Малінін Олександр Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 17:27, 5 грудня 2021, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (виправлення дат)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Малінін.
Олександр Малинин
рос. Александр Николаевич Малинин
Основна інформація
Повне ім'яОлександр Миколайович Малінін
Дата народження16 листопада 1958(1958-11-16) (65 років)
Місце народженняСвердловськ,
РРФСР, СРСР
Роки активностіз 1976[1]
ГромадянствоСРСР СРСР,
Росія Росія
Професіїспівак, композитор
ОсвітаДержавний музично-педагогічний інститут імені М. М. Іпполітова-Іванова
Інструментигітара
Жанрпоп, рок, романс
КолективиВІА «Фантазія»[2], «Співають гітари», «Блакитні гітари», «Метроном», група Стаса Наміна (1983—1987), театр Алли Пугачової (1988)[1]
Нагороди
Орден Дружби
Орден Дружби
Орден Пошани
Орден Пошани
Народний артист України — 2004
У шлюбі зЗарубіна Ольга Володимирівна
Автограф
malinin.ru
CMNS: Файли у Вікісховищі

Олекса́ндр Микола́йович Малі́нін (до 1988 року носив прізвище Ви́гузов[1]; народ. 16 листопада 1958, Свердловськ, СРСР) — радянський і російський співак, заслужений артист РСФСР, народний артист Росії[3], народний артист України[2].

Біографія й творчий шлях

Народився 16 листопада 1958 року в Свердловську в родині залізничника Миколи Степановича Вигузова (1932) і сортувальниці овочів на овочевій базі Ангеліни Анатоліївни. В Олександра є брат, молодший на п'ять років. Батьки розлучилися, і хлопчиків виховувала мати[1][4] У дитинстві захоплювався хокеєм, а потім відвідував гуртки: хоровий, танцювальний і духовий (грав на альті). З 14 до 15 років він грав у військовому оркестрі на валторні, жив у казармі й навчався у вечірній школі, згодом учився на помічника машиніста у Свердловському ПТУ залізничників[2].

У 1974 році поступив в естрадну студію при Свердловській філармонії і закінчив її.[1] Був солістом хору Уральського військового округу (1976–1977). В 1981 році виступав із вокально-інструментальним ансамблем «Співають гітари». Після переїзду до Москви вчився в музичному училищі імені Іполітова-Іванова. Виступав в ансамблі «Блакитні гітари». З 1983 до 1987 року[1] працював у групі Стаса Наміна. В 1986 році потрапив в автокатастрофу, 3 місяці пробув у гіпсі.[2] В 1988 році[1] разом з американським співаком і продюсером Девідом Померанцем виступав у США, тут також був випущений їхній спільний сингл.

У 1988 році завоював гран-прі на конкурсі «Юрмала-88», виконавши пісні «Корида» (музика Олени Ваніної, слова М. П. Гуськова), «Любов і розлука» (музика І. Шварца, слова Б. Окуджави) і «Обережно, двері зачиняються»[4]. Пісню «Корида» Малінін виконував усі три тури аж до перемоги у фіналі[4][5][6]. Присутній на конкурсі журналіст Юрій Філінов писав: «„Корида“ стала просто неповторним тріумфом конкурсу. Жоден конкурсант за всю історію „Юрмали“ не викликав такого замилування, як Малінін. Він потряс, змусив завмерти й задихнутися від відчуття свободи. Навряд чи хто в ці хвилини сумнівався в тому, що саме цей артист — переможець. У цьому ж році за пісню „Корида“ А. Малініну була вручена Премія Радянського комітету захисту миру „Кришталевий кубок“ — „Пісня — світу“»[7].

Протягом тривалого часу основу репертуару складали романси, які принесли йому наприкінці 1980-х — на початку 1990-х широку популярність у публіки. Серед них: «Даремні слова» (музика Д. Ф. Тухманова, слова Л. О. Рубальської), «Поручик Голіцин» (М. Звездинського), «Білий кінь» (музика Олени Ваніної, вірші Михайла Гуськова), романси на вірші Сергія Єсеніна й інші.

У 1990 році продюсером А. Малініна стає Сергій Лісовський. Його фірма «Ліс'с» здійснює й проводить концертну шоу-програму за назвою «Бал Олександра Малініна» в спортивно-концертному комплексі «Олімпійський», яку за 20 днів відвідало 360 тисяч глядачів. Із цього часу бали Олександра Малініна стають традиційними й проходять на великих концертних площадках Москви. На сьогоднішній день проведено більше десяти таких програм: «Великодній Бал моєї душі», «Різдвяний Бал Олександра Малініна», «Дев'ятий Бал», «Зоряний Бал», «Бал „берега мого життя“» й інші.

З 1996 року генеральним продюсером А. Малініна є його третя дружина Емма Малініна (Ісаєва), за професією лікар-гінеколог. Крім співочої кар'єри чоловіка, Емма Малініна займається аптечним бізнесом і володіє власною гінекологічною клінікою[8].

Олександр Малінін (у центрі) у складі групи Стаса Наміна, 1986 рік
Автограф Олександра Малініна

Родина

  • Перша дружина — скрипачка Інна з ВІА «Співаючі гітари»[4][9]
  • Друга дружина — Ольга Зарубіна (1983–1985)
    • дочка — Кіра Євдокимова (1986)[4][10]
  • Третя дружина з 13 лютого 1989 року[11] — Емма Валентинівна Малініна (д. Залукаєва[12]) (народ. 13 травня 1962)[13][9] — творець лінії інтимної косметики[14][4]
    • Син Емми — Антон Олександрович Малінін (народ. 4 червня 1982 рік[13]) — одружений, Антон продюсує брата Микиту Малініна й допомагає батькові на записах[11][4]
    • двійнята — син Фрол Малінін і донька Устина Малініна (23 листопада 2000)[4][11][16]

Дискографія

  • 1986 — «Мы желаем счастья вам!»
  • 1988 — «Far Away Lands» (разом з Девідом Померанцем)
  • 1988 — «Александр Малининъ»
  • 1989 — «Метроном»
  • 1990 — «Неприкаянный»
  • 1991 — «Белая ворона» (рок-опера)
  • 1991 — «Поручик Голицын»
  • 1991 — «Бал»
  • 1991 — «Лунная соната»
  • 1994 — «Любви желанная пора»
  • 1995 — «Лучшие песни»
  • 1996 — «Я всё равно люблю тебя»
  • 1996 — «Буржуйские пляски»
  • 1998 — «Венчание»
  • 2000 — «Ночи окаянные»
  • 2000 — «Звёздный бал. Живой концерт»
  • 2001 — «Берега» Ю. Рибчинського, В. Засухіна
  • 2003 — «Старинные русские романсы»
  • 2003 — «Червона калина»
  • 2004 — «Если бы не ты»
  • 2005 — «По дороге домой»
  • 2007 — «Чарівна скрипка»
  • 2008 — «Эх, душа моя»
  • 2010 — «Я объявляю Вам любовь»

Фільмографія

Рік Назва Роль
1996 ф Старі пісні про головне пастух
1997 ф Старі пісні про головне 2 стиляга хуліган
1998 ф Старі пісні про головне 3 камео
1998 ф Воєнно-польовий романс
2007 ф Дуже новорічне кіно, або Ніч у музеї

Нагороди й премії

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж Олександр Миколайович Малінін (Вигузов)
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у Малінін про себе
  3. ↑ Почесне звання присвоєно указом президента Росії № 357 від 16 квітня 1997 року. Архів оригіналу за 4 січня 2012. Процитовано 1 грудня 2011.
  4. ↑ а б в г д е ж и к В Олександра Малініна народився онук Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «autogenerated1» визначена кілька разів з різним вмістом
  5. ↑ Е. Варшавська, И. Воєводін. Московська правда. 3.08.89
  6. ↑ Нариси з історії російського телебачення. ИПК, Москва, Неділя, 1999
  7. ↑ Юрій Філінов. Комсомольська правда, 13.07.88
  8. ↑ Александр Малинин :: Вокруг да около :: Администрация
  9. ↑ а б Малінін навіть не знав, що в нього було порцелянове весілля!. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 1 грудня 2011.
  10. ↑ послухати КИРА ЕВДОКИМОВА Живет на ГАВАЯХ дочка Малініна — Питання й відповіді<. Архів оригіналу за 4 листопада 2013. Процитовано 1 грудня 2011.
  11. ↑ а б в Родина Малініна
  12. ↑ Малініна Емма Валентинівна. Архів оригіналу за 16 жовтня 2011. Процитовано 1 грудня 2011.
  13. ↑ а б Олександр Малінін peoples.ru
  14. ↑ МАЛІНІНА Емма Валентинівна. Архів оригіналу за 15 жовтня 2011. Процитовано 1 грудня 2011.
  15. ↑ У Малініна народився онук
  16. ↑ Поручик Малінін 01.10 09:33 Поліна Лімперт

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Малінін_Олександр_Миколайович&oldid=33966000