The Rascals

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
The Rascals
Гурт у 1966 році. Стоїть позаду: Діно Данеллі. Сидять спереду (зліва направо): Фелікс Кавейлір, Едді Брігаті і Джин Корніш
Гурт у 1966 році. Стоїть позаду: Діно Данеллі. Сидять спереду (зліва направо): Фелікс Кавейлір, Едді Брігаті і Джин Корніш
Основна інформація
Жанр соул, рок, R&B
Роки 1965–1972
Країна США
Місто Нью-Йорк
Мова англійська
Лейбл Atlantic Records
Склад Фелікс Кавейлір, Eddie Brigati, Gene Cornish, Dino Danelli
Commons-logo.svg The Rascals у Вікісховищі

The Rascals (попередньо The Young Rascals) — американський соул і рок-гурт.

Утворений 1964 року у Нью-Джерсі. До складу гурту ввійшли:

Кар'єра[ред. | ред. код]

Ці музиканти були досить відомими у ритм-енд-блюзовому середовищі і входили до складу різних популярних гуртів, наприклад, Joey Dee & The Starlighters[en]. Після того, як хлопці перебрались до Нью-Йорка, вони познайомились з Джином Корнішом[en] (англ. Gene Cornish) — гітара, вокал — який і став четвертим учасником гурту, що спочатку мав назву Felix & The Escorts, а пізніше змінив її на The Young Rascals. Перший сингл Young Rascals з піснею «І Ain't Gonna Eat Out My Heart Anymore» не здобув великого успіху, однак наступний — «Good Lovin» злетів на вершину американського чарту. Дякуючи досить оригінальному іміджу (коротенькі, до колін штанці та сорочки як у хлопчиків з церковного хору) повному почуттів, сентиментальному репертуару, група здобула собі гарні відгуки як з боку критиків, так і з боку слухачів. Перетворившись на найвідоміший гурт Східного узбережжя, Young Rascals стали натхненниками багатьох формацій, наприклад, The Vagrants[en] та Vanilla Fudge, які намагались імітувати їхнє звучання.

Найкращим хітом Young Rascals стала лірична пісенька «Groovin», що сповістила про зміну звучання на делікатніше. Хоча у черговому хіті «How Can І Be Sure» (п'яте місце в американському чарті) першу роль грав ще Брігаті, центральною постаттю гурту поступово ставав Кавейлір. 1968 року з назви було вилучено слово «Young», а на топ-аркушах опинився їхній черговий сингл «People Got To Be Free», який дійшов до першого місця. Коли в музичній пресі з'явилася інформація, що на кожному концерті Rascals акомпанують чорношкірі музиканти, реакція білої публіки була різна. Одні підтримували ангажування чорношкірих музикантів, інші ж, особливо мешканці південних штатів, критикували групу за такі дії. Пізніше квартет зайнявся експериментуванням, шукаючи натхнення у джазі, однак, хоч і безперервно користувався визнанням, втратив свою популярність.

1971 року гурт залишили Брігаті та Корніш. Новими учасниками Rascals стали: Базз Фітен[en] (англ. Buzz Feiten) — гітара, Енн Саттон (англ. Ann Sutton) — вокал та Роберт Попвелл[en] (англ. Robert Popwell) — ударні. У цьому складі й були записані два останні альбоми: «Peaceful World» та «Island Of Real». Однак ці роботи не здобули великого успіху і через рік Rascals розпались. Фелікс Кавейлір присвятив себе сольній кар'єрі, а Данеллі та Корніш 1972 року утворили формацію Bulldog, яку 1978 року перейменували на Fotomaker[en]. 1988 року троє музикантів знову зібрались і провели гастрольне турне Америкою, а також взяли участь у концерті на честь сорокарічного ювілею фірми «Atlantic».

Дискографія[ред. | ред. код]

  • 1966: The Young Rascals
  • 1966: Collections
  • 1967: Groovin'
  • 1968: Once Upon A Dream
  • 1968: Time-Peace—Greatest Hits
  • 1969: Freedom Suite
  • 1970: See
  • 1971: Search & Nearness
  • 1971: Paceful World
  • 1972: Island Of Real
  • 1973: Star Collection
  • 1986: Rock & Roll Treasures
  • 1988: Searching Fof Ecstasy — The Best Of The Rascals 1969—1972
  • 1993: The Rascals Anthology 1965—1972

Felix Cavaliere[ред. | ред. код]

  • 1972: Felix Cavaliere
  • 1975: Destiny
  • 1980: Castles In The Air

Bulldog[ред. | ред. код]

  • 1972: Bulldog
  • 1974: Smasher

Fotomaker[ред. | ред. код]

  • 1978: Fotomaker
  • 1978: Vis-a-Vis
  • 1979: Transfer Station