Пир
Пир (прасл. *pirъ від *piti)[1] — стародавня слов'янська назва бенкету, учти[2].
Для стародавніх слов'ян пирування із щедрим пригощанням було звичайним явищем. У дохристиянські часи пири сприймалися як своєрідний обряд, жертвопринесення богам, з огляду на це сучасні домашні бенкети можна вважати відлунням жертвоприношень хатнім божкам. Згідно з найпоширенішою етимологічною версією, до пир сходить і слово пиріг:[1] для урочистих бенкетів готували особливі хліби. Пир супроводжувався піснями і танцями.
У народнопоетичній творчості пиром у переносному значенні називали і битву, війну, кровопролиття. Використовувалася ця метафора і письменниками: «Допировали хоробрі русичі той пир» — використовує її Т. Г. Шевченко у вірші «З передсвіта до вечора», своєму наслідуванні «Слова о полку Ігоревім».
Мовні звороти
- Пир на весь мир — надзвичайно людний і щедрий бенкет
Примітки
- ↑ а б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
- ↑ Пир // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
Джерела
- Жайворонок В. В. Пир // Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — С. 450.
Посилання
- Частування // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2043. — 1000 екз.