Grand Funk Railroad

Grand Funk Railroad
Основна інформація
Жанр	рок хард-рок блюз-рок фанк-рок
Роки	1969—1976 1981—1983 1996—
Країна	США
Місто	Флінт, штат Мічиган
Лейбл	Capitol Records
Склад	Марк Фарнер Дон Брюер Мел Шахер Брюс Кулик
Колишні учасники	Крейг Фрост Макс Карл Тім Кешн Деніс Беллінгер
www.grandfunkrailroad.com
Grand Funk Railroad у Вікісховищі

Grand Funk Railroad (або Grand Funk) — американський хард-рок-гурт, який утворився у 1969 році і став відомим у 1970-му, коли про нього заговорили, як про «найголосніший у світі». Протягом 1969—1972 років п'ять альбомів GFR стали платиновими (решта три — золотими); загальний альбомний тираж гурту в 70-х роках склав понад 25 мільйонів. Grand Funk Railroad виконували гранично спрощений, але оглушливо-голосний варіант блюз-рока; пізніше музичні критики стали згадувати гурт серед провісників стоунер-рока).

В 90-х роках гурт (у зміненому складі) виступав як The American Band (за назвою хіта «We're an American Band»). 2000 року його засновники Дон Брюер і Мел Шахер зібрали новий склад (з учасниками 38 Special і Kiss) і відтоді регулярно гастролюють як Grand Funk Railroad. Фронтмен Марк Фарнер також виступає і записується з власним гуртом, NRG.

Історія

Передісторія

В середині 1960-х років популярний в Мічигані діджей Річард Теренс Кнепп вирішив залишити радіо і увійти в рок-бізнес. В якийсь момент його шлях перетнувся з місцевим гуртом The Jazz Masters (Дон Брюєр — ударні, Ел Піппінс — гітара, Боб Колдуелл — клавішні, Херм Джексон — бас). Кнепп запевнив музикантів в тому, що особисто знає Міка Джаггера і Браяна Джонса з The Rolling Stones, після чого приєднався до складу як ведучий вокаліст, взявши псвевдонім Террі Найт і перейменував гурт в The Pack. Остання скоре набула такої популярності на місцевій сцені, що сингл «I Who Have Nothing», який вийшов на міні-лейблі Lucky Eleven Records досягнув 46-го місця в національному хіт-параді. Пізніше Джексона призвали до армії, Террі Найт пішов сам — і гурт розпався.

Створення (1969)

Гурт був сформований на основі тріо в 1969 році Марком Фарнером (Марк Farner) (гітара, вокал) і Доном Бревером (Don Brewer) (барабани, вокал) з Terry Knight і Pack, та Мел Шахером (Mel Schacher) (бас) з Question Mark & the Mysterians; Knight незабаром став менеджером гурту, а також назвали гурт який грав на Trunk Western Railroad, добре відома залізниця до Мічигану (Michigan). По-перше, успіхи та визнання відбулися в 1969 Atlanta Pop Festival, гурт підписав контракт з Capitol Records. Після галасливого, доброго прийняття в перший день фестивалю, гурт попросили повернутися до виступу на Second Atlanta Pop Festival в наступному році. За зразком хард-роковим потужним тріо Cream, гурт, з Террі Найта маркетинговою компанією, розробила власний популярний стиль. У серпні 1969 року гурт випустив свій перший альбом під назвою On Time, який було продано понад одного мільйона примірників, і був нагороджений золотим диском в 1970 році.

У лютого 1970 року другий альбом, Grand Funk (так званий «The Red Album» («Червоний альбом»)), був нагороджений також золотим статусом. Попри критичні моменти й відсутність ротації на радіо, перші шість альбомів гурту (п'ять студійних і один концертний альбоми) були цілком успішним.

Ранні роки (1970)

Пісня I'm Your Captain (Я твій капітан), з альбому Closer To Home (Ближче до дому), який вийшов в 1970 році, вважається стилістичним представником Terry Knight and the Pack записів. У 1970 Terry Knight and the Pack почав інтенсивну рекламну кампанію в підтримку альбому Closer to Home. Цей альбом був сертифікований мульти-платиновим, попри відсутність критичних зауважень. Гурт витратив $ 100,000 на щити білбордів в Нью-Йорку, Таймс-Сквері, щоб рекламувати Closer to Home. До 1971 року Grand Funk встановив як і Бітлз на стадіоні Shea (Shea Stadium) рекорд відвідування, але розпродані місця на концерт були всього за 72 години, тоді як на концерт Бітлз пішло декілька тижнів на продаж. В 1970 році після Closer to Home вийшов концертний альбом Live Album, який також був номінований на золотий диск. Альбоми Survival (Виживання) і E Pluribus Funk вийшли в 1971 році. На лицевій стороні конверта E Pluribus Funk були витісненні зображення самих музикантів, на зворотному боці — стадіон Shea.

Після виходу альбому E Pluribus Funk (що вийшов в оригінальному конверті-крузі) GFR вирішила звільнити менеджера: на його місце прийшли — спочатку Енді Кавал'єрі, пізніше Джон Істман (батько Лінди Маккартні). Наступні декілька років гурт провів в судових тяганинах з Найтом, якому виплатила в кінцевому підсумку величезну компенсацію. Зберігши права на назву, вони, проте скоротила її до Grand Funk, після чого стали квартетом: до складу приєднався клавішник Крейг Фрост (екс-Fabulous Pack). (Розглядався в якості альтернативи Пітер Фремптон після підписання більшого сольного контракту вимушений був відхилити запрошення.) З приходом Фроста звук гурту змягчився, став більш ритм-енд-блюзовим, що викликало незадоволення у значної частини фанатів. У новому складі гурт записав альбом Phoenix.

Альбом We're An American Band, записаний з продюсером Тоддом Рандгреном, піднявся на перше місце у списках «Біллборда»[3], як і однойменний сингл з нього — свого роду гімн «концертного життя», яку за ці роки так полюбив гурт. Другим синглом-чарттоппером Grand Funk став «The Loco-Motion» (1974): так вперше в історії кавер-версія повторила успіх оригіналу Літтл Іви.

В 1974 році гурт повернувся до повного варіанту назви та підписав контракт з продюсером Джіммі Айнером. Випустив альбоми All the Girls in the World Beware!!! (1974), Caught in the Act (подвійний концертний, 1975) і Born to Die (1976), Grand Funk Railroad перейшов на лейбл MCA Records, випустив (з продюсером Френком Заппою) Good Singin', Good Playin. Альбом, який музичними критиками оцінюється як найсильніший в їхній дискографії, не попав в Top 50. Фарнер покинув склад і зайнявся сольною кар'єрою (яка обмежилася випуском двох альбомів), а Брюєр, Шачер і Фрост запросили гітариста Біллі Етуорті. Новий склад, названий Flint, випустив один альбом, але комерційного успіху з ним не мав.

1981

В 1981 році Фарнер і Брюєр з бас-гітаристом Денісом Біллінгером реформували Grand Funk Railroad і на лейблі Full Moon випустили альбоми Grand Funk Lives і What's Funk?, після чого, засмучені відсутністю певної реакції, знову розійшлися в 1983.

Після остаточного розпаду Фарнер гастролював по США з Adrenalin, використовуючи пісні Grand Funk. Будучи неспроможним забезпечувати контракт на випуск альбому Фарнер покинув Adrenalin і створив проєкт Mark Farner's Common Ground, з яким виступав до осені 1990. Марк Фарнер записав три соло альбому християнської тематики. Брюєр і Фрост приєдналися до Боба Сігера в Bob Seger's Silver Bullet Band.

В 1995 Марку Фарнеру було запропоновано увійти до складу Ringo Starr's All Starr Band, після чого з Доном і Мелом він організував реюніон, який ознаменувався гастролями, участь в яких узяв гітарист і клавішник Ховард Едді-молодший (англ. Howard Eddy Jr.). 1996—1998 роках гурт провів в турне, давши великий благодійний концерт на користь сиріт Боснії, і потрапила до списку Pollstar's Top 100 Shows.

У 2000 році Grand Funk Railroad реформувався: в новий склад увійшли, разом з Брюєром і Шакером, вокаліст Макс Карл (38 Special), гітарист Брюс Кулік (12 років провів у Kiss) і клавішник Тім Кешіон (грав до цього з Бобом Сігером і Робертом Палмером.

30 жовтня 2012 Фарнеру зробили операцію по імплантації кардіостимулятора.

Дискографія

Студійні альбоми

• On Time (1969)
• Grand Funk (1970)
• Closer To Home (1970)
• Survival (1971)
• E Pluribus Funk (1971)
• Phoenix (1972)
• We're An American Band (1973)
• Shinin' On (1974)
• All the Girls in the World Beware!!! (1974)
• Born to Die (1976)
• Good Singin', Good Playin' (1976)
• Grand Funk Lives (1981)
• What's Funk? (1983)