Аборигени
Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. (липень 2021) |
Абориге́ни (лат. aborigines; від ab origine — «від початку») — автохтони — корінні мешканці певної місцевості або країни, тубільці, які живуть у ній здавна, на відміну від прибулих поселенців[1]. Загальна назва будь-якої тубільної місцевої популяції, етносу чи нації, яка володіла конкретною територією раніше за прийшли панівні популяції, етноси чи нації, і має соціальну систему відмінну від аналогічних систем сусідніх чи прийшлих-панівних популяцій, етносів і націй. Корінне, споконвічне населення певної території. Синоніми слова «аборигени» — «автохтони», «тубільці», «туземці», «корінний народ»[джерело не вказане 1194 дні]
Слово «аборигени» використовується на означення корінних жителів тієї чи іншої країни. Однак, найчастіше, його застосовують до найдавніших мешканців Австралії та деяких островів Океанії.
Вживання
Термін «аборигени» має наступну дефініційну парадигму:
- Стародавні мешканці Середньої Італії — згідно з римськими легендами, окремий народ, який жив на Апеннінах. Витіснені сабінянами, аборигени оселилися у гирлі Тибру. Їх стали називати латинянами.
- Аборигени Тайваню — корінні мешканці Тайваню;
- Австралійські аборигени — корінні мешканці Австралії;
- Аборигени Тасманії — корінні мешканці острова Тасманія, винищені в 1876 році;
- Канадійські індіанці — корінні мешканці Канади
- Аборигени островів Торресової протоки
Примітки
- ↑ Капелюшний В. П. Аборигени // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.
Джерела
- Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
- Політичний словник. Головна редакція УРЕ. Київ. 1976. ст. 7.
- Енциклопедія «Махаон». Київ 2008.
Посилання
- Туземне (аборигенне, автохтонне, корінне, перше) населення // Етнічність: енциклопедичний довідник / В. Б. Євтух; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова, Центр етноглобалістики. — К. : Фенікс, 2012. — С. 308. — 396 с.