Intel 8080
 Мікропроцесор Intel 8080A | |
| Роки виробництва: | квітень 1974 |
|---|---|
| Виробник(и): | Intel |
| Макс. частота CPU: | 2 МГц – 3 МГц |
| Техпроцес: | 6 |
| Набір команд: | 80 інструкцій |
| Роз'єм(и): | |
Intel 8080 — 8-бітний мікропроцесор, випущений компанією Intel в квітні 1974 року. Являє собою вдосконалену версію процесора Intel 8008. За твердженням Intel, цей процесор забезпечував десятикратний приріст продуктивності в порівнянні з мікропроцесором Intel 8008.
Опис[ред. | ред. код]
Процесор випускався по новітній тоді 6-мікронній N-МОН технології, що дозволило розмістити на кристалі 4500 транзисторів. Процесор, хоча і був збудований на архітектурі Intel 8008, але мав багато відмінностей від свого попередника, завдяки яким і отримав велику популярність. В новому процесорі була дуже розвинута система команд — 16 команд передачі даних, 31 команда для їх оброблення, 28 команд для переходу (з прямою адресацією), 5 команд керування. В мікропроцесорі Intel 8080 не було команд множення, для їх використання доводилось застосовувати співпроцесор. Процесор, завдяки присутності 16-розрядної адресної шини, міг адресувати 64 Кбайт пам'яті, яка тепер не поділялась на пам'ять команд і даних. Хоча процесор і був 8-розрядним і містив 7 8-бітних регістрів (A, B, C, D, E, H, L), він міг опрацьовувати і 16-розрядні числа, для цього об'єднувались деякі пари регістрів (BC, DE, HL). В новому процесорі використовувався стек зовнішньої пам'яті (в Intel 8008 стек був внутрішнім).
На базі мікропроцесора Intel 8080 фірмою MITS був випущений «перший у світі мінікомп'ютерний комплект, який може конкурувати з промисловими зразками» (персональний комп'ютер) Altair 8800, який користувався неймовірно великою по тому часі популярністю (MITS не встигала навіть вчасно опрацьовувати замовлення).
Окрім Altair 8800, мікропроцесор Intel 8080 також використовувався в пристроях керування вуличним освітлюванням і світлофорами.
Див. також[ред. | ред. код]
- 8080 Інтел — астероїд, названий на честь цього мікропроцесора[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
|
Це незавершена стаття про апаратне забезпечення. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |