Крейдовий період

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Крейдовий період
Хронологія 145–66 млн років тому
Середня концентрація кисню (O2) впродовж періоду бл. 30 %[1]
(150 % від сучасного рівня)
Середня концентрація вуглекислого газу (CO2) впродовж періоду бл. 1700 ppm[2]
(у 6 разів більше доіндустріального періоду)
Середня температура поверхні впродовж періоду бл. 18 °C[3]
(на 4 °C вище сучасного рівня)


Кре́йдовий пері́од — останній (третій) геологічний період мезозойської ери. Розпочався близько 145,0 млн років тому, закінчився 66,0 млн років тому. Тривав, таким чином, близько 79 млн років[4].

Загальний опис[ред.ред. код]

Перша половина крейдового періоду характеризується великим поширенням в межах материків мілководних морів та заболочених низовин.
На початку пізньокрейдової епохи відбулася одна з найбільших в історії Землі трансгресія моря, протягом якої відклалися потужні верстви мергелю та крейди. Гороутворюючі рухи крейдового періоду пов'язані з альпійською складчатістю. Для флори цього періоду характерні папоротеподібні й голонасінні, з'явились перші покритонасінні, а в пізньокрейдову епоху — багато сучасних їх родів (дуб, бук, береза, верба, виноград та інші). Великого розвитку набули черевоногі молюски, губки, мохуватки, деякі види кісткових риб, у фауні наземних хребетних переважали плазуни, хижаки та інші, вимерлі морські й наземні ящери.

У межах України наприкінці 1-ї половини крейдового періоду море починає знову захоплювати великі простори. Максимальних розмірів воно досягає в 2-й половині цього періоду, у так званих сеноманському та туронському віках, тільки окремі ділянки Українського кристалічного щита та Донецького кряжа виступали над водою. Наприкінці крейдового періоду розпочалась нова, так звана альпійська, фаза горотворення, яка в основному відбувалась протягом кайнозойської ери.

Органічний світ[ред.ред. код]

У крейдовому періоді серед рослин з'являються покритонасінні[5], які дедалі набувають більшого розвитку. Серед тварин з'являються перші плацентарні ссавці, а у воді панівне становище захоплюють кісткові риби.

На початку крейдового періоду зберігався теплий і м'який клімат. Наприклад, в Антарктиді клімат був приблизно таким, як у сучасній Великобританії.

У заростях хвощів паслися стада ігуанодонів і гіпсолофодонів. Барионікси ловили рибу в теплих річках, що протікали рівнинами. На півночі сучасного Африканського континенту жили рослинноїдні уранозаври з дивними «вітрилами» на спинах. Місцями клімат був посушливим. Серед низькорослої напівпустельної рослинності полювали стада хижих дейноніхів. У крейдовому періоді вимерли іхтіозаври, їхню нішу захопили мозазаври (родичі сучасних ящірок, з величезними крокодилоподібними тілами і ластами замість кінцівок).

У пізній крейді клімат став прохолодніший, саме тоді почали складатися кліматичні зони сучасного типу. Головними рослинами на суші стали квіткові. Ліси складали дерева майже сучасного типу. Проте трави ще не з'явилися.

У засушливих районах сучасної Монголії жили швидкі хижі велоцираптори та руйнівники гнізд інших динозаврів — овіраптори. На території сучасної Канади виходили на колективне нічне полювання швидкі як блискавка дрібні троодони.

На території сучасних Північної Америки і Азії, які час від часу були з'єднані, мешкали качконосі динозаври, такі як паразавролофус, а також гігантські хижі динозаври тиранозаври, одні з найбільших хижаків, що коли-не-будь населяли нашу планету. У пустелях Північної Африки полював хижий спинозавр. В горах Північної Америки жили рогаті динозаври трицератопси.

У цей час існували такі предки птахів, як Eoconfuciusornis zhengi[Джерело?].

Корисні копалини[ред.ред. код]

Відклади, що утворилися протягом крейдового періоду, складають крейдову систему. Крейдовий період за різноманітністю і кількістю корисних копалин посідає одне з перших місць серед підрозділів фанерозою. Із потужним магматизмом пов'язане одне з найзначніших в історії Землі рудоутворень. Переважаюча частина рудних корисних копалин тяжіє до Тихоокеанського геосинклінального поясу, у межах якого розташовано родовища руд кольорових металів. У Східній Азії з півночі на південь простяглася найбільша оловоносна провінція. З кінця пізньої крейди навколо Тихого океану формуються мідно-порфірові родовища, більшість яких приурочена до східної гілки поясу від Аляски до Чилі. Мідні та супутні їм молібденові рудопрояви відомі й у західній гілці на Чукотці, Камчатці та в Приморському краї. У Середземноморському поясі мідно-порфірові родовища пізньої крейди — палеогену є в Югославії та Болгарії. На Кавказі з вулканогенними породами верхньої крейди пов'язано сірчано- і мідно-колчеданні руди Сомхето-Карабахської зони, до предсеноманської магматичної серії приурочені скарни із залізом і кобальтом Дашкесана, а також мідно-молібденові родовища Місхано-Зангезурської зони. У крейдових відкладах в Україні та в Сибіру розташовано циркон-ільменітові прибережно-морські розсипи, у них же лежать золоті розсипи Зеї, Великого Хінгана, Кузнецького Алатау і Забайкалля.

За загальними запасами нафти відклади крейди посідають друге місце (після кайнозою), із ними пов'язано близько половини запасів газу основних родовищ світу. У відкладах розташовано такі корисні копалини як вугілля, боксити, солі, фосфорити та інші. За запасами вугілля (21 % світових запасів) крейдовий період дещо поступається пермському (27 %) і порівняний із кам'яновугільним. Утворення бокситів, пов'язане з ділянками теплого і вологого клімату, набуло великого розвитку в північній гумідній зоні Євразії, де виділяються дві бокситоносні провінції: Середземноморська, що простяглася від Іспанії до Туреччини і далі до Ірану і Пакистану, і Казахстансько-Сибірська, що розташована між Тургайським плато і басейном Єнісею. Великі родовища є також у Північній Америці (штати Арканзас, Орегон та інші). До південної теплої гумідної зони належать і боксити Чилі, Північної Австралії, формування яких почалося, ймовірно, у пізній крейді. З того ж часу утворюються латеритні боксити в Екваторіальній Африці. У схожих умовах теплого вологого поясу Північної півкулі формуються осадові залізні руди (поклади Західного Сибіру, Гарцу і Північної Африки). Найбільші осади гіпсу та різних солей пов'язано з неокомом. В альбі та сеномані фосфоритоносна смуга простягалася від східного узбережжя Каспійського моря через північну околицю Дніпровсько-Донецької западини на захід до Польщі. Сеноманські фосфорити відомі також у Франції і на Британських островах. Значно більшого поширення (у порівнянні з іншими етапами історії Землі) набули області накопичення фосфатів у сеноні (відклади у Франції, ФРН, Іспанії, Марокко, Алжирі й Тунісі, а також на південно-східній околиці Африканської платформи). Цей фосфоритоносний басейн Північної Африки є одним з найбільших у світі.

Палеогеографія[ред.ред. код]

Палеогеографічні реконструкції
5 млн років до початку Крейди,
150 млн років тому
Середина нижньої Крейди,
120 млн років тому
Початок верхньої Крейди,
90 млн років тому
Кінець Крейди,
65 млн років тому

Відділи[ред.ред. код]

Крейда зазвичай розділяється на 2 епохи: ранньо- та пізньокрейдову. Яруси від наймолодшого до найстарішого перелічено нижче, у напрямку зверху-донизу[4]:

Верхня/Пізня Крейда
Маастрихт (72.1 ± 0.2 — 66.0 млн років тому)
Кампан (83.6 ± 0.2 — 72.1 ± 0.2 мрт)
Сантон (86.3 ± 0.5 — 83.6 ± 0.2 мрт)
Коньяк (89.8 ± 0.3 — 86.3 ± 0.5 мрт)
Турон (93.9 — 89.8 ± 0.3 мрт)
Сеноман (100.5 — 93.9 мрт)
Нижня/Рання Крейда
Альб (113.0 — 100.5 мрт)
Апт (125.0 — 113.0 мрт)
Барем (129.4 — 125.0 мрт)
Готерів (132.9 — 129.4 мрт)
Валанжин (139.8 — 132.9 мрт)
Беріас (145.0 — 139.8 мрт)
Крейда
Рання Пізня
Беріас | Валанжин | Готерів | Барем | Апт | Альб Сеноман | Турон | Коньяк | Сантон | Кампан | Маастрихт

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]


Геологія Це незавершена стаття з геології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.