Адам Міцкевич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Адам Міцкевич
Adam mickiewicz 550.jpg
При народженні Adam Bernard Mickiewicz
Дата народження 24 грудня 1798(1798-12-24)
Місце народження с. Заосьє або Новогрудок, Литовська губернія, Російська імперія, тепер Білорусь Білорусь
Дата смерті 26 листопада 1855(1855-11-26) (56 років)
Місце смерті м. Константинополь, Османська імперія, тепер Туреччина Туреччина
Поховання National Bards crypt of the Wawel[d]
Національність Поляки, білоруси[1] і Литвини
Громадянство (підданство) Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Poland.svg Польща
Релігія Католицтво
Alma mater Вільнюський університет[2]
Мова творів польська мова[3]
Рід діяльності поет
Magnum opus: «Пан Тадеуш»
Дружина Celina Szymanowska[d][4]
Автограф: Автограф
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ада́м Бе́рнард Міцке́вич (пол. Adam Bernard Mickiewicz; біл. Адам Міцкевіч; лит. Adomas Bernardas Mickevičius; 24 грудня 1798 — 26 листопада 1855 у Стамбулі) — один із найвидатніших польських поетів, засновник романтизму у польській літературі, діяч національно-визвольного руху. Засновник польської романтичної драми. У Західній Європі його порівнюють з Байроном та Ґете. Під час свого життя у Парижі був професором Слов'янської літератури в Колеж де Франс. В основному відомий як автор поетичної новели «Дзяди» (пол. Dziady) та національного епосу «Пан Тадеуш» (пол. Pan Tadeusz), який вважають останнім великим епосом шляхетної культури Речі Посполитої. Також його вважають національним героєм Польщі.

Біографія[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Народився на хуторі Заоссє, біля Новогрудка чи в Новогрудку (складно встановити через брак інформації) в метриці[5], нині Білорусь, в сім'ї мінського комірника (геометра-мірника), адвоката (при судах новогрудських) та збіднілого білоруського шляхтича Миколи Міцкевича. Мати поета походила з білоруського шляхетного роду Маевскіх[6]. Є також припущення, що мати поета походила з сім'ї вихрещених євреїв-франкістів[7][8].

Початок творчості та революційної діяльності[ред.ред. код]

Рано втративши батька, Адам Міцкевич з раннього дитинства привчався до самостійного життя. У 1815 році був зарахований «казеннокоштним» студентом Віленського університету.

У 1822 і 1823 роках за допомогою близьких друзів Міцкевич у Вільно видав перший том творів, до якого увійшли його балади та романси. Ідеї та теми, започатковані в баладах, Міцкевич розвинув згодом у своїх великих творах цього періоду: у поемах «Гражина» і «Дзяди» (2 і 4 частини), що увійшли до другого тому його творів. Патріотичний сюжет балади «Світязь» — про подвиг народу, що загинув, але не піддався ворогові, перегукується із сюжетом поеми «Гражина», у якій описана героїчна боротьба литовського народу проти хрестоносців. В основу сюжету поеми «Гражина» покладений реальний епізод з історії Литви початку XV століття, коли князь Новогрудка Литавор замислив зрадити литовського князя Вітольда через те, що той не хотів йому повернути місто Ліду, посаг його дружини Гражини. Вона взяла зброю Литавора й стала до бою проти тевтонських лицарів, під час котрого гине. Литавор мстив за неї, убив командора й спокутав свою провину, зійшовши на багаття разом зі своєю дружиною. Історичний сюжет під пером Міцкевича набув романтичного забарвлення. Він яскраво, пристрасно оспівав подвиг відважної героїні.

Перший віршований збірник Міцкевича («Поезія», т. 1, 1822 рік) став маніфестом романтичного напрямку в польській літературі. До 2-го тому «Поезії» (1823 рік) увійшла романтична поема «Гражина», що поклала початок жанру так званої польської поетичної повісті — написана на сюжет з історії Литви, вона утверджувала подвиг і самопожертву героїчної особистості. До другого тому поезії Міцкевича також були включені 2 і 4 частини драматичної поеми «Дзяди». Перша частина поеми залишилася незавершеною, третя частина з'явилася через десять років і мала самостійний характер. Прототипом Адольфа з III частини «Дзядів» був товариш автора, поет Адольф Янушкевич. У передмові до другої частини Міцкевич пояснив назву поеми: «Дзяди — це назва урочистого обряду, що його донині практикує простий люд у багатьох місцевостях Литви, Пруссії, Курляндії в пам'ять „дзядів“, тобто померлих предків». Міцкевича полонила в цьому старовинному обряді не лише романтична таємничість, особлива роль долі у земних справах людей. У перших частинах «Дзядів» вже помітна соціальна схема, яка надалі буде основною в творчості Міцкевича.

У жовтні 1823 року за організацію та участь у підпільних товариствах його заарештували і після тривалого слідства восени 1824 року засудили до різного ступеня покарань. Спочатку його вислали у віддалені губернії Польщі. Організацію, до якої належав Міцкевич, викрили царські шпигуни та їхні польські посіпаки — «Філоматів» і близьких до них «філаретів». Зрештою Міцкевича не вислали до Сибіру, не спровадили до війська — йому надалі наказали вирушити до Петербурга. Згодом у листопаді 1824 року він прибув до Петербурга, звідки потрапив у Одесу, де працював вчителем у Рішельєвському ліцеї. В Україні він перебував понад дев'ять місяців, постійно цікавлячись суспільним і культурним життям, фольклором та історією. Тут він написав більшість своїх сонетів, в тому числі «Кримських», балади «Воєвода» і «Дозор».

У 1825 році при переїзді на роботу до Москви у Харкові познайомився з відомим письменником Петром Гулаком-Артемовським, внаслідок чого вийшла балада «Пані Твардовська» українською мовою. У Москві Адам Міцкевич посів посаду чиновника канцелярії генерал-губернатора. Восени 1826 року поет знайомиться з членами журналу «Московскій телеграфъ», поетами і письменниками.

Відбулось знайомство Міцкевича з видатним російським поетом Олександром Пушкіним. Після переїзду Міцкевича у квітні 1828 році до Петербурга вони з Пушкіним стають найкращими друзями, ходять на літературні вечори, діляться враженнями про прочитані твори. Міцкевич переклав вірші Пушкіна польською мовою. У журналах і альманахах у період 1826—1830 років друкувалися твори Міцкевича: балади, «Сонети», «Фарис», «Конрад Валленрод», «Дзяди». Епіграфом до циклу «Кримських сонетів» стали слова Ґете: «Хто хоче зрозуміти поета, повинен поїхати в його країну».

В еміграції[ред.ред. код]

За поему «Конрад Валленрод» Міцкевича знову починають переслідувати. Він врятувався виїхавши за кордон у травні 1829 року. Ця подія була фатальною в його житті: після цього поет вже ніколи не міг повернутися до Литви та Польщі. У 18401842 роках він читав курс слов'янської літератури в Коллеж де Франс у Парижі. Там була видана поема «Пан Тадеуш» (1834 рік). Останні роки життя Адам Міцкевич провів у великій скруті. Тільки у 1852 році йому вдалося знайти роботу бібліотекаря книгозбірні Арсенал в Парижі.

Останні роки життя[ред.ред. код]

У квітні 1855 року померла його дружина, залишивши сиротами трьох дітей. У вересні 1855 року, в часи Кримської війни, поховавши дружину та залишивши неповнолітніх дітей, виїхав до Константинополя організовувати польські підрозділи (Польський Легіон), а також складений з євреїв Єврейський легіон для боротьби з царською Росією. Раптово 26 листопада помер у помешканні Михайла Чайковського під час епідемії холери (найімовірніше внаслідок цієї хвороби, хоча теж з'явилися здогадки, що міг бути отруєним миш'яком підкупленим російськими дипломатами кухарем[9] або померти через інсульт). Його поховали в тимчасовій могилі у Стамбулі. У будинку на вулиці Татлі Бадем Сокак № 23, де мешкав, у пам'ять сотої річниці з дня його смерті, був відкритий музей. Перпендикулярно цій вулиці проходить вулиця, яку назвали на його честь. Згодом його останки у 1855 році перевезли до Парижа та поховали на цвинтарі у Монморансі, а в червні 1890 року перепоховали у Вавельських підземеллях у Кракові. При ексгумації праху в Монморансі відбувся прощальний мітинг тогочасної польської еміграції в Парижі, на якому виступив від імені поляків з Литви Антоні Богданович, в майбутньому чоловік всесвітньо відомої художниці, народженої та вихованої у Златополі, Анни Білінської.

Міцкевич та фантастика[ред.ред. код]

Низку фантастичних, зокрема фентезійних, елементів містить найвідоміша книга Міцкевича «Пан Тадеуш». Проте безпосереднє відношення до наукової фантастики має його рукопис «Історія майбутнього» (пол. Historia przyszłości) — одне з піонерських досягнень європейської наукової фантастики. Автор, за наполяганням друзів, знищив рукописи, бо їх публікація могла на їх думку завдати шкоди польському договору. Як передбачали, твір являв собою дуже серйозне бачення майбутнього, що ішло врозріз від сучасної суспільно-політичної ситуації. Збереглися лише окремі фрагменти та кілька карт, що зберігаються в музеї Міцкевича в Парижі.

Міцкевич і українська культура[ред.ред. код]

Творчість Адама Міцкевича відома в Україні з 20-30-х років XIX століття завдяки перекладам і переспівам Петра Гулака-Артемовського, Левка Боровиковського, Опанаса Шпигоцького. Поезією Адама Міцкевича захоплювався Тарас Шевченко. Згодом його твори переклали Іван Франко, Леся Українка, Максим Рильський, Микола Бажан, Андрій Малишко, Іван Драч, Борис Тен, Леонід Первомайський та інші. Переклад архітвору Міцкевича, великої епічної поеми «Пан Тадеуш», який здійснював Максим Рильський від середини 1930-х до початку 1960-х років, одноголосно визнаний фахівцями за найкращу інтерпретацію поеми іншою мовою.

Походження[ред.ред. код]

Хоча Адама Міцкевича і вважають польським поетом, бо всі його твори написані польською мовою, однак його походження й досі точно не встановлено. Деякі автори описують його як «польсько-литовського» поета, інші ж через місце народження, освіту та дитинство вважають його білорусом[Джерело?].

Твори[ред.ред. код]

Поеми[ред.ред. код]

Сонети[ред.ред. код]

  • «Кримські сонети»
  • «Любовні сонети»

Переклади українською[ред.ред. код]

Докладніше у статті Пан Тадеуш#Переклади українською
  • Адам Міцкевич. В дружньому домі / W przyjacielskim domu. Переклад з польської: ?. Львів: “Каменяр”, 1994. 191 стор. ISBN 5-7745-0557-Х (польскою та українською мовами)
  • Міцкевич Адам. Пан Тадеуш. Переклад з польської: Максим Рильський; передмова: Роман Смаль-Стоцький. Варшава: Український Науковий Інститут. 1934. 260 стор.
  • Адам Міцкевич. Вибране. Київ: Молодь, 1955. 150 стор. іл.,
  • Адам Міцкевич. Вибране. Київ: Школа, 2005. 460 стор. (ШХ : Шкільна хрестоматія).
  • Адам Міцкевич. Вибрані твори : В 2 т. Т. 2 / А. Міцкевич ; пер. с польс. М. Рильський. - Київ : Державне видавництво художньої літератури, 1955. - 278 с. ; 20.5 см. - (в тв. опр.) : 5.50 крб.
  • Адам Міцкевич. Вибране (Вірші ; Балади і романси ; Сонети ; Кримські сонети ; Гражина: поема ; Конрад Валленрод ; Поминки ; Пан Тадеуш); упоряд. , вступ. Г. Д. Вервес. - Київ : Музична україна, 1976. - 165 с. : ил. ; 20 см. - (Шкільна бібліотека : серію засновано 1964). - (в тв. опр.) : 0.39 крб.
  • Адам Міцкевич. Ода молодості [Текст] : поетичні твори : Для ст. шк. віку : Пер. з пол. / А. Міцкевич ; упоряд. , передм. Г. Вервес, худ. І. Лаптєва. - Київ : Веселка, 1984. - 142 с. : портр. ; 20,5 см.
  • Міцкевич, Адам. Вибрані поезії / Адам Міцкевич . – Київ : Держлітвидав України, 1946 . – 232 с.
  • Міцкевич, Адам. Вибрані поезії / Адам Міцкевич . – Київ : Радянський письменник, 1948 . – 201 с.
  • Міцкевич, Адам. Вибрані поезії / Адам Міцкевич . – Харків : Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1941 . – 120 с.
  • Міцкевич, Адам. Гражина / Адам Міцкевич . – Київ : Держлітвидав України, 1947 . – 35 с.
  • Міцкевич, Адам. Конрад Валлєнрод : істричне оповідання з литовської і пруської давнини / Адам Міцкевич ; Пер. Степан Миколайович Чарнецький . – Львів : З друкарні Ставропігійського інституту, 1923 . – 84 с. – На укр. яз.
  • Міцкевич, Адам. Лірика : пер. с пол. / Адам Міцкевич ; Упоряд., приміт. Г.Д. Вервес . – Київ : Дніпро, 1968 . – 215 с. : портр. – (Перлини світової лірики) . – На укр. яз.
  • Дзяди [Текст] : поема / А. Міцкевич. - Сімферополь : Таврія, 2003 .

Ч. 3 / пер. з пол., передм., прим. В. Гуменюк ; наук. ред. Р. Радишевський. - [Б. м.] : [б.в.], 2003. - 194 с. - ISBN 966-572-368-5

Кримські сонети
  • Адам Міцкевич. Кримські сонети / Крымские сонеты / Sonety Krymskie. Укладач: Л. Кондрашенко; передмова: М. Бажан; художник: О. А. Івахненко. Сімферополь: Таврія, 1977. 165 стор. іл. (Текст польською + переклад українською, російською)
    • (передрук) Адам Міцкевич. Кримські сонети / Крымские сонеты / Sonety Krymskie. Укладач: Л. Кондрашенко; художник: О. А. Івахненко. Сімферополь: Таврія, 1983. 160 стор. іл. (Текст польською + переклад українською, російською)
  • Адам Міцкевич. Кримські сонети [Текст] : поэзия / А. Міцкевич ; [пер. з пол., упоряд., передм., комент. та прим. О. Астаф'єва]. - Київ : Lexikon, 2005. - 44 с. ; 20 см. - (в м. обкл.) : 2.00 грн.
  • Адам Міцкевич. Кримські сонети : Пер. з пол. В. Лазарук. Київ: журнал "Всесвіт". №11/12, 2013. стор. 5-15
  • Адам Міцкевич. Кримські сонети = Бопеїу Ктутвкіе. — К. : Голов, спеціаліз. ред. л-ри мовами нац. меншин України, 1998. — 46, [2] с. — (Перлини світової класики). ISBN 966-522-021-7 (пол. та укр мовами)
  • Міцкевич, Адам. Кримські сонети [Текст] / А. Міцкевич ; худож. Ж. Присяжна. - К. : Етнос, 2004. - 128 с.: іл. - (Перлини світової класики). - ISBN 966-522-183-3 (польською, укр., кримськотатар., рос. мовами.)

Ушанування пам'яті[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. (unspecified title) Білоруська енциклопедія.
  2. http://www.britannica.com/EBchecked/topic/380179/Adam-Mickiewicz
  3. data.bnf.fr: open data platform — 2011.
  4. Мілош Ч. The History of Polish Literature, Updated edition — 2 — University of California Press, 1983. — С. 229-230. — ISBN 978-0-520-04477-7
  5. Wyka K. Mickiewicz Adam Bernard… s. 694
  6. Культура - Таямніца Міцкевіча “па кудзелі”. kimpress.by. Процитовано 2016-07-31. 
  7. http://info-poland.buffalo.edu/classroom/mickiewicz/grol.html
  8. Scheps, Samuel. Adam Mickiewicz: Publication Paris: Nagel, 1964. Adam Mickiewicz: ses affinités juives / Samuel Scheps; préface de Jean Fabre.
  9. Моніка Фльорек-Москаль Справжні причини смерті Шопена та інших великих поляків (пол.)
  10. «А Міцкевич як стояв, так і стоїть…»
  11. Пам'ятник А. Міцкевичу
  12. Відреставрований пам'ятник Міцкевичу відкрили у Збаражі
  13. Anna Sylwia Czyż, Bartłomiej Gutowski. Cmentarz miejski w Buczaczu / Seria «Zabytki kultury polskiej poza granicami kraju». Seria C, zeszyt 3. — Warszawa, drukarnia «Franczak» (Bydgoszcz), 2009. — 254 s., 118 il.— S. 22. ISBN 978-83-60976-45-6 (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

  • С. С. Стемпєнь. Міцкевич Адам // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 767. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  • Вервес Григорій. Лірика Адама Міцкевича // Міцкевич Адам. Лірика / Упорядкування та передмова Г. Д. Вервеса. — К.: Дніпро, 1968. — С. 5—22. — (Перлини світової лірики).
  • Потапова Г. А. Адам Міцкевич і польська громада Одеси // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 2002. — Вип. 12. — С. 259—264.
  • Корсак Іван Отаман Чайка: роман / І. Ф. Корсак. — К.:Ярославів Вал, 2010. — 187 с.
  • Wyka K. Mickiewicz Adam Bernard / PSB.- Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1975. — t. 20/4. — Zeszyt 87. s. 694—706 (пол.)
  • Вєдіна В.П. Бібліографічний покажчик перекладів поезій Адама Міцкевича на українську мову (1827-1955). Київ: Видавництво Академії наук УРСР, 1957. 40 стор.

Посилання[ред.ред. код]


Література Це незавершена стаття про літератора.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.