Ilex kwangtungensis

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ilex kwangtungensis
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Айстериди (Asterids)
Порядок: Падубоцвіті (Aquifoliales)
Родина: Aquifoliaceae
Рід: Падуб (Ilex)
Вид:
I. kwangtungensis
Біноміальна назва
Ilex kwangtungensis
Merr., 1927

Ilex kwangtungensis — вид квіткових рослин з родини падубових.

Морфологічна характеристика

[ред. | ред. код]

Це вічнозелене дерево чи кущ 6–14 метрів заввишки. Кора сіро-бура, гладка, зі світлими, дрібними, округлими, злегка опуклими сочевичками. Молоді гілочки чорні, коли сухі, поздовжньо ребристі, залозисто запушені, запушені чи майже голі; старі гілочки темно-сіро-бурі, кулясті, запушені чи голі. Ніжка листка 7–17 мм, адаксіально (верх) поздовжньо борозенчаста, дрібно запушена. Листова пластина коричнева чи глибоко оливкова, коли суха, яйцеподібно-еліптична, довгаста чи ланцетна, 7–16 × 3–7 см, обидві поверхні дуже дрібно запушені (кучеряві ворсинки), коли молоді, густо розташовані на середній жилці та абаксіально, голі чи майже голі, край дрібно зазубрений чи майже суцільний, злегка загнутий, верхівка загострена. Плід червоний, в сухому стані чорний, еліпсоїдної форми, 7–9 мм у діаметрі. Квітне у травні й серпні; плодить у вересні — грудні[1].

Поширення

[ред. | ред. код]

Ареал: південь і південний схід Китай у т. ч. Хайнань[2]. Населяє вічнозелені широколисті ліси, чагарникові ліси на схилах гір; на висотах від 300 до 1200 метрів[3].

Використання

[ред. | ред. код]

Коріння і листя використовують при лікуванні гепатиту, травматичних ушкоджень, набряків і болю в суглобах[3].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Ilex kwangtungensis. Flora of China. efloras.org. Процитовано 03.11.2022. (англ.)
  2. Ilex kwangtungensis. Plants of the World Online. Kew Science. Процитовано 03.11.2022. (англ.)
  3. а б Ilex kwangtungensis. Useful Temperate Plants Database. Ken Fern. Процитовано 03.11.2022. (англ.)