Сіра українська порода

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сіра українська порода
Походження
КраїнаРосійська імперія (до XIX століття)
Поширення Малоросія (Таврійська губернія, Катеринославська губернія, Січеславщина, Херсонщина, Терщина)
Ріст135 см
Масабугаїв — 800 - 900 кг,
корів — 450 - 550 кг
Колірсірий, ясно-сірий


Сіра українська худоба — порода великої рогатої худоби м'ясо-молочного (колись і гужовий транспорт ) напрямку, різновид сірої степової породи південно-східної Європи. Порода є природним вітчизняним генофондовим об'єктом, який перебуває на межі зникнення, йому надано статус першої категорії охорони[1].

Історія

Існує дві версії походження породи. За першою — це автохтонні тварини, які виникли в степовому ареалі від дикого європейського степового тура, за другою — це свійська тварина азійських кочових племен (сарматів та гунів), які в V столітті нашої ери вдерлися до Європу з пустель Азії у пошуках кращих пасовищ, і пригнали свою худобу[2].

Порода створена багатовіковою народною селекцією. Процес формування породи проходив у складних умовах степової зони, у суворому степовому кліматі, на цілинних та перелогових пасовищах, де взимку годувалася майже винятково грубими кормами.

Сіра худоба становила важливу частку багатства Запорозької Січі. Вона культивувалася у запорозьких зимівниках, оскільки найкраще відповідала вимогам степового господарства з поширеним м'ясним та робочим напрямками скотарства.

Файл:Перевозка сіна волами.jpg
Перевезення сіна волами, за кн. «Культура і побут населення України». — К., 1991

Робочих биків цієї породи в давнину називали волами. Воли цієї породи могли працювати по 10 — 12 годин на добу, вільно везти вантаж до 100—120 пудів.

Заміна сірої української худоби продуктивними породами почалася в кінці XIX — на початку XX ст. Сіра українська худоба стала основою для створення вітчизняних порід: червоної степової та лебединської.

Назва

Порода спочатку була відома як малоросійська, черкаська, чорноморська, полтавська, подільська, сіра степова, гуцульська, бессарабська, і лише на початку XX ст. за нею закріпилась сучасна назва сіра українська.

Опис

Сіра українська худоба є витривала, не вибаглива, має добрі, визначні робочі якості. Для сірої худоби характерні високі відгодівельні й забійні показники.

Характеризується порода міцною конституцією, відноситься до рослих порід.

У породи масть сіра, має три забарвлення масті: біло-сіра, сіра та чорно-сіра. Бугаї значно темніші за корів. У бугаїв шия, грудина, кінцівки мають темніше забарвлення. Телята народжуються рудої масті. Зрідка зустрічаються тварини полової масті. У багатьох тварин, особливо у плідників, бувають темні «окуляри» навколо очей. Носове дзеркало темне. Голова широка в лобі і звужена в лицевій частині. Роги у породи довгі, різної форми, загалом світлі, але на кінцях чорного кольору.

Шкіра у породи щільна, еластична та товста. Тварини рослі й дебелі з витягнутим тулубом. Кістяк дуже міцний. Холка висока, шия — середнього розміру, ноги помітно довгі, дуже міцні, ратиці чорні, м'язи, особливо у передній частині, добре розвинені. Корови достатньо рослі (у холці до 135 см), мають широку та глибоку грудину (глибина грудей — 75 см, завширшки — 46 см). Жива маса дорослих корів: 580—600 кг. Окремі тварини досягають ваги 700 кг та більше.

У породи добрі смакові якості м'яса.

Поширення

Сіра українська худоба в давні часи посідала ареал всієї степової зони Східної Європи, від Карпатських гір до Кубані.

До 1920-х років була поширена по лісостепу й степу. У 1960-х роках порода збереглася в незначній кількості у господарствах Дніпропетровської, Херсонської та Черкаської областей. Сьогодні масиви поголів'я сірої української худоби України зосереджені в дослідному господарстві «Поливанівка» Інституту сільського господарства степової зони України (Січеславщина) та дослідному господарстві «Маркеєво» Інституту тваринництва степових районів «Асканія-Нова» (Херсонщина), загалом 926 голів (станом на 2020 рік)[3].

Більше десятка голів родича сірої української породи — сірої угорської, є в селищі Мамаєва Слобода у Києві. Окремі тварини сірої української знаходяться в біосферному заповіднику «Асканія-Нова», Межигір'ї та фермі «MotherFarm».

Українська сіра порода на острові Малий Татару

У 2005 році за підтримки українського відділення Всесвітнього фонду дикої природи (WWF) дванадцять голів сірої української (один бик, п'ять телят і шість корів) були завезені на острів Малий Татару в українській дельті Дунаю. Тварин придбали в біосферному заповіднику «Асканія-Нова», вони добре акліматизувалися, їх чисельність стала рости [4] [5].

Література

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Сіра українська худоба: минуле, сучасне, майбутнє: монографія / авт. кол. : В. С. Козир, В. І. Барабаш, С. О. Олійник [та ін.] ; під ред. В. С. Козиря ; Ін-т тваринництва центр. районів УААН. − Д., 2008. − 241 с. : іл. − Бібліогр. : с. 230−239 (121 назва).
  • Мікроеволюційні процеси у генофондовому стаді сірої української породи в умовах дослідного господарства «Поливанівка» / В. С. Козир, Т. В. Попікова // Бюлетень Інституту сільського господарства степової зони. — 2011. — № 1. — С. 183—186.
  • Збереження сірої української породи в степах Херсонщини / Васильківський С. Б., Фурса Н. М.// Тваринництво України. — 2002.- № 5.- С.5-6.
  • Асканійська популяція сірої української породи/ Гринько П. М., Кононенко Г. З., Долгоброд М. А., Чуй Р. Ф., Фурса Н. М. // Науково-технічні розробки в галузі тваринництва ІТС
  • Збереження генофонду сірої української породи великої рогатої худоби / Вороненко В. І., Омельченко Л. О., Фурса Н. М., Макарчук Р. М. // Науковий вісник «Асканія-Нова».- 2011. — Вип. — 4. С.73-83.
  • Збереження генофонду сільськогосподарських тварин / В. Буркат, М. Єфіменко, Б. Подоба // Тваринництво України. — 2007. — № 2. — С. 6–9.
  • Збереження генофонду сірої української породи / В. С. Козир // Тваринництво України. — 2006. — № 10–11. — С. 25–28.
  • Сіра українська худоба: минуле, сучасне, майбутнє: монографія / В. С. Козир, В. І. Барабаш, С. О. Олійник [та ін.]; за ред. Козиря В. С. — Дніпропетровськ.: ІТЦР УААН, 2008. — 244 с.
  • Сіра українська…окремі генетичні характеристики / В. Дзіцюк, В. Гуменний // Тваринництво України. — 2008. — № 8. — С. 21–24.
  • Рубан Ю. Д. Зберегти генофонд порід худоби України // Тваринництво України. — 1994. — № 3.
  • Генетико-селекційний моніторинг у ясному скотарстві / М. В. Зубець, В. П. Буркат, Ю. Ф. Мельник [та ін.]; за ред. Зубця М. В. — К.: Аграр. наука, 2000. — 187 с.
  • Дослідження генофонду сірої української худоби за генетичними маркерами та ембріотехнологічними підходами / Б. Є. Подоба, К. О. Арнаут, С. І. Ковтун, О. В. Щербак // Наук. вісн. Нац. ун-ту біоресурсів і природокористування України. — 2009. — № 138. — 420 с.

Примітки

  1. ↑ Збереження біорізноманіття тварин
  2. ↑ Широких І. Велика рогата худоба /Широких І. — Харків: Держсільгоспвидав.- 1930.- С.13.
  3. ↑ Володимир Козирь. Сіра українська порода: національне надбання на межі зникнення
  4. ↑ Позбавлення від кайданів: як нам врятувати озера Придунав'я?
  5. ↑ От них веет целинной степью: о реликтовых обитателях острова Малый Татару

Посилання

Тигр Це незавершена стаття із зоології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Україна Це незавершена стаття про Україну.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сіра_українська_порода&oldid=33062556