Palaeomerycidae
| Palaeomerycidae | |
|---|---|
| |
| Palaeomeryx, Музей природної історії Тяньцзіня | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Парнокопитні (Artiodactyla) |
| Інфраряд: | Pecora |
| Клада: | Giraffomorpha |
| Надродина: | †Palaeomerycoidea Ríos, Sánchez & Morales, 2017 |
| Родина: | †Palaeomerycidae Lydekker, 1883 |
| Типовий рід | |
| Palaeomeryx von Meyer, 1834
| |
 Вікісховище: Palaeomerycidae
| |
Palaeomerycidae — вимерла родина неогенових жуйних, що належить до інфраряду Pecora. Палеомерициди мешкали в Європі та Азії виключно протягом міоцену, еволюціонуючи там разом із цервідами, голоподібними, москидами та трагулідами в рамках драматичного випромінювання жуйних на початку міоцену.
Дромомерициди іноді вважаються підродинами Palaeomerycidae, але нещодавні дослідження поставили це під сумнів, стверджуючи, що дромомерициди не мають швів на даху черепа, які мають жирафоморфи (Giraffidae, Palaeomerycidae, Climacoceratidae) для оссіконових ознак. Подібна схожість двох родин могла бути результатом паралельної еволюції[1][2].
Палеомерициди були групою рогатих, довгоногих і масивних жуйних тварин, які могли досягати ваги від 350 до 500 кг.
Класифікація[ред. | ред. код]
Галерея[ред. | ред. код]
-
Реконструкція Ampelomeryx ginsburgi -
Реконструкція Xenokeryx
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Sánchez, Israel M.; Cantalapiedra, Juan L.; Ríos, María; Quiralte, Victoria (2015). Systematics and Evolution of the Miocene Three-Horned Palaeomerycid Ruminants (Mammalia, Cetartiodactyla). PLoS One. 10 (12): 10.1371/journal.pone.0143034.
- ↑ Mennecart, Bastien; Dziomber, Laura; Aiglstorfer, Manuela; Bibi, Faysal; DeMiguel, Daniel; Fujita, Masaki; Kubo, Mugino O.; Laurens, Flavie; Meng, Jin; Métais, Grégoire; Müller, Bert; Rios, Maria; Rössner, Gertrud E.; Sánchez, Israel M.; Schulz, Georg; Wang, Shiqi; Costeur, Loïc (2022). Ruminant inner ear shape records 35 million years of neutral evolution. Nature Communications. 13. doi:10.1038/s41467-022-34656-0.
|