Карл Ісідор Бек

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 28 лютого 2021, заснована на цій версії.
Карл Ісідор Бек
нім. Karl Isidor Beck
Народився1 травня 1817(1817-05-01)
Бая, Угорщина
Помер9 квітня 1879(1879-04-09) (61 рік)
Währingd[1]
ПохованняМацлайнсдорфський лютеранський цвинтарd
ГромадянствоАвстрійська імперія, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Національністьєврей
Діяльністьпоет
Мова творівнімецька
CMNS: Карл Ісідор Бек у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бек (прізвище).

Карл Ісідор Бек (нім. Karl Isidor Beck) (* 1 травня 1817, Байя, Угорщина — † 10 квітня 1879, Веринг (Währing), поблизу Відня) — австрійський поет.

Біографія

Народився в заможній єврейській родині. Його батько був купцем і невдовзі після народження Карла перевіз родину до Пешту, де той і вчився у гімназії до 16-ти років. Далі вчився у Віденському університеті, закінчив медичний факультет. Вже в студентскі роки робив перші поетичні спроби і не без успіху. Однак на другому курсі він тяжко захворів на нервову лихоманку і лікарі радили йому кинути навчання і обрати іншу професію. Бек повернувся до Пешту і працював в одному із торгових закладів батька. Через рік, поправивши здоров'я, вирішив поїхати до Лейпцигу, щоб продовжити навчання. Тут він познайомився з невісткою В. Гете, яка запросила його до Ваймару, де він проводив приємний час у компанії її двох синів і написав поему «Мандрівний поет» (Der fahrende Poet). У 1839 Бек поїхав до Гамбургу, а звідти на острів Гельголанд, де лікувався морськими ваннами. Повернувшись до Лейпцизького університету, вивчав природознавсто і історію. Незважаючи на наполегливе навчання, написав тут трагедію «Савл»(Saul). У 1842 році повернувся до Пешту, де переробив свій роман «Янко» {Janko}, написаний раніше. У 1884 році Бек поїхав до Берліна, де опублікував збірник своїх вішів (Gesammelten Gedichte). Зразу по виході тираж був конфіскований, але за наказом короля негайно був повернутий до продажу. Тогочасні берлінські поети з похвалою відгукнулися на вірші і перебування молодого поета в їхньому колі було для нього надзвичайно приємним. Після Берліна Бек побував у Швейцарії, де також познайомився з тамтешніми поетами, а потім повернувся до Відня, де у 1849 році одружився. На його нещастя через півроку дружина померла і після цього почалися довготривалі мандри поета по світах. Був близький до «Молодої Німеччини» і так званого «істинного соціалізму». Останні роки Карла Бека були затьмарені хворобою і погіршеним матеріальним становищем. Він помер 10-го квітня у Верінгу поблизу Відня.

Вірші «Ночі. Залізні пісні» (1838) відрізняються пихатістю стилю. Роман у віршах «Янко» (1840) містить жанрові сцени з життя угорського народу. В основі «Пісень про злидаря» (1846) лежить думка про соціальну несправедливість. Однак Бек не йшов далі туманних мрій про загальне благо (збірки «Мандрівний поет», 1838, «Тихі пісні», 1840).

Бібліографія

  • Gesammelte Gedichte, 9 Aufl., [В.], 1869.

Література

Джерела

Примітки

  1. ↑ Бек Карл // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карл_Ісідор_Бек&oldid=30889070