Росохацька група
Росоха́цька гру́па — підпільна група молоді із села Росохач Чортківського району Тернопільської області, що діяла на початку 1970-х років.
Діяльність групи
Учасник групи Володимир Мармус написав присягу, яка починалася словами: «Перед образом Святої Богородиці, перед лицем своїх товаришів урочисто присягаюся вірно служити Україні, боротися за її незалежність». Закінчувалася присяга так: «Якщо я зраджу, то хай рука друга зітре мене з лиця землі». Присягу прийняло десятеро хлопців: Володимир і Микола Мармуси, Петро Вітів, Петро Винничук, Василь Лотоцький, Володимир Сеньків[1], Андрій Кравець[2], Микола Слободян, Микола Лисий і Степан Сапеляк.
У ніч проти 22 січня 1973 року у Чорткові група провела акцію: встановила чотири синьо-жовті прапори та розвішала прокламації до 55-ї річниці проголошення Четвертого Універсалу Української Центральної Ради в Києві.
Члени групи збиралися йти у збройне підпілля. Вони збирали зброю (мали два пістолети, карабін та обріз), тренувалися в лісі користуватися нею. Але 19 лютого 1973 року почалися арешти. Першим заарештували Степана Сапеляка.
Наприкінці 1973 року у Тернополі відбувся суд. За статтями 62 (проведення антирадянської агітації і пропаганди) і 64 (створення антирадянської організації) Карного Кодексу УРСР Володимира Мармуса засудили до 6 років таборів суворого режиму і 5 заслання, Миколі Мармусу та Степанові Сапеляку дали по 5 років ВТК і 3 заслання, Володимиру Сеньківу і Петрові Винничуку — по 4 ВТК і 3 заслання, Миколі Слободяну, Василю Лотоцькому з Андрієм Кравцем — по 3 роки ВТК і 2 заслання. Петра Вітіва та Миколу Лисого не судили.
Про членів Росохацької підпільної організації Харківською правозахисною групою видана книжка «Юнаки з огненної печі»(2003), книга спогадів Володимира Мармуса «Доля обрала нас» (2004), відзнято документальний фільм "Прапори"(2018)
Нагороди
26 листопада 2005 року Степана Сапеляка за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи й незалежності, активну громадську діяльність нагороджено орденом «За заслуги» третього ступеня[3].
18 серпня 2006 року інших членів групи за громадянську мужність, виявлену 1973 року при піднятті національного прапора України у місті Чорткові Тернопільської області, активну участь у національно-визвольному русі нагороджено орденом «За мужність» першого ступеня[4].
Виноски
- ↑ СЕНЬКІВ ВОЛОДИМИР ЙОСАФАТОВИЧ - Український національний рух. Дисидентський рух в Україні (ua) . Процитовано 8 березня 2021.
- ↑ КРАВЕЦЬ АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ - Інтерв’ю. Дисидентський рух в Україні (ua) . Процитовано 8 березня 2021.
- ↑ Указ Президента України «Про відзначення державними нагородами України колишніх політичних в'язнів і репресованих». Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 10 червня 2019.
- ↑ Указ Президента України «Про нагородження орденом „За мужність“». Архів оригіналу за 19 грудня 2013. Процитовано 18 травня 2009.
Джерела
| |||||||||||||||||||
