Провалля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Провалля
Будівля колишнього кінного заводу
Будівля колишнього кінного заводу
Будівля колишнього кінного заводу
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район Свердловський
Рада Провальська сільська рада
Основні дані
Засноване 1797
Населення 841
Площа 50,9 км²
Густота населення 16,52 осіб/км²
Поштовий індекс 94851
Телефонний код +380 6434
Географічні дані
Географічні координати 48°07′58″ пн. ш. 39°48′02″ сх. д. / 48.13278° пн. ш. 39.80056° сх. д. / 48.13278; 39.80056Координати: 48°07′58″ пн. ш. 39°48′02″ сх. д. / 48.13278° пн. ш. 39.80056° сх. д. / 48.13278; 39.80056
Середня висота
над рівнем моря
229 м
Водойми р. Верхнє Провалля
Місцева влада
Адреса ради 94851, Луганська обл., Свердловська міськрада, с.Провалля, вул. Центральна, 2 Свердловський р-н,
Карта
Провалля. Карта розташування: Україна
Провалля
Провалля
Провалля. Карта розташування: Луганська область
Провалля
Провалля
Мапа
Мапа

CMNS: Провалля у Вікісховищі

Прова́лля — село у Довжанському районі Луганської області України. Орган місцевого самоврядування — Провальська сільська рада.

Географія

Географічні координати: 48°7' пн. ш. 39°48' сх. д. Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа села — 50,9 км².

Село розташоване у східній частині Донбасу за 25 км від Довжанська. Найближча залізнична станція — Красна могила, за 9 км. Через село протікає річка Верхнє Провалля.

Історія

Засноване в 1797 році як село Нікольське російським генерал-майором Павлом Іловайським (17641810), з 1818 року іменувалося Ворошиловим. Сучасну назву має з 1948 року.

Першими поселенцями стали українські селяни, перевезені сюди з різних сіл.

У червні 1804 року з ініціативи Дмитра Іловайського в Проваллі розпочалося будівництво храму імені святого Миколи Чудотворця. Освячено святиню було в 1807 році.

1806 року поселення налічувало 160 дворів із населенням 482 чоловіки і 423 жінки. Керував маєтком хорунжий Золотарьов.

У 1841 році власниками слободи стали брати Дмитра Іловайського Василь та Григорій, а управителем в їхньому маєтку служив Іван Курочкін. Тоді Іловайським належало 12,048 тисяч десятин землі.

1846 року російський імператор Микола I прийняв рішення про заснування Провальського військового кінного заводу, після чого, за тодішніми законами, земля навколо слободи була передана у військову власність. Поселення стало іменуватися «Провальський кінний завод». Згідно перепису населення 1897 року в Проваллі проживало 205 чоловіків і 51 жінка, з яких більшість були козаками — 183 чоловіки і 28 жінок. На кінному заводі також вирощували 38 пар волів та 247 голів іншої робочої худоби.

У 1921 році на базі колишнього конезаводу був організований кормофуражний радгосп. 1954 року реорганізований в овоче-молочний радгосп «Провальський».

Після Другої світової війни в селі проживало 119 учасників бойових дій, усі вони були нагороджені орденами і медалями. Під час війни загинуло 48 осіб[1].

Населення

За даними перепису 2001 року населення села становило 841 особу, з них 5,71% зазначили рідною мову українську, 94,05% — російську, а 0,24% — іншу[2].

Економіка

Економічний сектор села представлений приватний сільськогосподарським підприємством «Провалля», що спеціалізується на вирощуванні зернових, технічних, кормових культур, тваринництві, а також переробці сільськогосподарської продукції.

Соціальна сфера

У Проваллі діють ЗОШ, амбулаторія, клуб та спорткомплекс.

Пам'ятки

На території села знаходиться братська могила радянських воїнів, а також встановлено пам'ятний знак на честь воїнів-односельців, які загинули під час Другої світової війни.

Поблизу Провалля археологами була виявлена ​​стоянка епохи мезоліту.

Відомі люди

У селі народився Володимир Мурзенко (1937 - 2017) — Герой України, начальник дільниці АТ Шахта «Червоний партизан».

Галерея

Примітки

Джерела

  • Высоцкий В. И. Исторические аспекты топононимов Луганщины. — Луганск, 2003. 196 с.
  • Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9

Посилання