Portishead

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Portishead
фотографія
Основна інформація
Жанр трип-хоп, індастріал
Роки 1991-наш час
Країна Велика Британія Велика Британія
Місто Брістоль
Мова англійська
Лейбл Go! Discs
Склад Бет Гіббонс
Джефф Барроу
Адріан Атлі
portishead. co. uk

Portishead (IPA: [pɔːtɪsˈhɛd]) – британський трип-хоповий гурт, утворений в 1991 році в Брістолі. Назва гурту походить від назви невеликого містечка в 12 милях від Брістоля, де провів своє дитинство засновник команди - Джефф Барроу.

Однак не Portishead винайшли тріп-хоп, не вони, а Massive Attack є піонерами жанру, і тим не менш, без цієї групи біографія трип-хопу була б набагато біднішою. Важко назвати більш активних і неймовірних популяризаторів тріп-хопу, особливо у США. Самі ж учасники колективу уникають цього терміна, аргументуючи це спробами мас-медіа категоризувати їхню творчість, яка, на їхню думку ніяким категоріям не піддається. Перейнявшись неквапливою атмосферою і еластичними ритмами, які домінували в альбомі «Blue Lines» Massive Attack, додавши елементи кул-джазу і есид-хаузу; сплавляючи хіп-хоп, ембіент рок і разом з характерними прийомами звукових доріжок, Portishead створили свій унікальний, ні на що не схожий, спокусливий, похмурий саунд.

Історія[ред.ред. код]

90-ті[ред.ред. код]

Своєю назвою група Portishead зобов'язана сонному портовому містечку на південно-західному узбережжі Англії, в околицях Брістоля, де пройшла юність Джеффа Барроу (Geoff Barrow). Ще підлітком він почав грати на барабанах, а в 18 років, отримавши роботу в студії Coach House Studios, навчився створювати семпли і займався мастерингом. Тут же він познайомився з Massive Attack, а через них і з Tricky, для якого продюсував трек, який потрапив на благодійний альбом "Sickle Cell". Спеціально для Нене Черрі (Neneh Cherry) він написав кілька композицій, одна з них, "Somedays", увійшла в його альбом "Homebrew" (1992). До моменту створення Portishead у нього була міцна репутація продюсера реміксів, серед його робіт - треки Primal Scream, Paul Weller, Gabrielle та Depeche Mode.

З вокалісткою Бет Гіббонс (Beth Gibbons), що виступала в пабах зі своєю програмою, Джефф Барроу познайомився зовсім випадково в 1991 році. Вона вразила його виконанням пісень Дженіс Джоплін (Janis Joplin). З моменту їхнього знайомства обов'язки розподіляються таким чином: Джефф пише музику і займається аранжуваннями, Бет створює тексти і виконує пісні. Аргументи на користь створення власної групи у Барроу були простими "Я хотів робити цікаву музику, записувати пісні певної спрямованості, які в перспективі зайняли б своє скромне місце в домашніх колекціях записів.

Однак першим проектом тандему Барроу-Гіббонс став не альбом, а короткометражний фільм "Убити мерця" (To Kill a Dead Man) данину любові шпигунським стрічок 60-х. Барроу і Гіббонс не тільки написали саундтрек до фільму, а й зіграли в ньому, оскільки "не могли знайти нікого, хто впорався б з ролями. Звукова доріжка фільму потрапила в поле зору одного з босів лейблу "Go! Records". Восени 91-го року підписали контракт з Portishead "Go! Records" і приступили до роботи над своїм дебютним альбомом, який вийшов у 94-му. Народженням на світ первісток Portishead «Dummy» зобов'язаний таким персонам, як Дейв Макдональд (Dave McDonald, звукоінженер і власник студії State Of The Art) і Едріан Ютлі (Adrian Utley, джазовий музикант, який попрацював з багатьма артистами і озвучував кілька саундтреків). Останній став третім постійним учасником Portishead.

Багато що в цій групі з самого початку робилося не за правилами. Мало того, що грали вони дуже дивну музику, вони ще й вели себе, кажімо так, неадекватно статусу. Будучи людьми швидше соромливими, Джефф Барроу та Бет Гіббонс відмовлялися від всіх інтерв'ю, а крім того, не горіли бажання концертувати, тобто зовсім не вписувалися в типову схему промо-кампанії. Не дивно, що британська музична преса ніяк не відгукнулася на вихід «Dummy». Тоді лейбл "Go! Records" змінив тактику і зробив наголос на відео: дуже своєрідні і запам'ятовуються кліпи просто не могли пройти повз глядачів. Ще один оригінальний хід - розставлені в найбільш людних точках Лондона розфарбовані манекени, що рекламують альбом (dummy у перекладі і означає "манекен").

Так чи інакше, дебют був оцінений. Авторитетні видання "Melody Maker", "Mixmag", "Face" назвали «Dummy» альбомом 1994 року, а в січні 95-го трек "Glory Box" 13 несподівано дебютував на місці в чартах, ще не встигнувши жодного разу потрапити в радіоефір . Приблизно в цей же час сингл "Sour Times" отримав стабільну ротацію на американському MTV. І вже через лічені тижні і лонг-плей "Dummy", і трек "Sour Times" стають альтернативними хітами в США. Альбом розійшовся накладом понад 150000 копій ще до перших концертів групи в Америці, а журнал «Rolling Stone» називає «Dummy» в числі "Головних записів 90-х". Перепливши назад Атлантичний океан і повернувшись на батьківщину, альбом вливається в мейнстрім, надовго оселилася в британському Top 40. У 1995-му «Dummy» виграє Mercury Music Prize в номінації "Альбом року" перетворивши цей дебют у справжню сенсацію, адже суперниками нікому невідомих Portishead були Blur, Suede, Oasis і Pulp.

Тільки потримавши в руках Mercury Music Prize, Барроу наважується залишити Coach House Studios, щоб почати роботу над другим альбомом Portishead. Незважаючи на очевидний міжнародний успіх першого запису і, як наслідок, поява безлічі наслідувачів і просто плагіаторів, музиканти зберігають розсудливість. А Джефф Барроу залишається вірним своєму перфекціонізму, який в один прекрасний день мало не знищив всю справу. За час роботи над альбомом, яка тривала два роки, у Барроу бували періоди творчого глухого кута, так що не одного разу він готовий був розпустити групу. Альбом, що отримав назву «Portishead» нарешті вийшов у вересні 1997 року, був чудово зустрінутий критикою (журнал «Spin» відвів йому місце в списку 6 "20 найкращих альбомів року"), але, як не дивно, продавався досить мляво. Музиканти залишилися прихильниками того ж екзотичного, похмурого саунду, з яким дебютували. Від гітарних пасажів Адріана Атлі по спині пробігають мурашки, неповторний вокал Бет Гіббонс перетворює її в Біллі Холідей електронної музики, а сама група так і напрошується на звання королів тріп-хопу. На підтримку «Portishead» змирившись з неминучим, група проводить великий концертний тур по Великобританії, Європі та Америці.

У наступному, 1998-му році, 'Portishead випускають концертний альбом "PNYC. В основу покладена запис трьох концертів, які група дала в Нью-Йорку, Данії і Сан-Франциско з липня 1997 року по квітень 1998 року. Хоча творчість Portishead асоціюється насамперед із студійними експериментами, концертний альбом виявився явною удачею. Він цікавий вже одним кількістю залучених музикантів, особливо духової та скрипкової секції. На «Roseland NYC Live» ("PNYC") звучать дванадцять скрипок, чотири альта, три віолончелі, альт-флейта і тенор-саксофон, тромбон, баритон-саксофон і гобой. Душею запису залишається голос Бет Гіббонс багата палітра гітар дає відчуття спонтанності та імпровізації, а майстерність ді-джеїв завершує цей насичений, яскравий, непередбачуваний експеримент.

2000-ні[ред.ред. код]

На початку 2000-го року був укладений контракт з американським лейблом «Island Records». Подальші роки, учасники групи, приділяли сольним проектам. Гіббонс видала альбоми «Out of Season» (2002) та «Acoustic Sunlight» (2003); Барроу займався продюсуванням андерграудних артистів та заснував свій власний лейбл Invada UK - про новий альбом, саме як Portishead - нічого не було чути. Досить тривалий час, у пресі, взагалі не з'являлось жодної нової інформації про подальші плани учасників колективу.

Бет Гіббонс під час виступу на фестивалі Coachella Valley Music and Arts Festival

Найбільш насиченим на події, в порівнянні з попередними роками, став 2005 рік. Першим за сім років публічним виступом Portishead, став годиний сет на благодійному фестивалі "Tsunami Benefit Concert" у лютому 2005-го, у Брістолі.[1] У той же час Берроу оголосив, що група знаходиться в процесі запису нового, третього альбому. У тому ж році, Атлі і Берроу продюсували альбом «The Invisible Invasion» (англ. Невидиме вторгнення) гурту The Coral. У серпні 2006-го, на офіційній сторінці гурту на порталі MySpace, були розміщени два нових трека "Key Bored 299 03" та "Greek Jam".[2] Приблизно у той же час Portishead зробили кавер на пісню Сержа Генсбура "Un Jour Comme un Autre (Requiem for Anna)" для триб'ют-альбому «Monsieur Gainsbourg Revisited».

2 жовтня 2007 Portishead повідомили, що новий альбом «Third» (англ. Третій) вже записаний і вийде на початку квітня 2008 року. Пізніше дата релізу була перенесена на 28 квітня. 8 і 9 грудня 2007 року гурт був куратором фестивалю "All Tomorrow's Parties" у місті Майнхед, Англія. Той фестиваль ознаменувався першим, за майже 10 років, повноцінним концертним сетом Portishead.[3] Вони виконали п'ять нових пісень:. "Silence", "Hunter", "RIP", "We Carry On", і "Machine Gun". 21 січня 2008 були повідомлені дати концертів запланованих на весну,[4] всі виступи мали проходити у Європі, крім самого першого, який мав відбутися на каліфорнійському фестивалі Coachella Valley Music and Arts Festival. 14 лютого 2008 року, на офіційному сайті був розміщений трек-лист нового альбому. За тиждень до релізу, «Third» був розміщений на Last.fm, швидко залучавши 327.000 слухача за трохи менше ніж 24 годин.[5] Це був перший випадок, коли альбом став доступний на Last.fm раніше до його офіційного релізу. Альбом був випущений 29 квітня 2008 року, щоб збігтися з появою групи на Coachella.[6]

Вже у травні 2008-го, Барроу, на офіційному блозі Portishead, оголосив, що гурт повний ентузіазму для запису нового матеріалу.[7] В кінці 2008-го у Японії були перевидані перші два альбоми. У своєму інтерв'ю для BBC (від 29 вересня 2009) Джефф Барроу повідомив про "великі плани" стосовно наступної платівки, яка буде готова не раніше 2010 року.[8] 9 грудня 2009 був випущений благодійний сингл "Chase the Tear".[9]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Portishead однин з небагатьох гуртів, який використовував при записі своїх пісень (наприклад «Mysterons», «Humming») терменвокс, який робить звучання цих пісень досить незвичайним.
  • У перший частині хорор-серії відео-ігор Silent Hill, на самому початку гри - у одній з перших ігрових локацій (Cafe "5 to 2") на стіні можна побачити постери Portishead - таким способом розробники гри хотіли висловити свою повагу до бристольців.
  • В 1999 російські аудіопірати випустили компакт-диск, який нібито був третім студійним альбомом Portishead і носив назву «Pearl» (англ. Перли). Насправді, під цією обкладинкою був випущений альбом Empathy (англ. Співпереживання) британського колективу Mandalay. Крім того, піратами випускався диск під назвою «Alien» (англ. Чужак), також не є новим альбомом Portishead: він являв собою збірку рідкісних треків (b-sides), що випускалися тільки на синглах, і кілька невпізнаних доріжок, авторство яких не належить групі.

Склад[ред.ред. код]

Постійні учасники гурту :

Працюють разом з гуртом :

Дискографія[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Tsunami benefit concert review BBC Music, Retrieved on 2008-01-05
  2. Quote from Geoff Barrow The Guardian 29 August 2006, Retrieved on 2007-12-28
  3. Review of December 2007 ATP shows StrangeGlue.com, Retrieved on 2007-12-27
  4. Portishead announce 2008 tour NME.com, Retrieved on 2008-01-27
  5. Portishead fans flock together for early album stream
  6. SuicideGirls > Interviews > Portishead
  7. back home
  8. Geoff Barrow Interview For BBC
  9. http://www.amnesty.org.uk/content.asp?CategoryID=11758

Посилання[ред.ред. код]