Фридерика Бер-Монті
| Фридерика Бер-Монті | |
|---|---|
| нім. Friederike Beer-Monti | |
.jpg) | |
| Ім'я при народженні | нім. Friederike Maria Beer |
| Народилася |
27 січня 1891 Відень, Австро-Угорщина |
| Померла |
12 липня 1980 (89 років) Канеохе, Гонолулу, Гаваї, США |
| Країна |
 Австрія |
| Діяльність | муза, галеристка |
Фридерика Марія Бер-Монті (27 січня 1891, Відень — 12 липня 1980, Канеохе, Гаваї) — американська галеристка австрійського походження, відома за портретами роботи Еґона Шіле і Густава Клімта.
Життєпис
Фридерика Марія Бер народилася в родині єврейського комерсанта Еміля Бера (1861—1908) і його дружини Ізабелли, уродженої Гайсслер (1866—1959), племінниці архієпископа зальцбурзького Франца Альберта Едера[de]. Після смерті батька мати тримала у Відні «Кайзерівський бар» на Круггерштрассе, 3, який у 1920-х роках був відомим місцем зустрічей віденської артистичної «золотої молоді».
Закінчивши школу, Фридерика навчалася акторської майстерності і працювала моделлю на показах суконь виробництва Віденських майстерень і ательє сестер Фльоге і сама із задоволенням носила реформні сукні[de][1]. З дитинства вона дружила з сином промисловця і художником Гансом Бьолером, який 1908 року написав з 17-річної подруги жіноче ню, яке демонструвалося на виставці Віденської сецесії. І батьки Бьолера, і мати Фридерики були проти їхнього союзу, і 1911 року Фридерику відправили в бельгійську школу-інтернат при монастирі урсулинок, а Ганса — в Пекін. 1912 року пара возз'єдналася у Відні, а 1913 року вирушила в річну подорож Центральною і Південною Америкою і побувала в Нью-Йорку. Як кохана Бьолера, Бер познайомилася з багатьма учасниками Віденської сецесії. 1914 року Еґон Шіле написав її портрет. За словами Фридерики Бер, Бьолер пообіцяв подарувати їй в 1915 році особливий подарунок — перлове намисто, але вона замість нього попросила портрет роботи Густава Клімта. Клімт спочатку відмовився, але пізніше прийняв замовлення і виконав його всього за кілька місяців. Портрет був готовий на початку 1916 року і коштував Бьолеру 20 тис. крон. Бер також мріяла, щоб її портрет написав Оскар Кокошка, але Перша світова війна зруйнувала всі плани. 1916 року Бер і Бьолер розлучилися, але зберегли міцну дружбу.
У середині 1920-х років Фридерика Бер вийшла заміж за італійського капітана Емануеле Монті й поїхала з ним жити на острів Прочида в Неаполітанській затоці. Через чотири роки шлюб розпався, і Фридерика повернулася до Відня. 1932 року в «Кайзерівському барі» вона познайомилася з американським студентом-мистецтвознавцем Г'ю Стіксом і 1935 або 1936 року емігрувала з ним до США. В Америці Бер-Монті працювала в заснованій Стіксом 1936 року некомерційній організації «Галерея художників», яка займалася за зразком і подобою Віденської сецесії просуванням американських художників, зокрема Віллема де Кунінга, Луї Елшемуса[ru], Луїзи Невельсон і Еда Рейнгардта[en]. Фридерика Бер-Монті також допомагала тікати від нацистів з Австрії австрійським художникам, наприклад, Максу Опенгеймеру[de]. Фридерика Бер-Монті керувала галереєю до 1962 року, 1970 року переїхала на Гаваї, де 12 липня 1980 року покінчила життя самогубством[2][3][4][5][6].
В мистецтві
На портреті Шіле Фридерику Бер зображено в картатій сукні-сорочці з геометричним візерунком виробництва Віденських майстерень.
На портреті Клімта вона одягнена в сукню зі стягнутим шнурівкою подолом із шовку понже «Марина» дизайну Дагоберта Пехе[de], знову ж таки для Віденських майстерень, і жакет з тхорячого хутра, її обновку тієї ж марки. За наполяганням Клімта Фридерика надягла хутряний жилет навиворіт, щоб він міг зобразити на картині чудову підкладку з кольорового шовку «Флора» дизайну Лео Блондера[7]. До цього Фридериці довелося переміряти безліч східноазіатських костюмів, що зберігалися в майстерні Клімта[8]. За словами портретованої, малюнок тла портрета з великими фігурами і рослинним орнаментом Клімт запозичив з наявної в його колекції азійської вази. На картині і плаття, і жакет, і тло конкурують між собою так, що око глядача може відпочити лише на зеленому килимі в нижній частині картини і чорному волоссі Фридерики, яке обрамляє її обличчя[9].
-
Еґон Шіле. Портрет Фридерики Марії Бер. 1914. Приватне зібрання -
Густав Клімт. Портрет Фридерики Марії Бер. 1916. Тель-Авівський музей мистецтв
Примітки
- ↑ [1]Марґрет Ґрайнер[de]: Friederike Beer-Monti: «Ich will unsterblich werden!»(нім.)
- ↑ Butler Coleman: Tape-Recorded Interview with Mrs. Federica Beer-Monti. November 1, 1967, The Artists Gallery Archives of American Art, Smithonian Institute, Washington.
- ↑ Alessandra Comini: Egon Schiele's Portraits. University of California Press, Berkeley/Los Angeles/London 1974, S. 128—132.
- ↑ Christian M. Nebehay: Die goldenen Sessel meines Vaters. Wien 1983.
- ↑ Marie-Agnes von Puttkamer: Max Oppenheimer, MOPP (1885—1954): Leben und malerisches Werk mit einem Werkverzeichnis der Gemälde. Wien 1999.
- ↑ Martin Suppan: Hans Böhler. Leben und Werke. Wien 1990.
- ↑ APA-OTS: Ein Denkmal in Worten: Margret Greiners neue Romanbiografie über das Wiener-Werkstätte-Testimonial Friederike Maria Beer-Monti(нім.)
- ↑ Sternthal, 2005, Die Arbeiten der letzten Jahre.
- ↑ Natter, 2019, Frauendarstellungen.
Література
- Марґрет Ґрайнер[de]: «Ich will unsterblich werden!» Friederike Beer-Monti und ihre Maler. Romanbiografie. Kremayr und Scheriau, Wien 2019, ISBN 978-3-218-01185-3.
- Тобіас Наттер[de]. Gustav Klimt. Zeichnungen und Gemälde. — Köln : Taschen, 2019. — ISBN 978-3-8365-6287-4.
- Барбара Штернталь[de]. Diesen Kuss der ganzen Welt. — Wien : Styria Verlag, 2005. — ISBN 978-3222131653.
Посилання
|
