Артур Ернест Гведел

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 12:01, 8 травня 2021, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Згруповано однакові примітки)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Артур Ернест Гведел
Arthur Ernest Guedel
Народився13 вересня 1883(1883-09-13) або 1883[1]
Кембридж, Вейн, Індіана, США
Помер10 червня 1956(1956-06-10) або 1956[1]
Лос-Анджелес, Каліфорнія, США
КраїнаСША США
НаціональністьСША американець
Діяльністьанестезіолог, письменник
Галузьмедицина, анестезіологія, інтенсивна терапія
Відомий завдяки:Орофарингеальний повітровід Гведела, класифікація глибини анестезії

Артур Ернест Гведел (англ. Arthur Ernest Guedel, 13 вересня 1883(18830913), Кембридж, Індіана, США — 10 червня 1956, Лос-Анджелес, Каліфорнія, США) — американський анестезіолог, що розробив класифікацію глибини анестезії, тип орофарингеального повітроводу та брав участь у вдосконаленні ендотрахеальної трубки.

Біографія

Народився у містечку Кембридж, штату Індіана, США[2]. (Містечко ймовірно назване на честь міста Кембридж у Великій Британії). Незважаючи на те, що втратив у підлітковому віці три пальця, зміг стати вправним піаністом і композитором[3].
Закінчив Медичний університет Індіани (англ. Indiana University School of Medicine) у 1908 році й там викладав анестезіологію впродовж довгих років. Також він працював у Індіанапольському загальному госпіталі, госпіталях святого Вінсента та Протестантських дияконів. Тоді він переїхав до Лос-Анджелесу, де викладав анестезіологію у місцевому університеті та працював у кількох лікарнях[2]. Під час Першої світової війни працював у Франції з Американськими експедиційними силами з серпня 1917 по січень 1919 року. Гведел був автором книги, яка до його смерті вважалась золотим стандартом. Над її редагуванням він і працював до кінця життя. Помер від ішемічної хвороби серця не доживши 3 дня до 73 років.

Внесок у медицину

Один з варіантів сучасного орофарингеального повітроводу
  • Працював над техніками самостійної подачі закису азоту (прототип аналгезії, контрольованої пацієнтом) при малих гінекологічних та стоматологічних операціях.
  • Брав участь у впровадженні використання фурану як анестетика.
  • Досліджував абсорбцію циклопропану та вуглекислого газу.
  • У 1931 видав книгу «Інгаляційна анестезія: Фундаментальне керівництво», перевидано у 1951[4].
  • У 1933 у статті «Нетравматичний фарингеальний повітровід» (англ. «A nontraumatic pharyngeal airway») розповів про розроблений ним орофарингеальний повітровід[3][4]. До нього про орофарингеальний повітровід вперше писав ще Джозеф Томас Кловер (1825—1882). Хоча частіше згадують статтю у журналі «Ланцет» Сера Фредеріка Вільяма Хевіта (1857—1916), анестезіолога короля Едварда VII у 1901 році.
    Проте повітроводи виготовляли з металу, що часто спричиняло травми пацієнтів. Гведел розробив гумовий повітровід з внутрішньою металічною частиною, що мінімізувало травмування. На даний момент їх будова може досить суттєво відрізнятись, але епонімічний термін «повітровід Гведела» міцно закріпився за усіма орофарингеальними повітроводами.
  • Систематизуючи та доповнюючи спостереження Джона Сноу (1813—1858) розробив класифікацію глибини анестезії, що також названа епонімічно.
  • Розробив і почав упроваждувати ендотрахеальні трубки з манжетками для попередження аспірації та ефективнішої штучної вентиляції легень. Для яскравої демонстрації переваг його винаходу у 1926 році він уперше продемонстрував «зануреного собаку» (англ. «dunked dog»)[5]. Гведел вводив власного собаку у медикаментозний сон сумішшю етилену та кисню, інтубував його ендотрахеальною трубкою з манжеткою, занурював у акваріум та проводив штучну вентиляцію легень.

Примітки