Atlantic Telegraph Company
| англ. Atlantic Telegraph Company | |
|---|---|
 Пароплав «Грейт Істерн», що використовувався при укладанні кабелю | |
| Тип | фірма |
| Організаційно-правова форма господарювання | фірма |
| Галузь | телеграфія |
| Спеціалізація | Телеграфний зв'язок |
| Наступник(и) (спадкоємці) | Anglo-American Telegraph Company |
| Засновано | 1856 |
| Засновник(и) | Сайрус Філд, Джон Воткінс Бретт, Чарльз Тілстон Брайт |
| Закриття (ліквідація) | 1870 |
| Причина закриття | злиття з компаніями New York, Newfoundland & London Telegraph Company та French Atlantic Cable Company |
| Штаб-квартира | .svg){kind=small} Велика Британія |
| Власний капітал | 35 000 £ (грудень 1856) |
| Дочірні компанії | Telegraph Construction and Maintenance Company |
 Atlantic Telegraph Company у Вікісховищі | |
Atlantic Telegraph Company — британська компанія, заснована у 1856 році[1] для прокладання телеграфної лінії через Атлантичний океан, будучи першим проєктом такого роду в історії телекомунікацій.
Проєкт був результатом угоди між американським бізнесменом Сайрусом Філдом та британськими інженерами Джоном Воткінсом Бреттом і Чарльзом Тілстоном Брайтом й був створений у вигляді комерційного підприємства в грудні 1856 року зі статутним капіталом у 350 тисяч фунтів стерлінгів, залучених переважно від інвесторів з Лондона, Ліверпуля, Манчестера та Глазго. Рада директорів складалась з 18 представників із Сполученого Королівства, 9 із Сполучених Штатів Америки і 3 з Канади. Відомий експериментатор у галузі електротехніки Едвард Вайтхауз (англ. Edward Orange Wildman Whitehouse) був найнятий Сайрусом Філдом на посаду головного електротехніка здійснюваного проєкту. Англо-американський торговець хутром Кертіс Ламсон обійняв посаду віцеголови правління компанії й перебував на ній протягом більше десятка років.
Рада директорів компанії для консультацій найняла фізика і математика Вільяма Томсона, який публічно поставив під сумнів деякі твердження Вайтхауза. Після чого взаємини між двома фахівцями стали досить напруженими. Кульмінація конфлікту явила собою звільнення Вайтхауза після провалу у 1858 році другої спроби реалізації проєкту. Прокладений кабель пропрацював лише близько двох місяців. Відмова кабелю сталася ймовірно через недостатню гідроізоляцію і кабель зазнав руйнування корозією. Іншою можливою причиною руйнування стали занадто високі напруги, що подавались на лінію з англійського боку з метою прискорення передачі.
Після цього був запропонований новий варіант проєкту прокладки кабелю, який очолив англійський інженер-електрик Кромвель Флітвуд Варлі замість Вайтхауза. Для здійснення уього проєкту було створене дочірнє товариство — Telegraph Construction and Maintenance Company[2]. Спочатку було спроєктовано, випробувано і виготовлено кабель нової конструкції з багатошаровими покриттями та армуванням, що забезпечували його кращу ізоляцію і міцність.
У 1864 році розпочалось вкладання 5100 км кабелю. Як кабелеукладач було вирішено використати найбільше судно тих часів — британський пароплав «Грейт Істерн» водотоннажністю 32 тис. т. Однак 31 липня 1865 року під час вкладання кабель обірвався. Лише у 1866 році з другої спроби вдалось вкласти кабель, що забезпечив довготривалий телеграфний зв'язок між Європою й Америкою, зокрема був відновлений та запущений в експлуатацію і другий телеграфний кабель, що обірвався рік перед тим.
Послуга трансатлантичного телеграфного зв'язку у перший день запуску в комерційну експлуатацію принесла дохід у розмірі 1000 фунтів стерлінгів. А приблизна вартість відправлення телеграми становила $0,0003809 за одне слово на милю.
У 1870 Atlantic Telegraph Company злилася з компаніями-конкурентами New York, Newfoundland & London Telegraph Company та French Atlantic Cable Company й утворили Anglo-American Telegraph Company.
- ↑ Nigel Linge The Trans-Atlantic Telegraph Cable 150th Anniversary Celebration 1858—2008. - University of Salford, 2008. Retrieved 4 September 2013. [Архівовано 2013-08-21 у Wayback Machine.]
- ↑ Russell, Sir William Howard The Atlantic Telegraph (1865). — David & Charles, 1972—117 p.
- Sharlin, H.I (1979). Lord Kelvin: The Dynamic Victorian. Pennsylvania State University Press. ISBN 0-271-00203-4., pp127-147
- Standage, T. (1998). The Victorian Internet: The Remarkable Story of the Telegraph and the Nineteenth Century's Online Pioneers. Phoenix. ISBN 0-7538-0703-3.
- BT Archives official site [Архівовано 19 лютого 2011 у Wayback Machine.]
- BT Archives online catalogue