Дзяди (поема)
Дзяди (поема) — поетична драма польського поета Адама Міцкевича, один з найбільших творів як польського, так і європейського романтизму. [1] [2] [3]
Історія створення
Поема була написана після провалу Листопадового повстання, події, яка мала величезний вплив на автора. Головний герой драми пише на стіні «Сьогодні Густав помер, сьогодні народився Конрад». Конрад — ім'я з попереднього роману Міцкевича «Конрад Валленрод». Валленрод був героєм, який пожертвував своїм життям і щастям заради батьківщни. Назва драми пов'язана з давнім слов’янським та литовським святом Дзяди, вшануванням пам’яті померлих). Над поемою “Дзяди” Адам Міцкевич працював усе життя, але так і не довершив її. Під час польської політичної кризи 1968 року п'єса була заборонена.
Композиція
Драма складається з чотирьох частин, що утворювались у такій послідовності: II, IV, I, III, і додаток до III частини. У поемі Міцкевич змальовує два світи, два ворожі табори: непокірна, прогресивна польська молодь солідарна з революційною Росією і її вороги. Частини I, II і IV зазнали впливу готичної фантастики та поезії Байрона. Частина III написана на десять років пізніше інших і дуже відрізняється від них. Перша частина присвячена слов’янському святу поминання померлих на Дзяди, яке відзначається на території сучасної Білорусі.
Частина II Друга частина поеми має драматичну форму. Основа її сюжету – народний обряд на честь померлих. Автор зазначає: ”Я слухав казки, й пісні про померлих, що повертаються до живих із проханнями або застереженнями, і в усіх дивовижних вигадках можна було помітити моральне призначення і науку" Міцкевич пропонує філософію життя, засновану на народній моралі і на особистих роздумах про кохання і смерть. В поемі литовські селяни викликають привидів, щоб забезпечити їм доступ до раю. Перші привиди - це двоє дітей, які не можуть потрапити в рай, тому що вони ніколи не страждали. Потім з'являється фантом лютого сквайра, якого переслідують птахи. Наступний привид — це привид Зосі, вродливої пастушки. Вона ніколи не відповіла нікому на любов, а любов потрібна для порятунку. Останній привид нагадує Густава, головного героя частини IV. Частина IV У четвертій частині Адам Міцкевич проголошує маніфест про романтичну філософію життя, та розповідає про своє кохання до Марилі Верещаківни. Головний герой драми говорить про свою трагічну молодість. Він зустрів гарну дівчину, в яку закохався. Проте вона вийшла заміж за багатого герцога, і Густав покінчив життя самогубством. Подібна ситуація була в житті поета, та він пробачив кохану. Коли він був у депресії, то написав IV частину «Дзяди», одну з найкрасивіших польських поезій про кохання. Дія поділена на три епізоди — час кохання, час відчаю та час спогадів. Книга показує небезпеку романтичної натури та вплив сентиментальних творів, які не показують реального світу. Густав представлений як власник метафізичних знань. Частина І Перша частина, опублікована після еміграції Міцкевича до Франції, була написана на початку 20-х років, але так і не закінчена. Мала бути зображенням «емоцій людей 19-го століття». Зображені дівчина і хлопець, які відчувають розгубленість і намагаються вибирати між сентиментальною ідеєю кохання, пристосуванням до суспільства та повагою до власної природи. Частина III
Ця частина вважається однією з найкращих поезій у польській літературі. Головний герой уже не «романтичний коханець».
Зміст поеми
Міцкевич присвятив поему людям, які боролися за свободу Польщі під час повстання 1830-х років, і особливо тим, кого російський цар вигнав до Сибіру. У книзі описана жорстокість царя Олександра та переслідування поляків. Герої драми – переважно в’язні, звинувачені у змові проти російського завойовника. Головного героя звати Конрад. Він поет. У своєму монолозі, відомому як «Велика імпровізація», він говорить з Богом про свої патріотичні почуття та особисте нещастя. Свої поезії він порівнює з творіннями Бога і природи і стверджує, що вони цілком рівні, якщо не кращі. Розчарований, Конрад кличе Бога, звинувачуючи Його в тому, що він дозволив людям страждати — зокрема, йому та полякам під владою трьох іноземних імперій, але все ще хоче, щоб його називали Батьком, йому поклонялися і любили. Молодий поет думає, що Творця спантеличують його слова і що людина знає Його краще за будь-кого з архангелів. Він готовий воювати проти Бога (порівнюючи себе з сатаною, але стверджуючи, що він буде більш складним ворогом, тому що, на відміну від свого попередника, у цій битві він буде використовувати серце, а не розум), щоб покращити долю своєї нації та всього світу. Тим часом ангели і дияволи борються за душу Конрада. Драма повертає надію на польську незалежність і дає опис польського суспільства в таку важку хвилину. Наприклад, впізнаваними словами є: «Наша нація – як лава. На вершині вона тверда і огидна, але її внутрішній вогонь не можна згасити навіть за сто років холоду.»
На сценах театрів
У 1901 році в краківському театрі «Мійський» відбулася вистава «Дзяди» у постановці Станіслава Виспянського. Після захоплення Польщі комуністами нова влада не підтримувала виставу "Дзяди" . Після війни до репертуару театрів вистава увійшла в листопаді 1945 року, під час театрального сезону 1945-46 років, у Театрі Мієйського в Ополе.
Через три роки Леон Шиллер розпочав роботу над постановкою «Дзяди» у Варшаві. Прем'єра була запланована на грудень 1948 року, але скасована з політичних причин. Наступна вистава у Польщі відбулась лише після смерті Йосипа Сталіна листопаді 1955 року. Також виставу поставив Міхал Задара 20 лютого 2016 року з 14 годин до 2 години ночі. [4]
Посилання
- Англійський переклад «Великої імпровізації» - частина третя, сцена друга
- Повний польський текст Дзяди
- Дзяди - Адам Міцкевич
- ↑ G. Olivier, Poema Dziady in Cabinet de Lecture, 26 April 1834.
- ↑ A. Segalas in Journal des Femmes. Gymnase Litteraire, 14 June 1834.
- ↑ G. Sand, Goethe - Byron - Mickiewicz in Revue des Deux Mondes, 1 December 1839.
- ↑ Culture.pl, https://culture.pl/pl/dzielo/wszystkie-czesci-dziadow-w-rezyserii-michala-zadary, 16.02.2016, retrieved May 28, 2020.