Дежьо Ласло

Дежьо Ласло
угор. László Dezső
Народився	23 липня 1893(1893-07-23) Будапешт, Австро-Угорщина
Помер	8 червня 1949(1949-06-08) (55 років) Будапешт, Друга Угорська республіка
Країна	Угорщина
Діяльність	офіцер
Учасник	Перша світова війна і Друга світова війна
Військове звання	генерал-полковник
Нагороди	Лицарський хрест Залізного хреста Військовий хрест Карла (Австро-Угорщина) Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) Золотий хрест Заслуг (Угорщина) Срібний хрест Заслуг (Угорщина) Бронзовий хрест Заслуг (Угорщина) Орден Заслуг (Угорщина)defaultКомандорський хрест із зіркою ордена Заслуг (Угорщина) Офіцерський хрест ордена Заслуг (Угорщина) Пам'ятна медаль за визволення Трансильванії Пам'ятна військова медаль (Угорщина) Орден Витязя
Медіафайли у Вікісховищі

Дежьо Ласло (угор. László Dezső, з народження і до 1925 року Дежьо Ланчек; 23 липня 1894, Будапешт — 8 червня 1949, Будапешт) — угорський воєначальник, генерал-полковник. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.

Біографія

Закінчив військове училище в 1911 році. Під час Першої світової війни — старший лейтенант, воював на сербському, російському та італійському фронтах, отримав чин капітана. В кінці війни опинився в італійському полоні.

По поверненню в Угорщину Ласло в 1919 році був призначений в Генштаб, з 1921 року викладав у Пештській військової академії «Людовіка». З 1 листопада 1938 по 1 лютого 1941 року — начальник оперативного управління Генштабу.

З 1 лютого по 1 березня 1941 року — командир 5-ї піхотної бригади, потім (до листопада) — начальник оперативного управління Генштабу. 1 травня 1941 підвищений до генерал-майора.

Вважається, що Ласло таємно співпрацював з німцями, обговорював з ними можливість провокації, необхідної як привід для вступу Угорщини у війну з Радянським Союзом. Таким приводом стало проведене 26 червня 1941 року бомбардування Кошице (в той момент належало Угорщині).

З 1 листопада 1941 по 15 травня 1943 року — начальник військової академії «Людовіка». 1 травня 1943 отримав звання генерал-лейтенанта. З 30 липня по 12 вересня 1942 — командир 7-й (шопроньської) легкої дивізії. 15 травня 1943 року прийняв під командування VIII корпус і воював на Східному фронті.

У травні-жовтні 1944 року — заступник головнокомандувача і заступник начальника генштабу.

Після захоплення влади салашистами, з 16 жовтня 1944 року і до кінця війни — командир 1-ї армії (змінив на цій посаді Белу Міклоша), з 1 листопада 1944 року — генерал-полковник. В кінці війни разом з 1-ю армією здався американцям на території Словаччини.

Після недовгого перебування в полоні, в 1946 році переданий американцями новим угорській владі, був поміщений під домашній арешт. Засуджений Національною радою народних судів (NOT) до смерті як військовий злочинець, хоча до прокомуністичного перевороту йшлося про 15-річне ув'язнення. Подане прохання про помилування було відхилено президентом Сакашичем. Страта відбулася 8 червня 1949 в Будапешті.

У 1999 році угорський Верховний суд посмертно реабілітував генерала Ласло.

Нагороди

• Військовий Хрест Карла
• Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з військовою відзнакою і мечами
• Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
  • Золота і бронзова австро-угорська медаль з мечами.
  • Велика золота, срібна і бронзова медаль з мечами.
• Орден Заслуг (Угорщина)
  • золотий, срібний і бронзовий хрест заслуг
  • офіцерський хрест
  • командорський хрест із зіркою
• Пам'ятна медаль за визволення Трансильванії
• Пам'ятна військова медаль (Угорщина) з мечами
• Хрест «За вислугу років» (Угорщина)
• Орден Витязя
• Залізний хрест 2-го і 1-го класу
• Лицарський хрест Залізного хреста (5 березня 1945) — нагороджений генерал-полковником Готтардом Гейнріці; останній іноземний кавалер.

Література

• Veit Scherzer (2007). Die Ritterkreuztrager 1939—1945 (нім.). Ranis/Jena: Scherzers Militaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.