Clärchens Ballhaus

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Clärchens Ballhaus
Berlin, Mitte, Auguststrasse 24-25, Claerchens Ballhaus.jpg
Будівля в 2010

52°31′37″ пн. ш. 13°23′48″ сх. д. / 52.52694° пн. ш. 13.39667° сх. д. / 52.52694; 13.39667
Країна Німеччина
Розташування Берлін
Дата закінчення спорудження 1895
Призначення Танцювальна зала
Адреса Auguststraße 24–25

Clärchens Ballhaus. Карта розташування: Німеччина
Clärchens Ballhaus
Clärchens Ballhaus
Clärchens Ballhaus (Німеччина)
Веб-сайт ballhaus.de/de/

Clärchens Ballhaus у Вікісховищі?
Clärchens Ballhaus, Berlin.JPG

Clärchens Ballhaus (з нім. бальна зала Кларочки) — це місце для танцювальних вечірок з рестораном на Auguststraße[de] в районі Берліна Мітте.

Історія[ред. | ред. код]

Фріц Бюлер (нім. Fritz Bühler) (1862—1929) та його дружина Клара Бюлер (нім. Clara Bühler) (1886—1971)[1] відкрили «Bühlers Ballhaus» 13-го вересня 1913 в прибудові на Auguststraße 24–25. Це приміщення було збудоване в 1895 з двома залами: танцювальною залою на першому поверсі і дзеркальною залою на другому поверсі[2]. Після смерті Фріца Бюлера керівництвом закладу займалася Клара, хоча в народі його вже давно називали на честь хазяйки «Clärchens Ballhaus» (бальна зала Кларочки). В 1932 вона одружилась Артуром Габерманом (нім. Arthur Habermann) (1885—1967), який підтримував її в роботі[3]. Основний будинок було знищено під час Другої світової війни, але заклад проодовжив роботу після війни. Навіть в часи НДР Clärchens Ballhaus залишався приватним бізнесом[4]. З 1967 по 1989 керівництво закладом проводилось пасербицею Клари — Ельфрідою Вольф (нім. Elfriede Wolff) (дочкою Артура Габермана), потім бізнес перейняв її син Штефан. Після возз'єднання Німеччини прийомна дочка Клари успадкувала володіння закладом, після чого заклад успадкував її син, який продав будівлю у 2003-тьому. Новий власник Ганс-Йоахім Зандер (нім. Hans-Joachim Sander) припинив діяльність закладу, яка тривала 91 рік. [5]

Після того як попередній керівник залишив Ballhaus на новий 2004-тий рік, зал перебрали Крістіан Шульц (нім. Christian Schulz) та Девід Регер (нім. David Regehr) значно його не змінюючи. З того часу також площа перед будинком, на місці якої перед війною стояв фасадний будинок) теж належить до закладу.[6] Дзеркальна зала на другому поверсі яка протягом років слугувала переважно як комора, відтоді здається для проведення подій.[7]

Значення[ред. | ред. код]

Дзеркальна зала на другому поверсі

Цей танцзал є останнім залом в Берліні що утримується з 1900-тих[8]. За часів НДР він був відомим місцем зустрічі як серед східних так і серед західних німців[9].

Часто згадувався в медіа, як в репортажах, так і в фільмі Вільми Прадетто[10] завдяки своєму гардеробнику Гюнтеру Шмідке (нім. Günter Schmidtke)[11]. Також про заклад знятий документальний фільм Edith bei Clärchen (Andreas Kleinert 1985).[12]

Використовувався як місце зйомок для фільмів Штауффенберг[de][13] та Безславні виродки.[14]

На додачу до вечірок, в залі також проводять курси танців.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Зноски[ред. | ред. код]

  1. kiesow, 2013, с. 316
  2. kiesow, 2013, с. 84
  3. kiesow, 2013, с. 134
  4. kiesow, 2013, с. 181
  5. Stefan Strauß (2005-11-01). Ein Stück Alt-Berlin verschwindet: Nach 91 Jahren schließt Clärchens Ballhaus in der Auguststraße: Der letzte Schwof. Berliner Zeitung. Процитовано 2016-11-06. 
  6. Mathias Stengel (2005-01-14). Neue Betreiber wollen Clärchens Ballhaus eine Zukunft geben: - WELT. Die Welt. Процитовано 2016-11-06. 
  7. kiesow, 2013, с. 374, 414
  8. kiesow, 2013, с. =398
  9. Ost-Berlin für Wessis. In: Der Spiegel. Nr. 13, 1988, S. 247 (online).
  10. Schmidtke. In: Der Spiegel. Nr. 19, 1992, S. 322 (online).
  11. Plutonia Plarre & Andreas Graf (2012). Günter Schmidtke: Der Garderobier. taz berlinfolgen. Процитовано 2016-11-06. 
  12. Alles Clärchen — Ältestes Tanzlokal der Hauptstadt pflegt Tradition, ZDF 14. März 2009, 5. Januar 2010
  13. Alexandra Maria Lara will nicht mit Tom Cruise drehen, Die Welt vom 9. Juli 2007
  14. Quentin Tarantino: «Das ist verdammter Mist!», Tagesspiegel vom 29. Juli 2009