Особистий закон фізичної особи
Особистий закон фізичної особи (лат. lex personalis) — право країни, згідно з яким буде визначатися правовий статус суб'єкта приватно-правових відносин, ускладнених іноземним елементом . Тобто, простіше кажучи, це правове поле тієї країни, в якому будуть визначатися сукупність прав та обов'язків суб'єкта .
У більш вузькому та формалізованому розумінні автономія волі є однією з частин так званої прив'язки колізійних норм
Прикладом особистого закону фізичної особи може бути п. 1 ч. 2 ст. 23 Мінської конвенції 1993 року (ст. 26 Кишинівської конвенції 2002 року) «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах»: " Дієздатність фізичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа. Дієздатність особи без громадянства визначається за правом держави, в якій вона має постійне місце проживання "[1].
Форми особистого закону фізичної особи
Існує два підходи для визначення особистого закону фізичної особи:
- а) закон громадянства (lex patriae, lex nationalis) — означає застосування права тієї держави, громадянином якої є дана особа;
- б) закон місця проживання (lex domicilii) — означає застосування права тієї держави, де відповідна особа постійно чи переважно проживає.
На сьогодні lex domicilii визнається всіма державами з тією лише різницею, що в одних державах він має першочергове значення (країни англо-американської системи права), а в інших — другочергове. Що стосується цього інституту, то закон місця проживання буває двох видів, а саме: за походженням і за вибором. За походженням отримує кожна особа в момент народження, а за вибором може вільно отримати будь-яка особа замість закону місця проживання за походженням. Для отримання domicilii за вибором необхідно, аби особа фактично проживала у державі, яку вона обрала з наміром залишитися в ній назавжди[2].
Стосовно ефективності кожного з підходів існує безліч спірних питань. Наприклад: щодо першочергового застосування закону громадянства (lex patriae), то на його захист свідчить той факт, що в разі його застосування набагато легше встановити особистий статус фізичної особи, тобто зв'язок з державою громадянства є найбільш стабільним, його легко тлумачити та важко обійти . Але тут постає такий нюанс: велика кількість людей немає взагалі громадянства або має декілька, внаслідок чого і виникає багато проблем як для них, так і в межах міжнародних відносин. Так ось, у цих випадках і є необхідність у застосуванні закону постійного місця проживання, тобто lex domicilii, але з іншого боку застосування лише закону місця проживання може значно ускладнити сам процес визначення та зайняти більше часу. І тому в світі все частіше стає помітна тенденція до розширення кола держав, які все частіше використовують так звану «змішану систему» особистого закону, тобто застосовуються обидва варіанти, що підвищує його ефективність[3].
Історія виникнення
Історія становлення в Європі цього колізійного принципу нерозривно пов'язана з прийняттям в 1804 році Французького цивільного кодексу, у ст. 3 якого передбачено підпорядкування французів, які перебувають за кордоном, своїм національним законам, що стосуються цивільного стану та дієздатності . Практика вивела з цієї односторонньої колізійної норми двосторонню, розуміючи її як визначення цивільного стану та дієздатності особи її національним законом . Пізніше вихідне значення « національного закону» було закріплено в Італійському цивільному кодексі 1865 р., Німецькому цивільному укладенні 1896 р., ряді кодексів та інших законів інших країн[4] .
Нормативно-правове закріплення в законодавстві України
Колізійні норми, що ґрунтуються на прив'язці до особистого закону фізичної особи, містяться у розділі II (Колізійні норми щодо правового статусу фізичних та юридична особа), розділі IX (Колізійні норми сімейного права) та розділі X (Колізійні норми щодо спадкування) Закону України про МПрП. При цьому загальні критерії визначення особистого закону викладено у ст. 16.
Законодавець визначає, особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. В основу такої норми лягає принцип lex patriae, який приймається як загальне правило визначення правопорядку, що регулює питання цивільної правоздатності.
Наступним логічним кроком законотворця є встановлення гнучкої колізійної норми, покликаної регулювати ситуацію, в якій принцип lex patriae не працює. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї держави, з якою особа має найбільш тісний зв'язок. Ця ж норма і передбачає визначені критерії відшукання «тісного зв'язку», зокрема, це може бути держава, де біпатрид має місце проживання або займається основною діяльністю.
Частина 3 ст. 16 пірнає ще глибше, використовуючи принцип lex domicilii як колізійну прив'язку. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності — місце перебування.
Окрему категорію осіб для визначення особистого закону становлять біженці. Специфіка цього питання полягає в тому, що вони перебувають за межами країни, громадянами якої вони є, і не можуть користуватися її захистом . Для таких осіб закон визначає колізійну прив'язку — місце перебування.
По відношенню до недієздатних апатридів або біпатридів, то зміна ними особистого закону без згоди законного представника немає правових наслідків[5].
Примітки
- ↑ Міжнародне приватне право. Загальна частина: підручник / за ред. A.C. Довгерта і В. І. Кисіля. — К.: Алерта, 2012. — 376 с.
- ↑ Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право: підручник / Г. С. Фединяк, Л. С. Фединяк. — 4-те вид., переробл. і допов. — К. : Атіка, 2009. — 500 с.
- ↑ Закон України від 23 червня 2005 року ―Про міжнародне приватне право‖ // Відомості Верховної Ради України.-2005, N 32, ст.422
- ↑ Науково-практичний коментар Закону України «Про міжнародне приватне право» / В. В. Васильченко . — Київ: Істина, 2007 . — 197 с
- ↑ Галянтич М. Колізія нормативних актів: вимушений шлях розвитку права // Право України.-1996.-№ 6.-С.33-36
Посилання
- Закон місця проживання // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
- Особистий закон фізичної особи // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.