Нянчине
| село Нянчине | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Луганська область |
| Район | Білокуракинський |
| Рада | Мирненська сільська рада |
| Облікова картка | картка |
| Основні дані | |
| Засноване | 1947 р. |
| Населення | 198[1] |
| Площа | 0,78 км² |
| Густота населення | 253,85 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 92212 |
| Телефонний код | +380 6462 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°45′43″ пн. ш. 38°42′29″ сх. д. / 49.76194° пн. ш. 38.70806° сх. д.Координати: 49°45′43″ пн. ш. 38°42′29″ сх. д. / 49.76194° пн. ш. 38.70806° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
177 м |
| Найближча залізнична станція | Солідарний |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 92212 Луганська область, Білокуракинський район, селище Мирне, вул. Центральна, 32. Телефон: 99246 |
| Карта | |
  Нянчине | |
 Нянчине | |
| Мапа | |
| |
Ня́нчине — село в Україні, у Білокуракинському районі Луганської області. Населення становить 198 осіб. Орган місцевого самоврядування — Мирненська сільська рада. Площа селища 229,1 га[2].
Історія
У XIX столітті 40 тис. десятин цих земель належали княгині Мещерській, що жила в Харкові, а землями управляв прикажчик Стукалов, про якого в народі залишилось багато недобрих переповісток. Княгиня разом із дітьми, прислугою, та няньками приїздила до свого маєтку в Стукаловому на літо. За легендою у її молодшого сина князя Володимира за няньку була дівчина-сирота Параска, яку покохав молодий коваль Панас. Щоб викупити Параску з неволі, він викував металеву скриню й оздобив її візерунками. Молоді оселилися в Панасовій хаті, а хутір їхній став зватись Нянчиним.
1905 року княгиня продала ці землі Харківському земельному банку. Частину цих земель викупила графиня Піддубна[2].
1930 року на стику земель сучасних Білокуракинського, Троїцького, Сватівського районів Луганської області утворено великий колгосп «Тополі».
Під час Голодомору 1932—1933 років за архівними даними в селі загинуло 54 особи[3].
З липня 1942 року по січень 1943 року село було окуповане німецько-італійськими військами. Звільнене село частинам Південно-Західного фронту Червоної армії під час Острогозько-Россошанської наступальної операції[4].
Населення
Населення становить 148 осіб, 45 дворів.
Вулиці
У селі існують вулиці: Зелена, Колгоспна, Озерна, Степова, Центральна, провулок Садовий.
Економіка
За радянських часів на землях села господарював радгосп «Червоноарміець», створений в 1932 році. За радгоспом було закріплено 13 555 га сільськогосподарських угідь, з них 8423 га орної землі. Радгосп вирощував зерно, виробляв м'ясо, молоко. 1994 року розпочався процес реформування радгоспу «Червоноармійське», у результаті чого господарство розпалося на декілька менших господарств із різними формами господарювання.
Транспорт
Село розташоване за 40 км від районного центру і за 8 км від залізничної станції Солідарний на лінії Валуйки — Кіндрашівська-Нова. З районним центром і зі станцією пов'язане автошляхами[2].
Див. також
- Історія Білокуракинщини
- Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-1933, Луганська область
Примітки
- ↑ За Всеукраїнським переписом 2001 року.
- ↑ а б в Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси / Упорядник В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9
- ↑ Михайличенко В. В., Борзенко М. О., Жигальцева В. Л. Національна книга пам'яті жертв голодомору 1932—1933 років в Україні. Луганська область. [Архівовано 25 серпня 2010 у Wayback Machine.] — Луганськ: Янтар. — 2008. — 921 с.
- ↑ (рос.) Филоненко С. И., Филоненко А. С. Острогожско-россошанская операция — «Сталинград на Верхнем Дону».
Література
- Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968.
Посилання
| |||||||||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
