Тутишкін Петро Петрович
| Тутишкін Петро Петрович | |
|---|---|
| Народився | 1868 Калуга |
| Помер | 1937 Москва |
| Поховання | Головинське кладовище |
| Країна |  Російська імперія →  СРСР |
| Діяльність | психіатр |
| Alma mater | Московський університет |
| Посада | міністр охорони здоров'я УРСР в 1919 році |
| Науковий ступінь | доктор медичних наук |
Петро́ Петро́вич Тути́шкін (* 1868, Калуга — † 1937, Москва) — російський та український психолог, психіатр та педагог, 1902 — доктор медицини.
Життєпис
В малому віці залишився без батьків, виховувався в сиротинці, зумів закінчити в гімназію, поступив у Московський університет — на природничий факультет.
В часі навчання давав приватні уроки та допомагав молодшим сестрам отримати середню освіту.
1890 року виходить друком в Калузі його перша наукова стаття, присвячена проблемам гіпнозу.
По закінченні природничого факультету в 1897 році закінчив навчання на медичному факультеті, 1900 — ординатуру клініки О. Я. Кожевникова.
Відмовився від місця асистента поліклініки, працює земським лікарем. Переїздить до Харкова, працює ординатором в психіатричній лікарні «Сабурова дача».
У 1900 році, брав участь в Паризькому Міжнародному конгресі психіатрів.
1902 року захищає докторську дисертацію «Роль негативного відбору в процесі родинного нервово-психічного виродження (Дарвінізм в патології)». Того ж року бере участь в VIII Пироговському з'їзді лікарів.
1903 року здійснює поїздку по психіатричних закладах Австрії, Бельгії, Великої Британії, Італії, Німеччини, Франції, Швейцарії, про що опублікував детальний звіт.
1907 року брав участь в Першому Міжнародному з'їзді психіатрів у Амстердамі.
Був вибраний віце-президентом Бессарабського товариства природничих дослідників, організував в товаристві секцію психології та філософії, читав лекції по фізіологічній психології.
1908 року за зв'язки із більшовиками звільнений з лікарні як неблагонадійний; відкрив приватну практику.
Займався науковою та громадською діяльністю; керував будівництвом Кишинівської фізіотерапевтичної лічниці.
1912 року вийшла друком його робота «Психоаналіз як методика психологічної діагностики та психотерапії (методика професора Фрейда)», в ній поряд з викладенням теорії Фрейда надає і власне тлумачення основних проблем психоаналізу.
Брав участь в роботі Першого З'їзду російського союзу психіатрів ім. С. С. Корсакова, 1914 року — в роботі Міжнародного конгресу по піклуванню про душевнохворих.
В тому часі публікував статті в російських та закордонних медичних журналах щодо питань психіатрії, психоаналізу, невропатолоігї, робив переклади іноземних робіт для російських видань.
Під час Першої світової війни організовував курси сестер милосердя.
В 1916 році вийшла друком його брошура «Духовна оборона особистості та Батьківщини», де приділив увагу духовній стороні особистості з прсихоаналітичних позицій.
1917 року вступає до РКП(б), підтримав Жовтневий переворот.
В листопаді 1917 року у газеті «Соціал-демократ» надрукована його стаття «Про саботаж інтелігенції», в ній закликав лікарів до співробітництва з революційною владою.
Березнем 1918 року на Пироговському з'їзді виступив з доповіддю «Про принципи радянської медицини».
У січні 1919 року призначений народним комісаром охорони здоров'я УРСР. Одночасно працював в Наркомпросі та Наркомздоров'ї, був членом колегії по справах вищих шкіл та завідувачем відділу психофізичного стану. Доклав зусиль до збереження Жіночого медичного інституту Харківського медичного товариства. 28 січня 1919 року разом з «Артемом» (Ф. А. Сергєєв) підняли питання про націоналізацію Харківського медичного товариства. У лютому того ж року було створено загальне зібрання профспілки медичок, тобто слухачок Жіночого медичного інституту.
1920 року призначений головним лікарем Першого психіатричного госпіталю в Москві.
По закінченні громадянської війни повертається до наукової та педагогічної діяльності. Працював професором кафедри дитячої неврології в Державному медико-педологічному інституті.
У 1924—1925 роках здійснив подорож до США; по поверненні був відсторонений від викладацької діяльності. Після того деякий час керував санаторієм для старих більшовиків, але й від цієї роботи був відсторонений.
Є автором статей по психіатрії, психоаналізу, педології, загальній та клінічній медицині, природознавству.
Його син — Тутишкін Андрій Петрович — радянський кіноактор.