Зіньківський повіт (Полтавська губернія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зіньківський повіт
Зіньківський повіт.png
Губернія Полтавська губернія
Центр Зіньків
Створений 1781 рік
Площа 213 646 десятин (поч. 1923)
Населення 164 383 чоловік (поч. 1923) осіб 
Зіньківський повіт Полтавської губернії на карті 1821 року

Зі́ньківський пові́т — адміністративно-територіальна одиниця Полтавської губернії Російської імперії; створений у 1781 році, і за винятком тимчасової перерви (17961803) існував до 1923 року. Повітовий центр — місто Зіньків.

Географія[ред. | ред. код]

Зіньківський повіт за своїми розмірами був найменшим у Полтавській губернії.

Близько 11 % території повіту займали виключно листяні ліси.

На північному сході повіту через Зіньків пролягав поштовий тракт на Лебедин і Охтирку.

Історія[ред. | ред. код]

Зіньківський повіт був створений 16 вересня 1781 року після ліквідації залишків полкового устрою на Лівобережній Україні.

Спочатку знаходився у складі Чернігівського, від 1791 року — Київського намісництва.

У 1796 році Зіньків віднесено до Малоросійської губернії, а сам повіт розформовано. Знову створений 27 березня 1803 року в складі Потавської губернії.

У Зінькові було вісім церковних приходів. У повіті служба відправлялась у 59 храмах. Чотири з них — цегляні. У містечках Опішні, Великих Будищах, Груні було по три храми. У Чернечому Яру існував жіночий монастир, заснований 1689 року.

На межі XVIII—XIX століття у повіті існував ряд державних і приватних господарств. Переважна більшість була дрібними напівкустарними виробництвами з переробки первинної сировини. Істотного розвитку набуло ремісництво.

На початку XIX століття повіт славився своїми ярмарками, які проводились в Опішні (4 рази на рік), Будищах (4 рази), Груні (3 рази), Куземині (3 рази), Ковалівці (3 рази), Бірках (2 рази).

У дореволюційний період у Зінькові були чоловіча й жіноча гімназії, а 1 липня 1906 року відкрилися дворічні жіночі педагогічні курси.

З 1900 року в повіті значно посилюється революційний рух. У грудні 1905 року відбулися мітинги і в Зінькові. Про ці події писала тогочасна газета «Полтавщина», а також В. Г. Короленко у відомій статті «Сорочинська трагедія».

У жовтні 1917 року Тимчасовий уряд був повалений, почала утверджуватися радянська влада. Більшовики на місцях у більшості випадків були найбільш організованою і боєздатною силою. Пережив повіт і німецьку, а потім денікінську окупацію.

У 1918 році згідно з адміністративно-територіальним поділом Української Народної Республіки входив до Землі Полтавщина із земським центром у Полтаві.

Зіньківський повіт був розформований 7 березня 1923 року.

Економіка[ред. | ред. код]

На час реформи (1861) менше 20 % селян були кріпаками. Вони одержали в наділ по 0,8 десятин на ревізьку душу. Великих землеволодінь було небагато. Зокрема, на час реформи їх налічувалось 16.

Посіви в повіті займали 67 % усіх земель. У 18951900 роки на душу населення збирали продовольчого хліба (крім вівса) в середньому 22,5 пуди на рік, а на душу сільського населення — по 25,2 пуда.

Зіньківський повіт у другій половині XIX ст. залишався агарним. Заводська промисловість була розвинута слабо — на початок ХХ ст. 400 робітників виробляли продукції на 170 тисяч карбованців. Значний розвиток мали промисли: у Зінькові виробляли килими, у Груні — гребінці з рогу, Грунська й Куземинська волості були відомі завдяки деревообробному промислу, у Великій Павлівці з коріння клена та липи робили люльки для куріння. Функціювали цегельних заводів.

Високого розвитку досягло гончарство. Своєю керамікою славилася Опішня. Вона ж разом із Зіньковом були в числі лідерів губернії зі шкіряного й полотняного виробництва.

1890 року у повіті значились 1 пивоварний завод, 2 цегляних, 62 маслобойні і 80 кузень.

Поділ і населення[ред. | ред. код]

Волостей у Зіньківському повіті було 16 (спершу 15):

  • Бірківська;
  • Більська;
  • Великобудищанська;
  • Великопавлівська;
  • Грунська;
  • Дейкалівська;
  • Заїченська;
  • Зіньківська;
  • Кирило-Ганнівська;
  • Ковалівська;
  • Комишівська;
  • Куземинська;
  • Лютенсько-Будищанська;
  • Опішнянська;
  • Орданівська;
  • Тарасівська.

Загалом сільських населених пунктів — 477, сільських громад — 119, дворів — 23 154, населення (сільського) — 127 308.

Великих населених пунктів у повіті, крім Зінькова, було 15, у 2 населених пунктах (Зіньків і Опішня) населення проживало понад 5 тисяч чоловік, у решті — від 2 до 5 тисяч осіб.

Таким чином, на початок 1923 року (рік розформування повіту) Зіньківський повіт складався з 16 волостей, займаючи площу 213 646 десятин, і мав населення 164 383 чоловік.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]