Желтов Олексій Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Желтов Олексій Сергійович
Народився 15 (28) серпня 1904
Харків, Російська імперія[1]
Помер 29 жовтня 1991(1991-10-29) (87 років)
Москва, СРСР
Поховання Введенське кладовище
Країна  СРСР
Національність росіянин
Діяльність офіцер
Alma mater Військова академія імені М. В. Фрунзе
Учасник німецько-радянська війна
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання генерал-полковник
Партія КПРС
Нагороди
Герой Радянського Союзу
орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Суворова 1 ступеня орден Кутузова I ступеня орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР» медаль «За оборону Ленінграда» медаль «За оборону Радянського Заполяр'я» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 —1945 рр.» медаль «За взяття Будапешта» медаль «За взяття Відня» Медаль «За визволення Белграда» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» медаль «За зміцнення бойової співдружності» орден Тудора Владимиреску

Олексій Сергійович Желтов (28 серпня 1904(19040828), місто Харків — 29 жовтня 1991, місто Москва, Росія) — радянський військовий політпрацівник, начальник Головного політичного управління Радянської армії і Військово-Морського Флоту, генерал-полковник (13.09.1944). Герой Радянського Союзу (21.02.1978). Депутат Верховної ради Узбецької РСР 3-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го, 4—5-го скликань.

Життєпис

Народився в родині робітника. У 1917 році родина переїхала до селища Битош (тепер Дятьковський район Брянської області), де Олексій Желтов навчався у школі та до 1924 року працював розсильним, канцеляристом та рахівником на скляному заводі.

З вересня 1924 року — у Червоній армії. У 1927 році закінчив 2-у Московську піхотну школу.

З серпня 1927 року — командир взводу 44-го стрілецького полку РСЧА.

Член ВКП(б) з 1929 року.

У серпні 1930 — жовтні 1931 року — помічник командира роти, в жовтні 1931 — липні 1933 року — командир роти 44-го стрілецького полку 15-ї Сиваської стрілецької дивізії, командир навчальної команди 40-го кулеметного батальйону 15-ї Сиваської стрілецької дивізії.

У 1933—1934 роках — інструктор фізичної підготовки 11-ї важкої бомбардувальної авіаційної бригади, інструктор фізичної підготовки 14-ї кавалерійської дивізії.

У 1937 році закінчив Військову академію імені Фрунзе.

З 1937 року — військовий комісар 24-ї Самаро-Ульяновської Залізної стрілецької дивізії РСЧА.

У 1938 закінчив Військово-політичні курси.

У 1939 — лютому 1941 року — член Військової ради Приволзького військового округу.

У лютому — серпні 1941 року — член Військової ради Далекосхідного фронту.

23 серпня 1941 — липень 1942 року — член Військової ради Карельського фронту.

У липні — вересні 1942 року — член Військової ради 63-ї армії.

У вересні — жовтні 1942 року — член Військової ради Донського фронту.

22 жовтня 1942 — 20 жовтня 1943 року — член Військової ради Південно-Західного фронту.

20 жовтня 1943 — 15 червня 1945 року — член Військової ради 3-го Українського фронту.

У липні 1945 — липні 1950 року — член Військової ради Центральної групи військ та заступник Верховного комісара СРСР в Австрії.

У липні 1950 — січні 1951 року — член Військової ради Туркестанського військового округу.

У січні 1951 — квітні 1953 року — начальник Головного управління кадрів Радянської Армії.

У квітні 1953 — січні 1958 року — начальник Головного політичного управління Радянської армії і Військово-Морського Флоту.

У січні 1958 — червні 1959 року — завідувач відділу адміністративних органів ЦК КПРС.

У червні 1959 — грудні 1971 року — начальник Військово-політичної академії імені Леніна.

З грудня 1971 до листопада 1987 року — в Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.

«За вміле керівництво військами, особисту мужність та відвагу, виявлені у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками у роки Великої Вітчизняної війни, великий внесок у підготовку та підвищення бойової готовності військ у післявоєнний період» Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1978 року генерал-полковнику Желтову Олексію Сергійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».

З 1971 року — заступник голови, в 1981—1988 роках — голова Радянського комітету ветеранів війни.

З листопада 1987 року — у відставці в Москві.

Помер 29 жовтня 1991 року. Похований в Москві на Введенському цвинтарі.

Військові звання

Нагороди

Примітки

  1. ↑ Желтов Алексей Сергеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

Джерела

Перегляд цього шаблону
  Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Желтов_Олексій_Сергійович&oldid=33851942