Патерналізм
Патерналі́зм (від лат. pater — батько) — система політичних відносин, принцип державного управління або політична практика, за якою держава забезпечує потреби громадян, а громадяни в обмін на це дозволяють владі диктувати моделі своєї поведінки, як публічного, так і приватного[джерело?].
Патерналізм має також місце у міждержавних відносинах — наприклад, між колонією і метрополією. Існує також підвид патерналізму всередині фірм та корпорацій — ставлення керівництва до своїх найманих працівників. В економіці, ринкових відносинах патерналізм виявляється в «піклуванні» монополій або виробників про запити, потреби, смаки споживачів, покупців.
В просторіччі «патерналізмом» також часто називають дії або ставлення до людини, спрямовані проти її волі, у вигляді опіки, піклування з боку деякого «авторитету».
Патерналізм в політиці
Патерналізм виражається у слабкості і нерозвиненості структур громадянського суспільства та присутності «сильної» (авторитарної або диктаторської; тобто такої, яка спирається на апарат примусу, насильства) державної влади, яка узурпуючи багато суспільних функцій, обплутує суспільство і особистість сукупністю дріб'язкових норм, регламентацій і приписів. Політична свобода при такому режимі полягає в сліпому і безумовному виконанні державних законів, джерелом яких виступає сама держава.
Розгорнуту критику патерналізму в політиці дав уже Іммануїл Кант, протиставляючи патерналістській системі режим «вітчизняних» (цивільних) взаємовідносин держави і суспільства, при якому влада та індивід, держава і суспільство є рівними суб'єктами права. А народ має всю повноту суверенітету, виступаючи джерелом законодавства і права. На противагу патерналізму, демократична правова держава припускає його договірні відносини з громадянським суспільством. Простір політичної свободи при цьому полягає в дозволі «робити все, що не заборонено законодавством».[1]
Приклади
Найбільш типові прояви політичного патерналізму спостерігаються в країнах з авторитарними або тоталітаними режимами. В СРСР монопольно правляча партія КПРС «піклувалася про трудящих» та «виховувала трудящі маси», Сталін офіційно звався «батьком народів». Відповідно в комуністичному Китаї — «батьком» був Мао Цзедун. Ленін в шкільному вихованні та в пропаганді виконував роль «дідуся», а держава (СРСР) завжди звалася не інакше як «Батьківщина-Мати» (рос. «Родина-Мать»).
Література
- Д. Колісник. Патерналізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.546 ISBN 978-966-611-818-2
Посилання
- Патерналізм // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Патернализм — Новая философская энциклопедия(рос.)
- Н. А. Баранов. Патернализм в политической культуре России
- Патерналізм залишається провідною ціннісною установкою українців. — Дзеркало тижня, 14.01.2011
- Михайло Дубинянський. Звичайний патерналізм. — «Українська правда», 2.09.2013
Виноски
- ↑ Патернализм в политике. — Политология. Словарь. / М: РГУ, 2010. Архів оригіналу за 3 лютого 2014. Процитовано 24 квітня 2014.