Парило високе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Agrimonia procera)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Парило високе
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Розоцвіті (Rosales)
Родина: Трояндові (Rosaceae)
Рід: Парило (Agrimonia)
Вид:
Парило високе (A. procera)
Біноміальна назва
Agrimonia procera

Парило високе[1][2] (Agrimonia procera) — вид трав'янистих рослин родини розові (Rosaceae), поширений у Європі.

Опис[ред. | ред. код]

Багаторічна кореневищна трава заввишки 40–150 см. Стебло довгошерсте, рифлене. Листки чергуються, черешкові, прилисткові. Немає базальної розетки. Листки майже однакового розміру, зазвичай довші, ніж міжвузля. Листова пластина периста, 3–7-пар. Листові сегменти ланцетні, великозубчасті, низ — рідко волосатий, з рясними залозистими волосками, від зеленого до сірувато-зеленого забарвлення. Малі листові сегменти сполучені з великими. Зім'яті листки мають потужний аромат[3].

Суцвіття — довгий колос, квіти запашні. Віночок радіально симетричний, жовтий, ≈10 мм шириною; пелюсток 5, часто зі щербатою верхівкою, довжиною 4–5 мм. Чашечка 5-часткова. Тичинок зазвичай 12. Маточок 2. Плід — яблуко з гачкуватими волосками, верхня частина слабо рифлена, ≈ довжиною 11 мм; найнижчі гачкуваті волоски спрямовані назад[3].

Поширення[ред. | ред. код]

Поширений у Європі[4][5]. Населяє широколистяні ліси, переліски, пасовища, луки[3].

В Україні зростає у світлих лісах, серед чагарників, на відкритих схилах — у західних районах, спорадично, в східних, зрідка, в південному Степу і Криму відсутній[2].

Галерея[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Agrimonia procera // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. а б Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 170. (рос.)(укр.)
  3. а б в NatureGate. Процитовано 17.11.2018. (англ.)
  4. Plants of the World Online — Kew Science. Процитовано 17.11.2018. (англ.)
  5. Germplasm Resources Information Network (GRIN). Процитовано 17.11.2018. (англ.)