Манфред фон Арденне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 14 лютого 2022, заснована на цій версії.
Манфред фон Арденне
нім. Manfred von Ardenne
Народився20 січня 1907(1907-01-20)[1][2][…]
Гамбург, Німецька імперія[1]
Помер26 травня 1997(1997-05-26)[1][2][…] (90 років)
Дрезден, Німеччина[1]
ПохованняWaldfriedhof Weißer Hirschd
Місце проживанняГамбург
Країна Німеччина
 НДР
 СРСР
 Німецький Райх
Діяльністьфізик, винахідник, політик, викладач університету
Alma materHU Berlin
ГалузьПрикладна фізика і ядерна фізика
ЗакладДрезденський технічний університет
Forschungsinstitut Manfred von Ardenned
Посададепутат Народної палати НДРd
ЧленствоМіжнародна академія астронавтики
Нагороди
CMNS: Манфред фон Арденне у Вікісховищі

Барон Манфред фон Арденне (нім. Manfred von Ardenne; 20 січня 1907, Гамбург — 26 травня 1997 року, Дрезден) — німецький фізик, дослідник та винахідник, професор, лауреат Сталінської премії (1947, 1953)[4] і Національної премії НДР (1958, 1965). Учасник Німецької ядерної програми у 1939—1945 роках і в СРСР після 1945 року. Почесний громадянин Дрездена.

Життєпис

Манфред фон Арденне у 1933 році

Під час Другої світової війни Манфред фон Арденне очолював приватну дослідницьку лабораторію в Ліхтерфельде (працюючи в ній, Фрідріх Гаутерманс довів, що ізотопи трансуранових елементів, такі як нептуній і плутоній, можуть бути використані як ядерне паливо замість урану).

У 1945 році Манфреду фон Арденне, а також ряду інших великих вчених, конструкторів та інженерів Третього рейху, які мають хоча б якесь відношення до ядерних матеріалів, «було запропоновано виїхати на роботу в Радянський Союз». Це була «пропозиція» НКВС від якої неможливо було відмовитись. Або їдеш працювати, або тобі «шиють» справу з усіма сумними наслідками.

Радянському Союзу дістався весь науковий складу лабораторії Фон Арденне, вся апаратура і працююча уранова центрифуга інституту, з усією документацією та реактивами, запаси плівки і папір для самописців, фоторегістратора, дротяні магнітофони для телеметрії та оптика, електротрансформаторам і т. Д., А також обладнання берлінського кайзерівських інституту та 15 тонн металевого урану.

З доповіді Л. П. Берії і Г. М. Маленкова І. В. Сталіну про результати роботи комісії НКВС на території Німеччини 14 травня 1945:

… цілком зберігся приватний інститут вченого зі світовим ім'ям барона фон Арденне … Фон Арденне передав мені заяву на ім'я Раднаркому СРСР про те, що він хоче працювати тільки з російськими фізиками і надає інститут і самого себе в розпорядження радянського уряду. Враховуючи виняткову важливість для Радянського Союзу всього вищепереліченого обладнання і матеріалів, просимо Вашого дозволу про демонтаж і вивіз устаткування в СРСР …

На базі санаторію «Синоп» під Сухумі, у жовтні 1945 року, НКВС організовує для фон Арденне Інститу «А» для дослідження проблем збагачення і розділення ізотопів урану для радянського атомного проєкту. Інститут був оснащений німецьким обладнанням та приладами, вивезеними з Німеччини (в основному з Кайзерівського інституту в Берліні та власного інституту Арденне в Берліні-Ліхтерфельде-Ост). В інституті ним було створене нове потужне джерело іонів для мас-спектрометра, для аналізу сумішей ізотопів урану[5]. Тут же в групі Макса Штеенбек була створена газова центрифуга для розділення ізотопів урану. На базі об'єктів, керованих Манфредом фон Арденне і Густавом Герцем, пізніше був створений Сухумський фізико-технічний інститут (SIPT).

У 1955 році Манфреду фон Арденне дозволили повернутися до Німеччини (НДР). З цього року він очолював науково-дослідний інститут в Дрездені та працював у Дрезденському технічному університеті. Йому були повернені і доставлені назад в Німеччину всі прилади, конфісковані у 1945 році. За гроші, які він заробив у СРСР, зумів відкрити й обладнати перший в соціалістичному світі приватний науковий інститут[6].

Сім'я

Одружився із Бетіною Берґенґрюн у 1938 році. Бетіна була племінницею німецького письменника Вернера Берґенґрюна. У подружжя було троє синів та дочка[7].

Вибрані праці

Манфред фон Арденне у 1986
Могила Манфреду фон Арденне на Лісовому цвинтарі Вайсер-Гірш
  • 1930: Die physikalischen Grundlagen der Rundfunk-Anlagen.
  • 1933: Die Kathodenstrahlröhre und ihre Anwendung in der Schwachstromtechnik.
  • 1940: Elektronen-Übermikroskopie. Physik, Technik, Ergebnisse. J. Springer, Berlin.
  • 1956: Tabellen zur Elektronenphysik, Ionenphysik und Übermikroskopie.
  • 1956: Tabellen zur angewandten Kernphysik.
  • 1962: Tabellen zur angewandten Physik (1962—1973)
  • 1997: Systemische Krebs-Mehrschritt-Therapie. Hyperthermie und Hyperglykämie als Therapiebasis. Grundlagen, Konzeption, Technik, Klinik (bearbeitet von P. G. Reitnauer)
  • 1999: Wo hilft Sauerstoff-Mehrschritt-Therapie? (3. Auflage)

Примітки

  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #11850388X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ а б Discogs — 2000.
  4. ↑ Похмура перспектива Росії. Архів оригіналу за 13 червня 2017. Процитовано 1 жовтня 2016.
  5. ↑ Секретні фізики Лейпунські(рос.)
  6. ↑ Бомба від німецького барона: хто створював радянський атомну зброю?(рос.)
  7. ↑ Den Applaus der Mediziner will er noch erleben(нім.)

Джерела

  • Ein glückliches Leben für Technik und Forschung. Autobiographie, Verlag der Nation, Berlin 1972. Neuausgabe unter dem Titel Sechzig Jahre für Forschung und Fortschritt. Verlag der Nation, Berlin 1987.
  • Manfred von Ardenne: Erinnerungen, fortgeschrieben. Autobiographie (Fortsetzung), Droste 1997, ISBN 3-7700-1088-4.
  • Reichshandbuch der Deutschen Gesellschaft — Das Handbuch der Persönlichkeiten in Wort und Bild. Erster Band. Deutscher Wirtschaftsverlag, Berlin 1930, ISBN 3-598-30664-4, S. 33.
  • Cet article est partiellement ou en totalité issu de l'article de Wikipédia en allemand intitulé «Manfred von Ardenne».
  • Rainer Karlsch: Hitlers Bombe, DVA, München 2005, ISBN 3-421-05809-1.
  • Michael Schaaf: Heisenberg, Hitler und die Bombe, Gespräche mit Zeitzeugen. GNT-Verlag, Berlin 2001, ISBN 3-928186-60-4.
  • РГАСПИ. Ф. 644. Оп. 2. Д. 493. Лл. 62—64.(рос.)
  • Отчет И. В. Курчатова, Б. Л. Ванникова и М. Г. Первухина на имя И. В. Сталина о состоянии работ по проблеме использования атомной энергии за 1945—1946.(рос.)
  • Barkleit, Gerhard. Manfred von Ardenne. Selbstverwirklichung im Jahrhundert der Diktaturen. — B.: Duncker & Humblot, 2006. — ISBN 978-3-428-12084-0(нім.)
  • Heinz Barwich and Elfi Barwich. Das rote Atom; Als deutscher Wissenschaftler im Geheimkreis der russischen Kernphysik (Scherz, 1967) (Europ. Buch- u. Phonoklub, 1969) (Fischer-Bücherei, 1970) (Fischer-TB.-Vlg.,Ffm, 1984)(нім.)
  • Max Steenbeck. Impulse und Wirkungen. Schritte auf meinem Lebensweg. Berlin 1977. 

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Манфред_фон_Арденне&oldid=34649902