ф-22 пішли в бій під час конфліктів у озера Хасан і річці Халхін-Гол[7]. Гармата взяла активну участь і в радянсько-фінській війні 1939-1940 років, зокрема на 8 лютого 1940 року в артилерії Північно-Західного фронту було 480 76-мм дивізійних гармат, головним чином — Ф-22[8].

На 22 червня 1941 року в Червоній армії було, за різними даними, 3041[9] або 2868[10] 76-мм гармат зр. 1936 р., з них у західних військових округах — 2300 гармат[11]. Найбільш активно Ф-22 використовувалися в 1941 році; в подальшому, внаслідок великих втрат їх число у військах сильно скоротилася, але в невеликих кількостях вони застосовувалися і пізніше — так, у Курській битві брало участь 2 винищувально-протитанкові полки, озброєні цими знаряддями, перекинутими з Далекого Сходу[12]. Відомий приклад використання Ф-22 на Ленінградському фронті, у складі 705-го винищувально-протитанкового полку в січні 1944 року[13]:

За проявлені в цьому бою мужність і героїзм командир гармати був удостоєний звання Героя Радянського Союзу, а його знаряддя — гармата Ф-22 — в даний час знаходиться в експозиції Військово-історичного музею артилерії, інженерних військ і військ зв'язку в Санкт-Петербурзі[14].

Постріли, що використовуються Ф-22
Таблиця бронепробиваемости для 76-мм дивізійної гармати зр. 1936 р.[15]
Тупоголовый каліберний бронебійний снаряд БР-350А
Дальність, м При куті зустрічі 60°, мм При куті зустрічі 90°, мм
100 67 82
500 61 75
1000 55 67
1500 49 60
Наведені дані ставляться до радянської методики вимірювання пробивної здатності (формула Жакоб-де-Марра для цементированной броні з коефіцієнтом K = 2400). Слід пам'ятати, що показники бронепробиваемости можуть помітно відрізнятися при використанні різних партій снарядів і різної за технологією виготовлення броні.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Широкорад А. Б. {{{Заголовок}}}.
  2. Elmer C. Goebert. . — № 4.
  3. Кириллов-Губецкий И. Н. {{{Заголовок}}}.
  4. а б Широкорад А. Б. {{{Заголовок}}}.
  5. Широкорад А. Б. {{{Заголовок}}}.
  6. Главное артиллерийское управление Красной Армии. {{{Заголовок}}}.
  7. А. Иванов. {{{Заголовок}}}.
  8. Широкорад А. Б. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-17-009849-9.
  9. Золотов Н. и др. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-201-01055-5.
  10. Обеспеченность Красной армии артиллерийскими орудиями на 22 июня 1941 г., по книге Артиллерийское снабжение в Великой Отечественной войне 1941—45 гг.. Soldat.ru. Архів оригіналу за 27.01.2011. Процитовано 12.06.2012. 
  11. Золотов Н. и др. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-201-01055-5.
  12. Коломиец М., Свирин М. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-85729-011-2.
  13. ЦАМО, ф. 33, оп. 793756, единица хранения 38.
  14. Музейная табличка к пушке Ф-22 № 118, экспонируемой в Военно-историческом музее артиллерии, инженерных войск и войск связи, Санкт-Петербург
  15. Широкорад А. Б. {{{Заголовок}}}.

Література[ред. | ред. код]

  • А. Б. Широкорад. Энциклопедия отечественной артиллерии. — Мн., 2000. — 1156 с.: илл. с. — ISBN 985-433-703-0.
  • А. Б. Широкорад. Гений советской артиллерии: триумф и трагедия В. Грабина. — АСТ, 2002. — 432 с.: 24 л. ил. с. — ISBN 5-17-013066-X.
  • А. Б. Широкорад. Бог войны Третьего рейха. — М. : АСТ, 2002. — 576 с.: 32 л. ил. с. — ISBN 5-17-015302-3.
  • А. Иванов. Артиллерия СССР в период Второй мировой войны. — Нева, 2003. — 64 с. — ISBN 5-7654-2731-6.
  • Шунков В. Н. Оружие Красной армии. — Мн. : Харвест, 1999. — 544 с. — ISBN 985-433-469-4.
  • Главное артиллерийское управление Красной Армии. 76-мм пушка обр. 1936 г. Памятка командиру взвода и командиру орудия. — М. : Военное издательство Народного Комиссариата обороны, 1942.
  • Peter Chamberlain, Terry Gander. Light and Medium Field Artillery. — London : Macdonald and Jane, 1975. — 64 с. — ISBN 0-356-08216-4.

Посилання[ред. | ред. код]