Бандрів
Село
 Координати 49°24′ пн. ш. 22°42′ сх. д. / 49.400° пн. ш. 22.700° сх. д.
|
Ба́ндрів (також Ба́́ндрів Наро́дний, пол. Bandrów Narodowy) — село в Польщі, у гміні Устрики-Долішні Бещадського повіту Підкарпатського воєводства. Бандрів знаходиться на дорозі від Устрик-Долішніх до державного кордону з Україною. Колишнє бойківське село, у рамках договору обміну територіями 1951 року, все українське населення насильно переселено, зокрема до колгоспів Краснолиманського району (тепер Краматорський район Донецької області)[2]. Населення — 464 особи (2011[1]).
Історія
Перша згадко про село Бандрів в 1541 році, село було у королівській власності, підпорядковувалось Перемиському староству[3].
У 1772-1918 рр. — у складі Австро-Угорської монархії, провінція Королівство Галичини та Володимирії. В 1782-1784 в селі в рамках Йосифинської колонізації австрійська влада оселила німецьких колоністів у східній частині села, яку назвали Колонія Бандрів. Західна частина з давніми мешканцями відтоді називалась Бандрів Народний. Згодом у Колонії було зведено лютеранський собор, до якого прилягав цвинтар. До парафії належали інші німецькі поселення на місцевості — Макова Колонія, Оберсдорф, Зіґенталь і Штайнфельц[3]. В 1940 німецькі колоністи були депортовані до Німеччини.
Бандрів є одним з найстаріших центрів у світі видобутку нафти, нафту видобували тут з 1884 року.
У 1919-1939 рр. — у складі Польщі. Село належало до Ліського повіту Львівського воєводства, у 1934-1939 рр. входило до ґміни Устрики-Долішні. На 01.01.1939 у селі Бандрів Народний було 1140 жителів, з них 1100 українців, 10 поляків, 25 євреїв і 5 німців, а в селі Бандрів-Колонія було 380 жителів, з них 10 українців, 5 поляків, 15 євреїв і 350 німців[4]. Німців у 1940 р. виселили до Вартеґав за програмою Додому в Рейх.
З 17.01.1940 до 1951 року село відносилось до Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області України (відійшло до Польщі відповідно до договору обміну територіями 1951 року).
У 1975-1998 роках село належало до Кросненського воєводства.
В 2010 році в селі проходив фестиваль «Бойківське літо»[5].
Населення
Демографічна структура на 31 березня 2011 року[1][6]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 234 | 53 | 160 | 21 |
| Жінки | 230 | 64 | 114 | 52 |
| Разом | 464 | 117 | 274 | 73 |
У 1921 році в Бандрові Народному було 116 будинків і 837 мешканців (788 греко-католиків, 8 римо-католиків, 3 лютерани і 38 юдеїв); у Колонії — 57 будинків і 394 мешканці (364 лютерани, 7 греко-католиків, 10 римо-католиків, 8 юдеїв)[3].
В 1944 частина українського населення насильно переселено в Сибір.
Примусове переселення 1951 року
У 1951 році, після обміну територіями, з села насильно переселено 224 сім'ї (1139 осіб), зокрема в Краснолиманський район, тепер Донецької області:
- до колгоспу «Черваний партизан» — 60 сімей;
- до колгоспу ім. Шевченка — 59 сімей;
- до колгоспу «Правда» — 91 сім'ю[2].
Пам'ятки
Дерев'яна церква святого Архангела Михаїла
В селі була греко-католицька парафіяльна церква Різдва Пресвятої Богородиці 1880 року. Належала до Устрицького деканату УГКЦ. В 1952 році церкву розібрали[3]. На її місці у 1974 або 1975 році встановлено дерев'яну церкву святого Архангела Михаїла, збудована 1882 року, перенесену з Ясеня, у якій моляться римо-католики[7].
-
Греко-католицька церква святого Архангела Михаїла 1882 року -
Старе бойківське кладовище (цвинтар) -
Капличка
Традиційні дерев'яні бойківські хати
У селі збереглося понад 30 традиційних дерев'яних бойківських хат кінця XIX - початку XX століття. Їх вважають найкращими уцілілими пам'ятками сільської забудови в Бескидах[3].
-
Традиційна дерев'яна бойківська хата кінця XIX - початку XX століття -
Традиційна дерев'яна бойківська хата, фасад
Див. також
Примітки
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ а б Кляшторна, Наталя (2006). Акція-51. Останні свідки. Вінниця: ДП «ДКФ». с. 192. ISBN 966-7151-67-0.
- ↑ а б в г д Кляшторна, Наталя (2006). Акція-51. Останні свідки. Вінниця: ДП «ДКФ». с. 164. ISBN 966-7151-67-0.
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 41.
- ↑ БОЙКІВСЬКЕ ЛІТО в Бандрові коло Устрик Долішніх (Польща). Процитовано 25 серпня 2014.
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
- ↑ Cerkwie w Gminie Ustrzyki Dolne. Архів оригіналу за 9 липня 2012. Процитовано 25 серпня 2014.(пол.)
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бандрів
- Бандрів (1) i (2) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 98. (пол.)
Адміністративний центр: Устрики-Долішні | ||
| Міста |  | |
| Села | Бандрів • Береги Долішні • Бреликів • Войтківка • Войткова • Воля-Мацькова • Воля Романова • Гошів • Гошовець • Дашівка • Дзвиняч Долішній • Завадка • Задвір'я • Коросно • Ліскувате • Ліщовате • Лобізва • Лобозев-Дольни • Лодина • Мочари • Новосілки Козицькі • Рівня • Ропенка • Середниця • Станкова • Телешниця Ошварова • Телешниця Сянна • Устянова-Дольна • Устянова • Юречкова • Ялове • Ямна Горішня • Ямна Долішня | |
| Поселення | ||
| Колишні населенні пункти | Арламів • Воля-Мацькова • Дашівка • Грузова • Ямна Долішня • Ямна Горішня • Квасинина • Смільниця • Соколе • Стебник • Трійця • Штайнфельс | |
|
Це незавершена стаття про Підкарпатське воєводство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |