Space Invaders

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Space Invaders

Space Invaders flyer, 1978.jpg

Розробник Taito
Видавець Midway
Дата випуску JP Липень 1978
NA 31 грудня 1978[1]
Жанр Shoot 'em up
Платформа Nintendo 64, Game Boy Advance, Atari 2600, Atari 5200, ZX Spectrum, Microsoft Windows, DOS, Nintendo Entertainment System, Super Nintendo Entertainment System, MSX, PlayStation, Commodore 64, PlayStation Portable, Game Boy, Game Boy Color і SG-1000
Режим гри Однокористувацька гра
Сайт http://www.spaceinvaders.net/

Space Invaders (англ. Космічні загарбники) — відеогра для аркадних ігрових автоматів, розроблена Тосіхіро Нісікадо у 1978 році. Вперше гра була випущена в Японії, в 1978 р.

Space Invaders стала однією з ігор, які найбільше вплинули на подальший розвиток ігрової індустрії та, разом з такими іграми того часу як Pac-Man і Тетріс, стала попередницею безлічі сучасних відеоігор.

Ігровий процес[ред.ред. код]

Гравець управляє гарматою, яка стріляє в інопланетян. Перед гарматою стоять чотири блоки фортеці.

Гра діє за принципом такого популярного атракціону як тир. Гравець керує рухом гармати вправо-вліво у нижній частині екрана. Лави «космічних загарбників», рухаючись в різні боки, повільно спускаються з верхньої частини екрану. Всього їх є 55, по 5 рядів з 11 загарбників у кожному. Якщо хоча б один з інопланетян торкається нижньої частини екрана, гра закінчується. Початково гармату певною мірою захищає фортеця, встановлена перед нею, але ворожі постріли поступово руйнують укріплення. В оригінальній грі на екран перед фортецею і гарматою накладалася зелена смужка целофану, яка й зафарбовувала їх.

Гравець володіє нескінченним запасом пострілів з гармати. Зі свого боку, прибульці також іноді стріляють в гармату, використовуючи «смертельний промінь» чи бомби. Коли на екрані залишається тільки один прибулець, він починає рухатися і знижуватися з максимальною швидкістю. Щойно його знищено, починається нова хвиля нападу загарбників.

У міру того, як гравець знищує прибульців, вони прискорюються. З кожною хвилею вони з'являються на один ряд нижче, ніж раніше. З набором очок додаються нові гармати. Гра триває потенційно нескінченно і завершується коли гравець, рано чи пізно, втрачає всі гармати із запасу.

За знищення прибульців гравцеві нараховуються очки і він може спробувати перевершити свій попередній рекорд або позмагатися з іншими гравцями. Що вищий рівень, то більше очок дається за кожного: по 10 очок за нижні два, по 20 за середній та по 30 за два верхніх. Загалом за знищення кожної хвилі нараховується по 990 очок. Час від часу з'являється летюча тарілка, що стрімко пролітає у верхньому ряду. За влучання в неї даються випадковим чином 50, 100, 150 чи 300 очок. При досягненні кожних 1500 гравець отримує додаткову гармату в запас[2].

Культурний вплив[ред.ред. код]

Space Invaders вже за кілька тижнів після виходу на аркадних автоматах здобула величезну популярність. Вона пропонувала напружене суперництво людини з машиною; діти, підлітки та дорослі стікалися в зали ігрових автоматів, щоб пограти чи бодай побачити цю гру. Автомати доводилося встановлювати в залах для боулінгу та навіть продуктових магазинах, коли спеціальних ігрових стало не вистачати для задоволення напливу охочих до гри. Власники кафе прибирали зі своїх залів столики лише для того, щоб поставити додатковий автомат зі Space Invaders.

Поп-група Funny Stuff склала пісню «Disco Space Invaders», яка швидко стала хітом, що супроводжувалася танцювальними рухами, які наслідували судорожні рухи прибульців. Американський дистриб'ютор Taito компанія Bally Midway продала приблизно 60 000 машин зі Space Invaders.

У 1978 році відеоігровий бізнес отримав дохід близько 472 мільйонів доларів — трохи менше, ніж в попередньому році, коли ця цифра склала 551 мільйон доларів. У 1979 році вона практично потроїлася — до 1,333 мільйона доларів, завдяки Space Invaders[3].

Галерея[ред.ред. код]

Відео[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. About This Game
  2. Space Invaders Black & White Manual. 1256 Estes Avenue, Elk Grove Village: Taiti. с. 2. 
  3. Донован, Тристан (2014). Играй! - История видеоигр. Москва: Белое Яблоко. с. 107–108. 

Посилання[ред.ред. код]