Паровий автомобіль
Парови́й автомобіль — автомобіль, в якому в ролі двигуна використовується паросилова установка. Парові автомобілі з'явилися раніше, ніж паровози, розроблялися й випускалися до середини XX століття.
Історія
Ще за Середньовіччя були спроби створити вози, що мали б пересуватися силою вітру або мускульною силою людей, що сиділи в них[1]. У 1668 або 1672 році бельгійським ієзуїтом Фердінандом Вербістом у його книзі з астрономії була описана машина, що могла рухатися за допомогою струменя пари, що приводив у дію механізми на ній. Є думка, що саме машина Вербіста могла бути першим автомобілем, однак за твердженням противників цієї ідеї доказів існування такої машини немає і вона була розроблена лише як невеличка іграшка. 1680 року Ісаак Ньютон описав екіпаж, що рухався завдяки реактивній силі пари.
Однак, лише у 1769—1770 роках французький військовий інженер і винахідник Н.-Ж. Кюньо створив перший дійсно працюючий транспортний засіб з паровим двигуном, відомий як віз Кюньо. Він міг розвивати швидкість до 4 км/год й везти на собі вантаж у кілька тонн. Однак, через недосконалість конструкції й з інших причин, роботи Кюньо були припинені.
Наступний паровий автомобіль з'явився у Європі лише через 14 років після розробок Кюньо, 1784 року свій віз з паровим двигуном розробив шотландський винахідник Вільям Мердок. 1801 року транспортний засіб з досконалішим паровим двигуном сконструював британський винахідник корнуолець Річард Тревітік, а 1803 року він сконструював і запатентував іншу свою парову карету. Цього ж року Тревітік створив першій в історії паровоз. У 1859 році англійський фермер Томас Авелінг удосконалив локомобіль компанії Clayton & Shuttleworth (для пересування якого доти використовувалася кінна запряжка), зробивши його саморушним (саморушний локомобіль[en] або «рутьє́р»)[2].
У першій третині XIX століття у Англії було зроблено низку спроб створити парові карети різних конструкцій (автомобіль Г. Герні[en]) й омнібусів (паровий омнібус В. Генкока[en]). Пізніше до англійців долучилися французи: фірма De Dion-Bouton, Л. Серполле, А. Болле[fr]. У країнах Заходу парові автомобілі отримали певне розповсюдження наприкінці XIX століття, переважно у Франції й Англії.
У ХХ столітті розробки й випуск парових автомобілів продовжилися, у тому числі у СРСР, де 1949 року було розроблено парову вантажівку НАМИ-012, що працювала на дровах.
Характеристика
У середині XX століття відзначалося, що парова машина, допускаючи безступеневе регулювання і плавне змінення крутного моменту у порівняно широких межах, вигідно відрізняється за характеристиками від низки інших транспортних двигунів. Добра тягова характеристика парової машини і пристосовуваність до перемінних режимів роботи дозволяють спростити трансмісію парового автомобіля. На вантажних парових автомобілях встановлюється спрощена коробка передач з двома ступінями швидкості — прямою і знижувальною передачами. Завдяки реверсивності парової машини «задній хід» у коробці передач у парового автомобіля відсутній.
Посилання
- ↑ Автомобиль // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
- ↑ Bonnett, Harold (1975). Discovering Traction Engines. Shire Publications Ltd. с. 5. ISBN 0-85263-318-1. (англ.)
Див. також
- Doble — виробник парових автомобілів у США (1909—1931).
