Шиян Ольга Галактіонівна
| Шиян Ольга Галактіонівна | |
|---|---|
| Народилася |
22 вересня 1914 Опішня, Зіньківський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія |
| Померла | 2001 |
| Країна |
 Російська імперія УНР СРСР Україна |
| Членство | Спілка радянських художників України |
О́льга Галактіо́нівна Шия́н (* 22 вересня 1914, село Опішня, нині смт Полтавської області — 2001[1]) — український майстер народної керамічної іграшки та скульптури, заслужена художниця України.
Від 1939 року живе і працює в Одесі.
В цьому ж році в Одесі почали відновлювати керамічний промисел. Цим опікувалася Спілка художників. Започаткував цю справу Михайло Жук — художник, педагог, поет, друг М. Коцюбинського, П. Тичини. Він як професор вів керамічне відділення у художньому інституті (нині — художнє училище ім. М. Б. Грекова). Іншим ентузіастом був практик-кераміст Володимир Бондаренко, він і кликав до Одеси майстрів з Опішні та з Пиріжної, що на Кодимщині. Так 26-літня Ольга Шиян потрапила до Одеси. Тут, на Пересипу, отримала місце в гуртожитку, мала коротке подружнє життя, що подарувало їй двох синів — Петра та Георгія. І мала роботу, пов'язану з улюбленим гончарством.
Під час війни керамічна артіль працювала, румунські окупанти не приватизували її, а, так би мовити, обійшли, не руйнуючи цей осередок народного промислу. У той же час, під час війни, в Опішні всі майстри були скалічені або розстріляні нацистами. Ці два приклади свідчать про різне ставлення до народних промислів.
Чверть століття Ольга Шиян цілеспрямовано працювала в керамічних майстернях Одеського художнього фонду. Власне, це ті ж самі майстерні, та ж сама артіль на 7-й Пересипській. Непомітна, самобутня, вона так само продовжувала ліпити, але вже не для синів, а для онуків.
До неї приходило нове покоління уважних і завзятих людей, вони звернули увагу на майстриню, на її національну виразність і гордість. Мінялися часи: то недбальство, а то увага, але вона як митець просто творила, нею рухало закладене у ній сприйняття вічного. Таке враження, що вона була поза часом.
З'явилися персональні виставки, грамоти. У часи Незалежності Ользі Шиян було присвоєне звання «Народний художник України». Вірні учні і друзі змогли організувати замовлення від музеїв Запоріжжя, Львова, Києва, Одеси, а також у закордонні колекції — Парижа, Нью-Йорка, Торонто. Було надруковано каталог, проспект.
В Одеському художньому музеї, в залі декоративно — прикладного мистецтва представлена дрібна пластика Ольги Шиян.[2]
Ольга Галактіонівна прожила 89 років, не втрачаючи майстерності до останніх днів.
Твори
- Теракотові фігурки звірів, птахів і людських постатей.
- Багатофігурні композиції:
- серія «Музики» (1976),
- «Бабуся зі свинкою»,
- «Квартет зайців»,
- «Рибки».
Примітки
- ↑ [[Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені Івана Котляревського]]. «Знаменні й пам'ятні дати Полтавщини 2009 року». Архів оригіналу за 6 червня 2012. Процитовано 20 лютого 2012.
- ↑ Декоративно-прикладное искусство в экспозиции Одесского художественного музея - ОХМ. ofam.od.ua. Процитовано 30 червня 2017.
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. Словникова частина. — Т. 10.
- Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.]. — С. 652.
- Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9.. — С. 654.
- Виставка робіт Олександра Гаркавченко «… Я вірю …» відкрилася в Одесі