Пермський період
Пермський період | |
Хронологія | 298,9 ± 0,15 — 252,17 ± 0,06 млн років тому |
Середня концентрація кисню (O2) впродовж періоду | бл. 23 %[1] (115 % від сучасного рівня) |
Середня концентрація вуглекислого газу (CO2) впродовж періоду | бл. 900 ppm[2] (у 3 разів більше доіндустріального періоду) |
Середня температура поверхні впродовж періоду | бл. 16 °C[3] (на 2 °C вище сучасного рівня) |
Рівень моря (вище або нижче сучасного рівня, в метрах) | Відносно стабільний рівень в +60 м в ранній пермі; падіння рівня впродовж середньої пермі до стабільних –20 м в пізній пермі.[4] |
Перм, пермський період, система (рос. пермская система (период), пермь; англ. Permian system, Permian, нім. Perm n, Dyas f, Dyasformation f) — останній геологічний період палеозойської ери. Настав за кам'яновугільним періодом палеозою, передував тріасовому періоду мезозою. Тривав з 298,9 ± 0,15 до 252,17 ± 0,06 млн років тому (47 млн років)[5]. Закінчився найбільш катастрофічним вимиранням біоти за всю історію Землі.
Пермський період характеризувався інтенсивним виявом тектонічних рухів і магматичною діяльністю. Продовжувалася і завершилася герцинська складчастість, що почалася в карбоні. Виникла Урало-Тянь-Шанська складчаста область, що включає Урал, Тянь-Шань, Алтай і Західно-Сибірську плиту. Утворилася герцинська складчаста область у Західній Європі, була виконана[прояснити] Аппалацька геосинкліналь у Північній Америці. Завершилося злиття платформ Північної півкулі разом з прилеглими до них герцинідами в гігантську суперплатформу Лавразію. Збільшилися розміри Ґондвани. Сталося також значне скорочення Тетісу, що розділяв суперплатформи Лавразії і Ґондвани. Згідно з неомобілістською концепцією трапилося зіткнення і злиття цих суперконтинентів в єдину материкову брилу — Пангею, витягнуту в субмеридіональному напрямі від Південного і, майже, до Північного полюсів. Тоді ж сформувався єдиний океанічний басейн — Прото-Тихоокеанська западина.
Система/ Період |
Відділ/ Епоха |
Ярус/ Вік |
Вік (млн років) | |
---|---|---|---|---|
Тріас, T | Нижній/Ранній, T1 | Індський, T1i | молодше | |
Перм, P | Лопінгій, P3 | Чангсінзький, P3c | 251,902 | 254,14 |
Вучапінзький, P3v | 254,14 | 259,1 | ||
Гваделупій, P2 | Кептенський, P2c | 259,1 | 265,1 | |
Вордійський, P2w | 265,1 | 268,8 | ||
Роудський, P2r | 268,8 | 272,95 | ||
Цисуралій, P1 | Кунгурський, P1k | 272,95 | 283,5 | |
Артинський, P1art | 283,5 | 290,1 | ||
Сакмарський, P1s | 290,1 | 295,0 | ||
Ассельський, P1a | 295,0 | 298,9 | ||
Карбон, C | Верхній/Пізній, C3 | Гжельський, C3g | древніше | |
Підрозділи Тріасової системи наведені згідно МКС, станом на 2018 рік[6]. | ||||
На початку пермського періоду панувала карбонова рослинність, проте уже до середнього перму відбулись суттєві зміни у видовому складі лісових екосистем. Деревоподібні плауноподібні, такі як сиґілярії, лепідодендрони, плевромеї тощо, цілковито витіснені зі складу рівнинних періодично затоплюваних тропічних дощових лісів, а їхнє місце зайняли насінні папороті та голонасінні: саговникові, ґнетові, гінкгові. Одночасно манґрові біоми, утворені каламітами, зайняли голонасінні — сцитофілюми, пахіптериси тощо. Панівне становище карбонової рослинності залишилось лише на ізольованих островах та архіпелагах в екваторіальній частині Землі, а на континентах вони збереглись як незначний реліктовий компонент лісів.
У наземній фауні хребетних панували синапсиди (від яких згодом пішли ссавці). Синапсиди виникли у карбоні і були представлені пелікозаврами, від яких у середині перму розвинулись диноцефали, а у пізньому — ґорґонопсиди, дицинодонти та цинодонти[7].
У пермському періоді утворилося 26,8 % запасів вугілля, 20—30 % запасів газу й нафти. Сформувалися Печорський, Тунгуський, Кузнецький, Мінусінський вугільні басейни, вугленосні басейни у Східному Китаї (провінція Шаньсі) і в Індії (штат Біхар), у Південній Африці, Бразилії, Австралії. До пермських відкладів приурочені родовища нафти та природного газу в Дніпровсько-Донецькій западині (Шебелинське та ін.), в Тімано-Печорській, Волго-Уральській нафтогазоносних провінціях. Великі родовища вуглеводнів нижнього перму відкриті в Передмугоджарському прогині, в басейні Північного моря, у США, Австралії, в нафтогазоносному басейні Перської затоки. З пермськими відкладами пов'язані великі запаси кам'яної солі (в Україні — Слов'яно-Артемівський соленосний басейн та ін.), калійних солей, боратів. Родовища кам'яної та калійних солей пізньопермського (цехштейнового) віку є в ФРН і США. Фосфорити широко розвинені в пермі північно-західних штатів США.
У зв'язку з притяганням Місяця, видимим проявом чого є припливи, швидкість обертання Землі поступово зменшується. За сторіччя тривалість земної доби збільшується приблизно на 2 мілісекунди.
Зміну довжини дня протягом геологічного часу було перевірено експериментально, завдяки підрахунку кільцевих ліній у викопних коралів. Корали відкладають на своєму зовнішньому скелеті у вигляді кілець карбонат кальцію; циклічність відкладення кілець пов'язана як з денним освітленням, так і з періодичними сезонними змінами: в 1963 році американський палеонтолог Джон Уеллс[en] (1907—1994) відкрив, що з кільцевих утворень на епітеке коралів можна визначити кількість днів в році тієї епохи, коли ці корали жили. З огляду на зміну тривалості року й екстраполюючи назад в часі уповільнення швидкості обертання Землі завдяки впливу Місяця, можна також визначити тривалість доби в той чи інший геологічний період[8][9]:
Час | Геологічний період | Число днів в році | Тривалість доби |
---|---|---|---|
Сьогодні | Четвертичний | 365 | 24 год |
100 млн л.т | Юра | 380 | 23 год |
200 млн л.т | Перм | 390 | 22,5 годин |
300 млн л.т | Карбон | 400 | 22 год |
400 млн л.т | Силур | 410 | 21,5 год |
500 млн л.т | Кембрій | 425 | 20,5 год |
Щоб дізнатися тривалість доби до епохи виникнення коралів, вченим довелося вдатися до допомоги синьозелених водоростей. З 1998 року китайські дослідники Чжу Шісін, Хуан Сюегуан і Синь Хоутянь з Тяньцзіньського інституту геології та мінеральних ресурсів проаналізували понад 500 копалин строматолітів віком 1,3 мільярда років, що росли колись біля екватора і похованих на горах Яньшань. Синьозелені водорості реагують на зміну світлого і темного часу доби напрямком свого зростання і глибиною кольору: вдень вони пофарбовані у світлі тони і ростуть вертикально, вночі мають темне забарвлення і ростуть горизонтально. За зовнішнім виглядом даних організмів, враховуючи швидкість їх росту і накопичені наукові дані по геології та кліматології, виявилося можливим визначити річний, місячний і щоденний ритми росту синьозелених водоростей. Згідно з отриманими результатами, вчені зробили висновок, що 1,3 мільярда років тому (у докембрійську добу) земна доба тривала 14,91-16,05 годин, а рік складався з 546-588 днів. Звіт про дослідження був опублікований у Journal of Micropaleontology та привернув велику увагу як у країні, так і за кордоном[10][11].
Існують і противники цієї оцінки, що вказують що дані досліджень стародавніх приливних відкладень, субліторальних карбонічних фацій (тайдалітів), суперечать їй[9].
Згідно з новим міжнародним дослідженням[12], збільшення тривалості дня могло мати важливий вплив на характер і час насичення Землі киснем.
«Незмінне питання в науці про Землю полягає в тому, як атмосфера Землі отримала кисень і які чинники відбувалися під час оксигенації», - відзначив співавтор дослідження Грегорі Дік, геомікробіолог з Департаменту наук про Землю та довкілля Мічиганського університету (США).
- ↑ Image:Sauerstoffgehalt-1000mj.svg
- ↑ Image:Phanerozoic Carbon Dioxide.png
- ↑ Image:All palaeotemps.png
- ↑ Haq, B. U.; Schutter, SR (2008). A Chronology of Paleozoic Sea-Level Changes. Science. 322 (5898): 64—68. Bibcode:2008Sci...322...64H. doi:10.1126/science.1161648. PMID 18832639.
- ↑ International Chronostratigraphic Chart (PDF) (англ.). International Commission on Stratigraphy. 2014. Архів (PDF) оригіналу за 24 травня 2014. Процитовано 24 травня 2014.
- ↑ Chart/Time Scale : [англ.] : [арх. 22 червня 2019 року] // stratigraphy.org. — International Commission on Stratigraphy. — Дата звернення: 22 червня 2019 року.
- ↑ Виникнення ссавців. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 9 жовтня 2009.
- ↑ 1969LAstr..83..411K Page 411. articles.adsabs.harvard.edu. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 6 серпня 2021.
- ↑ а б Дендрохронологический метод датировки. medbiol.ru. Архів оригіналу за 22 грудня 2011. Процитовано 6 серпня 2021.
- ↑ Algae Fossil Betrays Time Secret of 1.3 Billion Years Ago. www.china.org.cn. Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 6 серпня 2021.
- ↑ Shixing, Zhu (2003). THE EARTH-SUN-MOON DYNAMICS FROM GROWTH RHYTHMS OF 1300MA STROMATOLITES. undefined (англ.). Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 6 серпня 2021.
- ↑ Klatt, J. M.; Chennu, A.; Arbic, B. K.; Biddanda, B. A.; Dick, G. J. (1 серпня 2021). Possible link between Earth’s rotation rate and oxygenation. Nature Geoscience (англ.). Т. 14, № 8. с. 1—7. doi:10.1038/s41561-021-00784-3. ISSN 1752-0908. Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 6 серпня 2021.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
- (рос.) Наугольных С. В. Флора кунгурского яруса Среднего Приуралья // Труды Геологического института РАН, вып. 509. — М.: Геос, 1998.
- (рос.) Наугольных С. В. Пермские флоры Урала // Труды Геологического института РАН, вып. 524. — М.: Геос, 2007.
- (рос.) Ожгибесов В. П., Терещенко И. И., Наугольных С. В. Пермский период: органический мир на закате палеозоя. — Пермь: Арт-Дизайн, 2009.
- (рос.) Эволюция органического мира в палеозое и мезозое. — СПб: Маматов, 2011.
- (рос.) Палеонтология и эволюция биоразнообразия в истории Земли. — М.: Геос, 2012.
- (англ.) Міжнародна стратиграфічна шкала [Архівовано 30 травня 2014 у Wayback Machine.] на сайті Міжнародної комісії з стратиграфії.
← |
|