The Rolling Stones

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
The Rolling Stones
фотографія
Основна інформація
Жанр рок
блюз
Рок-н-рол
ритм-енд-блюз
Роки 1962 — дотепер
Країна Велика Британія Велика Британія
Місто Лондон, Англія
Лейбл Decca, Rolling Stones
Склад Мік Джаґґер
Кіт Річардс
Чарлі Воттс
Ронні Вуд
Колишні
учасники
Браян Джонс (1962–1969) †
Білл Ваймен (1962–1993)
Мік Тейлор (1969–1974)
Ієн Стюарт (1962–1963)†
http://www.rollingstones.com/

«Ро́ллінґ Сто́унз» (англ. The Rolling Stones) — англійський рок-гурт, створений в 1962 році в місті Лондон, Великобританія. Творчість гурту ґрунтується на блюзі й рок-н-ролі 1950-х. Здобувши успіх у Великобританії, «The Rolling Stones» стали популярними у США під час «британського вторгнення» у 1960-х, і у всьому світі. Гурт випустив 22 студійних альбома (британські версії; у США видано 24 альбома), 8 концертних альбомів (9 у США) і численні збірники[1][2].

У 1989 гурт включено до Зали слави рок-н-ролу. Зайняв 4 місце в рейтингу найкращих музичних виконавців за версією журналу «Rolling Stone» 2004 року[3] і друге місце у подібному рейтингу сайта Acclaimedmusic.net[4].

Історія[ред.ред. код]

Заснування[ред.ред. код]

Вокаліст Мік Джаґґер та гітарист Кейт Річардс зналися ще з початкової школи і згодом разом зі спільним другом Діком Тейлором створили гурт «Little Boy Blue and the Blue Boys». Гурт грав блюз і американський ритм-енд-блюз. У 1962-у до них приєднались ритм-гітарист Браян Джонс та клавішник Аян Стюарт і в червні гурт змінив назву на «The Rolling Stones», дарма що усталеного складу ще не було (група довго шукала ударника). Перший виступ «Роллінґ Стоунз» відбувся 12 липня 1962 року в лондонському клубі Marquee. Джонс намагався грати блюз, а Джаґґер з Річардсом принесли в гурт рок-н-рол Чака Беррі та Бо Дідлі. Перший синґл випущено в червні 1963, це була пісня Чака Беррі «Come On».

1964–1969[ред.ред. код]

Першою платівкою гурту була «The Rolling Stones», що вийшла в 1964 році. У травні 1965 року гурт презентував у США пісню «(I Can't Get No) Satisfaction», яка відразу стала і візитною карткою гурту, і класикою рок-музики. Улітку синґл вийшов у Великобританії. Пісня з'явилася і в новій платівці «Out of Our Heads», що було незвичним для Великобританії, де синґлів переважно не додавали до повноцінних платівок.

Альбом 1966 року «Aftermath» став першим, у якому гурт грав лише власний матеріал — всі слова і музику написали самі «Роллінґ Стоунз» (переважно дует Джаґґер/Річардс). Часто імідж гурту, який ніби протиставлявся «чемним» The Beatles не вміщався в рамки цензури — в 1967 на «Шоу Еда Саллівана» (англ. Ed Sullivan Show) виконуючи пісню «Let's Spend The Night Together» (Проведімо цю ніч разом) Мік Джаґґер просто бурмотів ці слова і дехто заявляв, що замість них лунало невинне «…Let's Spend Some Time Together…» (…Проведімо трохи часу разом…).

У 1967 році у гурту почалися проблеми з правосуддям — у травні за зберігання марихуани та героїну заарештували Браяна Джонса, а згодом затримали Джаґґера з Річардсом. Справа набула розголосу, на захист «роллінґів» виступили, зокрема Джон Леннон з «The Beatles» і Піт Тауншенд з «The Who» . Перебування у в'язниці спонукало членів гурту до написання пісні «We Love You», яка мала бути подякою для шанувальників — і відповіддю журналістам та судовій владі Британії. У композиції виразно чути чиюсь ходу і грюкання дверима в'язничної камери. Також у записуванні (бек-вокал)взяли участь Джон Леннон і Пол Маккартні. Після виходу платівки «Бітлз» «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band», яка дуже вплинула на всю подальшу історію рок-музики, гурт записує власний психоделічний альбом — «Their Satanic Majesties Request», у якому багато інструментальних партій і чимало експериментаторства (особливо у виконанні Браяна Джонса). Наркотична залежність Джонса спричиняла непорозуміння в гурті і, зрештою, 9 червня 1969 року він заявив про вихід зі складу «Роллінґ Стоунз». Новим гітаристом став 21-річний Мік Тейлор. Плани Джонса створити власний гурт перервала нагла смерть : 3 липня 1969 тіло знайшли у басейні перед його будинком. Музиканти присвятили концерт загиблому: 5 липня гурт виступав на відкритому повітрі у лондонському Гайд-парку — послухати «Роллінґ Стоунз» прийшло понад 200 000 осіб. Джаґґер прочитав уривок з елеґії Персі Біш Шеллі «Adonais», яку поет написав, коли дізнався про смерть друга. Добре показав себе новий гітарист (в 2004 році журнал «Guitarplayer Magazine» назвав пару Річардс/Тейлор «найкращим гітарним дуетом в історії»).

Заохочений таким успіхом гурт вирішив виступити на відкритому повітрі і в США. Після закінчення американського турне, що тривало весь листопад 1969 року, гурт влаштував безкоштовний виступ в північній Каліфорнії, 70 кілометрів від Сан-Франциско. Концерт закінчився трагедією: чомусь для підтримання порядку найняли представників угрупування мото-клубу «Ангели пекла» (англ. Hells Angels), але вони не зуміли контролювати 300-тисячний натовп і почалися сутички — під час виконання пісні «Under My Thumb» було забито насмерть 18-річного Мередіта Ганта. «The Rolling Stones» просто втекли зі сцени і якнайшвидше покинули Сполучені Штати. Фестиваль мав затьмарити Вудсток, але насправді лише сколихнув ідеали покоління дітей квітів.

1970–1993[ред.ред. код]

Записи з концертів 27-28 листопада 1969 року у Нью-Йорку видали на платівці «Get Yer Ya-Ya's Out!»; це була остання платівка записана спільно з «Decca». У 1970 році, коли вигас контракт з «Decca Records», гурт створює власний лейбл звукозапису «Rolling Stones Records». Пісня «Sticky Fingers», видана вже під власним лейблом, піднялася на перше місце хіт-параду, і в Британії, і в США.

Стосунки між членами гурту ускладнились : Мік Джаґґер одружився з нікараґуанською моделлю Бьянкою Перес Морена де Масьяс; у Кейт Річардса були проблеми з наркотиками, — і Мік Тейлор завше залишався у тіні дуету Джаґґер/Річардс. Зазнавши податковий тиск, «The Rolling Stones» переїхали жити на південь Франції, де й записали подвійний альбом «Exile On Main Street». Критики визнали його високий рівень і допрацьованість. На той час свої сольні альбоми вже мали Чарлі Воттс і Ваймен. У грудні 1974 року Тейлор покинув гурт — і на його місце прийшов знайомий Річардса, колишній учасник The Birds , The Faces Рон Вуд.

Кінець 1970-х рр. став кризовим в музиці The Rolling Stones. Найвдалішою платівкою була «Some Girls» (1978), яка вшестеро перевищила норму на платинову платівку (тобто продали 6 мнл. екземплярів). На ній хлопці експериментували з музикою диско, зокрема, пісню «Miss You» крутили на дискотеках. Платівки 80-х не були успішними. Джаґґер сконцентрувався на виданні сольних платівок, те ж робив і Річардс. В 1986 році «The Rolling Stones» отримали премію Ґреммі за вклад в розвиток музики.

1993 — дотепер[ред.ред. код]

У 1993 році Біл Ваймен, котрий грав у гурті понад 30 років, залишив «The Rolling Stones». Видання кількох платівок (Voodoo Lounge, 1994; Stripped, 1995(концертний); Bridges to Babylon, 1997) відновило славу рок-гурту. У 2002 році «Decca Records» нарешті погодилася включити до збірника найкращі пісні-композиції періоду до 1969 року. Результатом став подвійний альбом «Forty Licks» — 40 найбільших хітів на двох дисках. Музиканти і досі збирають повні стадіони, а їхніми шанувальниками є люди з кількох різних поколінь, оскільки «The Rolling Stones» грають рок-н-рол уже понад 40 років.

У 2005 році на підтримку альбому «A Bigger Bang» «The Rolling Stones» організували світовий концертний тур, який на момент його зкінчення став найприбутковішим за всю історію музики.

25 липня 2007 року «The Rolling Stones» мали виступати в Києві на НСК Олімпійському, але концерт скасували, ймовірно, через політичну кризу в Україні. В цей день вони виступили у Варшаві.

У 2016 році «The Rolling Stones» вперше виступили на Кубі, де рок-музика близько пів-століття була забороненою. Концерт відвідали 1 мільйон 200 тисяч глядачів.

Склад[ред.ред. код]

Мік Джаґґер — вокал, гармоніка
Кейт Річардс — гітара
Чарлі Воттс — ударні
Рон Вуд — гітара, бас-гітара

Дискографія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Дискографія The Rolling Stones

До 1967 року гурт видавав дві різні версії платівок: для США і для Великобританії — вони могли мати різні назви, обкладинки та трохий інший список пісень.

Студійні платівки[ред.ред. код]

Великобританія (1964 — 1967)[ред.ред. код]

Сполучені Штати (1964 — 1967)[ред.ред. код]

від 1967 року[ред.ред. код]

Збірки[ред.ред. код]

Великобританія (1964 — 1967)[ред.ред. код]

  • Big Hits (High Tide and Green Grass) (листопад 1966)

Сполучені Штати (1964 — 1967)[ред.ред. код]

  • Big Hits (High Tide and Green Grass) (березень 1966)

від 1967 року[ред.ред. код]

Концертні платівки[ред.ред. код]

Сполучені Штати (1964 — 1967)[ред.ред. код]

  • Got Live If You Want It! (листопад 1966)

від 1967 року[ред.ред. код]

  • Get Yer Ya-Ya's Out! The Rolling Stones in Concert (вересень 1970)
  • Love You Live (вересень 1977)
  • «Still Life» (American Concert 1981) (червень 1982)
  • Flashpoint (+ 2 нові пісні, квітень 1991)
  • Stripped (концертний і акустичний, листопад 1995)
  • No Security (листопад 1998)
  • Live Licks (листопад 2004)

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]