Польська література

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Польська література (пол. Literatura polska) — літературні традиції Польщі. Хоча більша частина польської літератури написана польською мовою, до польської літературної традиції відносяться також твори, написані іншими мовами: на їдиш, литовською мовою, українською, білоруською, німецькою, есперанто та іншими мовами, які століттями використовувалися на території Польщі. До початку XVIII століття основною мовою у польській літературі була латинська, у той час поширена практично по всій Центральній та Західній Європі[1].

Історія[ред.ред. код]

Середньовіччя[ред.ред. код]

Практично нічого не збереглося від польської літератури періоду до християнізації Польщі у 966 році. Язичницька літературна традиція існувала виключно в усній формі і християнські автори не вважали за потрібне зафіксувати її у письмовій формі.

Особливістю цього періоду є те, що практично всі твори, які відносяться до Польщі, написані не поляками. Наприклад, автор найдавнішої польської хроніки, роботи якого збереглися до нашого часу, був іноземцем, найімовірніше угорцем. У Польщі його вважали французом, і звідси його прізвисько Галл Анонім. Літопис його доведений до 1113 року. Його робота, написана латинською мовою, є основоположником польської літературної традиції на латині.

Цю традицію у польській історіографії продовжив перший автор-поляк — латинський єпископ Кракова Віцентій Кадлубек. За дорученням короля Казімєжа ІІ Справедливого В.Кадлубек написав історію Польщі (твір про період польської історії до початку XIII століття).

Вперше польська мова була використана у Книзі Хенрікова — літописі цистерціанського монастиря у Хенрікові, Сілезія, написаному між 1269 та 1273 роками.

Більша частина ранніх польських текстів знаходились під сильним впливом латинської релігійної літератури. Наприклад, найдавніший пам'ятник польської літератури — релігійний гімн та бойова пісня, написана у XXIII століттях, Богородиця. Крім цієї пісні збереглися також уривки францисканських проповідей у записах, що відносяться до XIV століття. Ці твори відомі під назвою Проповідей Святого Хреста, — по місцевості, де зберігалися ці проповіді (монастир на Лисій горі, пізніше названа горою Святого Хреста). Вони являють собою короткі конспекти, які ксьондзи використовували для проповідей.

XIII століття — епоха масового «звернення» польських селянських мас у християнство — було одночасно століттям полонізації католицької церкви. У середовищі вищого духовенства з'являється все більше поляків. У цей період відбуваються також глибокі господарські зміни. В околицях замків починають розвиватися міські поселення. Внаслідок економічних умов, припиняється звичайний до того часу експорт невільників. Посилено заселяються міста і землі. Прибульцями були переважно німці, які приносили з собою більш високу сільськогосподарську культуру, створювали ремесла і торгівлю. Звичаї і феодальні установи також приходять з Німеччини. Вплив німецької мови на польську був дуже великим. І в XIV столітті в лицарських замках, монастирях і в містах процвітала німецька мова. Писали значно більше, але виключно по-латині. Найзначнішим твором цього періоду є літопис Янка із Чарнкова

Відродження[ред.ред. код]

Польський історик та дипломат Ян Длугош

XV століття — це епоха найбільшої могутності польської держави і разом з тим епоха змін у внутрішній структурі держави. Під час правління династії королів Ягеллонів відбувається розквіт польської культури та мистецтва. Багато іноземних поетів та письменників, наприклад Філіп Калімах та Конрад Цельтіс, переїжджають у Польщу, приносячи з собою нові літературні традиції. Багато польських письменників виїжджають вчитися закордон. Ягеллонський університет стає центром мистецтва та науки.

Вельми значно зросла заможність міст, а також заможність і господарське значення середньої шляхти. Піднімається рівень освіти. У 1400 році засновується Краківський університет, так звана Академія. Академія того часу славиться такими вченими, як наприклад астроном Войцех з Брудзева, лекції якого наприкінці XV століття відвідував Миколай Коперник. У Краківської академії викладалася насамперед схоластика; мовою викладання, як і у всіх школах того часу, була латина. Почали проте приділяти увагу й польській мові.

З Краківської академії вийшов найвідоміший польський письменник XV століття, історик та дипломат, значний католицький ієрарх Ян Длугош (14151480). Головний його твір — «Історія Польщі» у 12 томах, що починається з давніх часів і доведена майже до смерті її автора.

Попри те, що Краківська академія займалася головним чином схоластикою, вже в першій половині XV століття в Академію починають проникати з Італії гуманістичні ідеї. Першими польськими гуманістами у Краківській академії були — Ян з Лудзіска і Григорій Сяноцький. Ян з Лудзіска — доктор і професор медицини — був першим у Польщі шанувальником Цицерона і сам прославився як знаменитий оратор. Григорій з Сянока читав в Академії лекції про ідилії Вергілія (помер у сані львівського архієпископа у 1477 році).

У 1488 році в Кракові засновано перший у світі клуб письменників Sodalitas Litterarum Vistulana. Туди входили Альберт Бружевський, Вавжинец Корвін та інші відомі митці.

Також у цей період, такими письменниками, як Миколай Рей та Ян Кохановський створюється фундамент польської літературної мови та сучасної польської граматики.

Входить перша книга повністю на польській мові, це молитовник Бієрната з Люблину Hortulus Animae (укр. Сад душі), виданий у Кракові у 1513 році в першому польському видавництві Форіана Унглера.

Гуманізм взагалі справив на польську літературу XV століття не дуже значний вплив, але існує твір, у якому гуманізм залишив глибокий слід. Це Monumentum pro rei publicae ordinatione (укр. Меморіал з питання про правильний устрій Речі Посполитої). Автором меморіалу був познанський вельможа Ян Остророг. Його твір містить критику католицької церкви з точки зору інтересів Польської держави і критику деяких польських державних установ. Це — початок політичної літератури і політичної публіцистики у Польщі.

У перші десятиліття XVII ст., коли продовжують творити письменники, що дебютували в минулому столітті, ренесансний напрямок ще грає видну роль, але, поступово слабшаючи, він нерідко змішується з тенденціями маньєризму і бароко, що здобувають з часом домінуюче значення. На загальному тлі виділяється «Збори ритмів» (1612) Каспера Мясковського. Провідним письменником піздньоренессанської доби був Шимон Шимонович, що здобув своєю поезією латиною європейську популярність, а на батьківщині отримав ім'я «польського Піндара».

У той час, коли польсько-латинська проза XV століття досягає вже рівня таких творів, як «Літопис» Длугоша і трактат Остророга, власне польську прозу складають майже виключно переклади різних релігійних творів, зроблені з латинської мови, частіше за все не з оригіналу, а за чеським перекладам. Ці твори таким чином були по суті пам'ятниками не польської літератури, а польської мови, на яку у той час дуже великий вплив справляла чеська мова. Найважливішим мовним пам'ятником цього роду є біблія королеви Софії.

Польська поезія XV століття багатша прози . Першими значними польськими поетами епохи Ренесансу були Ян Дантишек, Анджей Кшицький. Клеменс Яніцький став одним з найвідоміших латинських поетів свого часу, був нагороджений Папою римським.

Проза цього періоду в основному складається з релігійних пісень, які створюються для жінок і неосвічених людей, що не знали латини. Цих пісень збереглося досить багато. Автори їх здебільшого невідомі. Крім релігійних пісень збереглися ще легенди XV століття, написані віршами. Серед них найкраще оброблена легенда про святого Алексія. Збереглася також (з другої половини XV століття) сатира на селян, автор якої — шляхтич — дорікає їм в ліні і в недоброзичливому ставленні до панів.

Польське бароко[ред.ред. код]

Період бароко у польській літературі триває з 1620 по 1764 рік. У цей час на польську літературну традицію великий вплив справляє єзуїтські навчальні заклади, де навчання в основному велося латинською мовою. У цей період саме з єзуїтських коледжів виходить більшість латино- та польськомовних поетів та письменників. Серед них можна зазначити Вацлава Полоцького, найвідомішого письменника польського бароко; Мацея Сарбевського, поета та теоретика літератури, відомого як Християнський Горацій, Каспера Твардовського, Яна Юрковського, Себастьяна Грабовецького, Даніеля Наборовського, Шимона та Юзефа-Бартоломія Зиморовичів, Яна Жабчиця, Кшиштофа та Лукаша Опалінських та ін.

Особливе місце в літературі польського бароко належить прославленій плеяді Морштинів — Ієроніму, Яну Анджею, Збігневу та Станіславу.

Література нового часу[ред.ред. код]

Політична боротьба в Польщі XVI століття, також як і в інших європейських країнах, приймає в значній мірі форму релігійної боротьби. Щоправда, у Польщі соціальні конфлікти під гаслами Реформації не розгорталися в такій гострій формі, як в інших країнах, але Реформація, тим не менш, справила великий вплив на політичну боротьбу в Польщі і залишила свій слід в літературі. Історик польської літератури Ігнатій Хжановський пише: «Головним чинником перемоги польської мови в польській літературі була Реформація». Реформація не у вузькому, церковному значенні цього слова, а соціально-політична боротьба, в яку була втягнута шляхта.

У період Реформації найбільшою популярністю серед заможної шляхти користувався кальвінізм. Лівим угрупованням Реформації була секта аріян, які виступали проти гноблення шляхтою селян, вимагали повної рівноправності міщан з шляхтою і засуджували шляхетський мілітаризм. Згодом, у XVII столітті, під час католицької реакції аріяни піддавалися гонінню, і приналежність до цієї секти стала розглядатися як тяжкий злочин. У результаті цього секта була знищена. Після аріян залишилися лише історичні спогади і збереглося дев'ять томів під назвою Bibliotheca Fratrum Polonorum (укр. Бібліотека польських братів). Ці книги являють собою збірник творів цілого ряду польських аріян.

Розглядаючи літературу того часу, необхідно прийняти до уваги своєрідну структуру польського шляхетства, яке складалося з відносно великої кількості великих і дрібних землевласників. У більшості своїй шляхта складалася з людей незаможних, що, проте, володіли політичними правами нарівні з магнатами. Ця маса мала великий відсоток голосів у сеймах. Її необхідно було політично мобілізувати. Ця обставина й стала головним чинником перемоги польської мови над латиною у літературі.

У першій половині XVI століття латина в польській літературі безсумнівно переважає. Серйозні наукові твори і вірші, що були наслідуванням римських поетів, написані латиною. Польською ж пишуться лише популярні книги.

Латинською мовою (1519 рік) виходить перший друкований посібник з історії Польщі Chronica Polonorum (укр. Польський літопис), написаний Мацеєм Меховітим.

Виключне становище в історії польської літератури XVI століття займає політичний діяч, єзуїт Петро Скарга, політичний боєць за інтереси церкви, противник реформації і шляхетської демократії, проповідник абсолютизму. Своїм усним і письмовим політичним виступам він надавав форму церковних проповідей.

XVII століття — це період селянських бунтів. Вирішальним чинником у всьому польському культурному житті стає тепер орден єзуїтів, який тримав у своїх руках всі школи, втім дуже нечисленні і доступні виключно для шляхти.

Найвідомішим польським поетом цього періоду є Вацлав Потоцький — останній польський аріянин. Його поетична спадщина колосальна: вона включає в себе близько 300 000 рядків. Головний його твір — поема «Хотимська війна», в 12 000 рядків, належить до класичних творів польської літератури. Ця поема довгий час зберігалася в рукописі і була видана лише у 1850 році.

Цей період проте дав багато сатириків, з яких найвидатнішим був магнат Кшиштоф Опалінський. Його численні сатири направлені насамперед проти шляхетського свавілля.

Сатириком був брат Крістофа, Лукаш Опалінський. З письменників цього періоду відомі: Анджей Максиміліян Фредро, Ієронім Морштин, Самуель Твардовський, Веспасіян Коховський, Станіслав Іраклій Любомирський.

У XVIII столітті найпоширенішим жанром польської літератури є панегіристична література в стилі бароко. Панегірики складалися придворними поетами на честь вельмож, їхніх дружин, їхніх коней, їх садів тощо. Часто вони були написані на зіпсованій польській мові, з рясним вживанням латинських слів та зворотів.

Примітним поетом того часу є єзуїт Юзеф Бака, чиї вірші за життя вважалися казусом, були переосмислені нащадками. Нині Бака — видатний поет пізнього («сарматського») бароко, його вірші порівнюють з лірикою Джона Донна та інших англійських поетів-метафізиків. Іншим представником сарматського бароко була Ельжбета Дружбацька, авторка численних романів у віршах.

Польська література XVIII століття, оскільки вона перебувала під впливом французького просвітництва, носить дидактичний характер. Особливого розвитку отримала байка. Публіцистичні жанри (політичний трактат, памфлет) переважали над суто мистецькими. З ім'ям Станіслава Конарського пов'язані нові тенденції в літературі.

У той час розвивалися і журнали. Перший польський періодичний журнал з'явився ще в 1651 у Кракові, але розквіт журнальної справи почався тільки наприкінці XVIII століття, коли в Польщі число журналів дійшло до 90. Найвідомішим був «Монітор», редактором якого був єзуїт Францішек Богомолець з Білорусі, який вважається також першим польським сценічним письменником, він — автор 25 театральних п'єс.

Польща була знайома також з літературними поглядами французьких теоретиків. Франциск Ксаверій Дмоховський написав поему під заголовком «Мистецтво римування», яка є частково перекладом, частково переробкою «Поетичного мистецтва» Буало-Депрео Нікола. Дмоховський однак виступав проти відомих «трьох єдностей» класичного французького театру.

З тогочасних літературних журналів можна виділити «Приємні та корисні забави», редактором якого був єзуїт Адам Нарушевич, відомий насамперед як автор багатотомної «Історії польського народу», написаної за дорученням короля Станіслава Августа.

Одним з найвідоміших представником літератури того часу був Ігнацій Красіцький. Прозових творів Красицький залишив значно більше, ніж віршованих. Він склав першу загальнодоступну польську енциклопедію у двох великих томах, більшість статей якої належить йому самому. Написав також вісім комедій.

Відомим польським байкарем був Станіслав Трембецький. Трембецький виступав на захист пригнобленого селянства.

Своїм розквітом у 1780-ті роки національний театр завдячує діяльності комедіографа Францішека Заблоцького.

Гострим сатириком був Тома Каетан Угорський, що писав вільнодумні вірші на честь «розуму без забобонів».

Людиною зовсім інших переконань був Франциск Карпінський, побожний і сентиментальний преромантик, який користувався величезною популярністю, особливо серед найбіднішої шляхти. Він є автором сентиментальних і релігійних пісень.

Громадським реформатором був ксьондз Гуго Коллонтай. Він зіграв велику роль як реформатор школи. Свої погляди виклав у відомому творі «Кілька листів аноніма».

Юліан Урсин Немцевич брав діяльну участь в політичному житті шляхетської Речі Посполитої в останні роки її існування, але літературну діяльність почав розвивати вже після поділу Польщі.

Серед поетів періоду рококо особливу славу здобули Юзеф Шимановський та Францішек Діонісій Князьнін. Яскравим представником сентименталізму бу Якуб Ясинський.

Романтизм[ред.ред. код]

Польський Романтизм розпочинається в 1822 році з виходом збірки Адама Міцкевича "Балади і романси". Розвивається на еміграції і на території Польщі, тому його розділяють на зовнішній і внутрішній Романтизм. Найвидатнішими представниками цього періоду в польській літературі були Адам Міцкевич, Юліуш Словацький, Зиглумнт Красінський, Ципріан Норвід, Юзеф Красєвський.

Позитивізм[ред.ред. код]

Дана епоха триває від початку Січневого повстання 1863 року до 90-х років XIX століття, коли починають творити письменники-модерністи.

Гасла Позитивізму:

  • праця в основ;
  • праця органічна;
  • емансипація жінок;
  • асиміляція євреїв.

Окрім цього популярною темою творів цього періоду є доля дитини.

Найвидатнішими письменниками цього часу були Е. Ожешко, Г. Сінкевич, Болеслав Прус, М. Конопницька, А. Асник.

Розвивалися переважно прозові жанри, а особливо роман (історичний, тенденційний), новела. До поетичних жанрів зверталися рідко; в цих жанрах писали Адам Асник та Марія Конопницька.

Натуралізм[ред.ред. код]

Деякі письменники, не бачачи виходу з «царства тріумфуючого зла», мимоволі перетворювали його зображення на самоціль, стаючи на шлях натуралізму, беручі приклад з французького письменника Еміля Золя.

Початок активної переробки поетики Золя в Польщі поклав журнал А. Грушецького «Вендровец» (1884–1887). Особливо натуралістичним віянням посприяла творчість Адольфа Дигасіньского (1839–1902), який став яскравим представником цієї літературної течії, та інших членів групи «Вендровец».

Молода Польща[ред.ред. код]

Період в історії польської літератури, який триває від 1891 року (дебютує Казімєж Пшерва-Тетмаєр) і закінчується в 1914 році. Назву цей період отримав від роману А. Гурського "Молода Польща".

Міжвоєнне двадцятиліття[ред.ред. код]

Період в історії польської літератури з 1918 по 1939 роки. Умовно його ділять на дві частини: перша позначена позитивним сприйняттям світу, відображеним у творчості письменників, що стало наслідком закінчення війни та отриманням незалежності Польщі; другий період характеризується песимістичними настроями в літературі як наслідок укономічної кризи, відчуття напруги в суспільстві, наближення війни (30 роки).

Сучасна література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Mikoś, Michael J. (1999). MIDDLE AGES LITERARY BACKGROUND. Staropolska on-line. Архів оригіналу за 2013-07-07. 

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]