Расизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Політичний постер з виборів губернатора Пенсильванії в 1866 році

Раси́зм — віра у вищість одних рас чи етносів над іншими та упередження й дискримінація, пов'язані з такою вірою. Підставою для расизму є науково необґрунтовані політичні теорії, що ґрунтуються на поділі людей на біологічно різні групи на основі особливостей зовнішнього вигляду (як-от: колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо), або етнічності. Такі теорії є підставою для расової дискримінації та різного ставлення до людей та їхніх спільнот залежно від приналежності до цих груп. За расистськими теоріями люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. Тобто, до зовнішніх ознак «прив'язуються» важливі психологічні, розумові та фізичні особливості, або робляться грубі узагальнення на зразок: «усі негри ліниві», «усі жиди жадібні» тощо. Ця різниця, як стверджують науковці та послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації та інших культурних процесів.

Хоча суспільні науки розрізняють поняття «раса» та «етнічність», у популярному вжитку й в старій науковій літературі ці два терміни часто означають одне й те ж. Слово «етнічність» часто вживається у значенні, яке традиційно приписується слову «раса»: поділ людей на групи за ознаками, що вважаються суттєвими або вродженими (наприклад, спільне походження або характерна поведінка). Тому терміни расизм та расова дискримінація часто вживаються тоді, коли мова йде про дискримінацію на етнічній чи культурній підставі, незалежно від того, чи різницю можна охарактеризувати як расову. Конвенція ООН про подолання усіх форм расової дискримінації не розрізняє терміни расова та етнічна дискримінація. У цій конвенції проголошено, що ідея вищості на расовій основі хибна з наукової точки зору, ганебна морально, несправедлива соціально й небезпечна — расовій дискримінації нема місця ніде, ні в теорії, ні на практиці[1].

Расизм притаманний насамперед немоноетнічним державам, на території яких проживають представники декількох рас, або державам, де домінує одна нація, але існує великий наплив чужорідних емігрантів. В країнах Західної Європи і Північної Америки як противага расизму існує також таке явище як заперечення реальності рас, що втілюється у крайню расову напруженість. Расова проблема в 2000-х також актуалізується у пострадянських країнах, зокрема в Україні, в Росії[2] та інших.

Використання поняття та дотичні поняття[ред.ред. код]

У 19 столітті багато науковців були прихильниками ідеї, що людська популяція поділена на окремі раси.[3] Це часто використовувалося для виправдання колоніалізму та різного ставлення до різних груп населення. Такі теорії узагальнюють під поняттям науковий расизм.[4] Якщо ж має місце практика ставлення до певних груп як до привілейованих та порушення прав певних груп, яке ґрунтується на расових характеристиках, то таке явище називається інституційним расизмом[джерело?].

Наразі більшість біологів, антропологів та соціологів відкидають ідеї наукового расизму, натомість дослідники звертають увагу на такі фактори формування рас як географія, етнічність та історія ендогамії.[5]

Ті, хто вважають, що особам, яких можна віднести до однієї раси, притаманні певні внутрішні ознаки радше називають себе расиалістами, а не расистами, щоб уникнути негативного посилу цього слова. Термін расиалізм не несе у собі оціночного судження та є більш відповідним для наукового аналізу та дискусій[джерело?].

Поняття расизм із його характерним закінченням -изм стало прикладом для словотворення термінів, що означають різні види упереджень, як сексизм, ейджизм, аблеїзм тощо. Дотичними концепціями є такі: антисемітизм (насамперед расовий), шовінізм та гомофобія.

Походження сучасного расизму[ред.ред. код]

Сучасний расизм як ідеологія виник у добу колоніалізму, коли європейські держави захопили значні території, населені людьми різко відмінних від європейців антропологічних типів[джерело?]. Виникла потреба, з одного боку, пояснити, чому всюди у світі європейці захоплюють чужі країни, а не навпаки, а, з другого боку, виправдати таку політику[джерело?]. Найпростіше пояснення полягало в проголошенні однієї раси «повноцінною», а інших — «неповноцінними», тобто по суті в позбавленні неєвропейців права називатися справжніми людьми, та пояснення переваги європейців як вродженої[джерело?]. Саме сучасний расизм походить від європейського колоніалізму або ж виник під його впливом. Однак саме явище не є ані недавнім винаходом, ані суто європейським. Як вид ксенофобії расизм притаманний людям здавна[джерело?]. Поширення расистських ідей у сучасному світі відбулося завдяки популяризації праць французького письменника Жозефа Артюра де Гобіно, який у своїй праці «Нарис про нерівність людських рас» сформулював расову теорію[джерело?]. Згодом його погляди були запозичені керівниками нацистської Німеччини[джерело?].

Типи расизму[ред.ред. код]

Студенти протестують проти расових квот у Бразилії. Напис на плакаті: «Хочеш місце? Пройди вступний іспит!»
Нацисти бойкотуюють єврейський бізнес, Німеччина, 1933

Расова дискримінація[ред.ред. код]

У Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації зазначено:

«

«Расова дискримінація означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, засновані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя».[6]

«Поняття „расової дискримінації“ не застосовується до відмінностей, винятків, обмежень чи переваг, що їх Держави-учасниці Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації проводять чи роблять між громадянами і негромадянами.»[6]

 »

Інституційний расизм[ред.ред. код]

Інституційний расизм — це расова дискримінація із боку державних структур, корпорацій, релігійних та освітніх інституцій або ж інших організацій, що мають вплив на життя великої кількості індивідів. У 1960-х цей термін увів у вжиток Столкі Кармайкл.[7] Маулана Каренга зазначав, що расизм деструктивно впливає на культуру, мову, релігію та людські можливості загалом.[8] Расизм як політика — це дискримінація особистостей, суспільних груп, частини населення або груп людей. У найгірших своїх проявах — це політика переслідувань, принижень, завдання ганьби, насильства, нагнітання ворожнечі та неприязні, поширення відомостей, що паплюжать людину або частину людей; завдання шкоди за ознакою раси чи етнічного походження (видимої різниці в зовнішності).

Економічний расизм[ред.ред. код]

Часто економічна та соціальна нерівність є формою дискримінації, що тісно пов'язана із расизмом. Атіла Мелег стверджує, що поява капіталізму тісно пов'язана із явищем колоніалізму, а відповідно і расизму. У 18 сторіччі європейські країни колонізували частину світу, до чого активно були залучені компанії, зокрема Ост-Індійські компанії Британії, Нідерландів. Саме економічні структури, компанії розподіляли між собою теориторії та займалися накопиченням капіталу із колоніальних території. У цьому процесі компаніям сприяли держава та церква. Але, на думку Атіли Мелега, одним із найважливіших інститутів, що сприяв розвитку капіталізму за допомогою колоніалізму, був саме расизм.[9] Словами Мелега:

Ліві лапки Якщо ви підкорюєте різні народи, то вам доводиться пояснювати, звідки у вас на це право, в тому числі й самим собі.[10] Праві лапки

Інші види расизму[ред.ред. код]

У країнах, де чутливість до расових питань та расової дискримінації дуже висока, виділяють також сором'язливі типи расизму, в яких ворожість до представників іншої раси чи етносу не декларується прямо, а ховається за ширмою не зовсім щирих принципів. Сюди належить, наприклад, уникання — люди спілкуються тільки в межах своєї групи й уникають спілкування з людьми інших рас чи етносів. Інший тип — декларування того, що раса не відіграє жодної ролі (наприклад, при наймі). У цьому випадку представник меншини не має шансів отримати роботу, бо представників більшості більше[11]. Ще один тип — проголошення, «що вони інші», не нижчі, не вищі, а інші. Таке проголошення веде до ізоляції меншин.

Ідеологія расизму[ред.ред. код]

Ідеологія расизму почала своє існування у 19 столітті як «науковий расизм», течія в антропології, що намагалася встановити расову класифікацію людства. Подібні расистські теорії, що активно використовувалися впродовж Другої світової війни та Голокосту, расизм та расова дискримінація досі залишаються поширеними у всьому світі. Відповідно до цих поглядів культуру створюють етнічні групи, і вона повністю детермінована расовими характеристиками.[12] Культура та раса тісно переплетені та часто залежать одна від одної, цей зв'язок підтверджується національністю та мовою.

Опираючись на націоналістичні та етноцентричні цінності, концепт вищості певної раси розвився до відділення від інших культур, що вважалися нижчими або нечистими. Таке фокусування на культурі зберігається у сучасному визначенні расизму: «Причиною расизму є не існування рас. Він створюється у процесі соціального розмежування на категорії: будь хто може бути расово дискримінованим, незалежно від його тілесних, культурних та релігійних особливостей.»[13]

Таке визначення расизму ігнорує біологічну основу расизму, і це досі є предметом дискусій. Словами Давида Рові: «Расистський концепт, хоча часто і під іншими іменами, буде застосовуватися у біології та інших галузях науки.»[14]

Наслідками расизму є такі явища як соціальна дискримінація, расова сегрегація, мова ворожнечі та насилля (погроми, геноциди та етнічні чистки). У більшості країн расова дискримінація не дозволена законом, але проявляється у таких формах як расові стереотипи, гумор чи расово забарвлені епітети у повсякденій мові.

Антирасизм також часто стає джерелом політичних маніпуляцій[джерело?]. Політики вдаються до захисту расових меншин із тим, щоб отримати більше голосів[джерело?]. Деякі тоталітарні режими вдавалися до пропаганди антирасизму, не відмовляючись від обскурантизму та обмеження жінок у правах.[15]

Расизм у різних країнах світу[ред.ред. код]

Україна[ред.ред. код]

Увага! Цей розділ описує в основному довоєнне становище.

Україна — багатонаціональна різнокультурна країна[16][17][18], де расизм та етнічна дискримінація не є значною проблемою[19]. Однак, випадки насилля, в яких раса жертви відігравала значну роль, зафіксовано. Ці інциденти широко висвітлювалися в пресі й, зазвичай, засуджувалися всіма головними політичними силами[20]. Human Rights Watch повідомляли, що расизм та ксенофобія залишаються в Україні глибоко вкоріненою проблемою[21]. У 2012 році Європейська комісія проти расизму й неперпимості повідомляла, що «терпимість до євреїв, росіян та циган, схоже, значно послабла з 2000 року, а в щоденному житті існують упередження проти інших груп, що створює для них скаднощі з отриманням благ та послуг»[22]

Циганські діти з Дубового (2004)

Упродовж 2009 року в Україні не було вчинено расово мотивованих убивст, і зафіксовано 40 випадків расового насилля[23]. З 2006 по 2008 було здійснено 184 напади й 12 расово мотивованих убивств[23]. Хоча на думку Олександра Фельдмана, президента Асоціації національно-культурних об'єднань України: "люди, що зазнають нападів на расовій основі не повідомляють про них у поліцію, а поліція часто не зараховує такі випадки як расово мотивовані, часто списуючи їх як домашнє насильство або хуліганство".[23]

Опитування 2010 року, проведене Інститутом політичних та етнонаціональних досліджень імені Кураса показало, що 70 відсотків українців вважають ставлення народу до етнічних меншин конфліктом та напруженим[24].

18 червня 2015 року адміністрація ужгородського аквапарку відмовила студентам-іноземцям у відпочинку, а сам власник закладу, колишній мер Ужгорода Сергій Ратушняк, відомий антисемітськими висловлюваннями і нестриманістю, пояснив, що піклується про здоров'я мешканців міста і не пускатиме «сіфілісну і туберкульозну циганоту із всього світу».[25]

28 липня у Мукачеві темношкіру жінку з немовлям виштовхали пасажири з маршрутки. При цьому водій автобуса ще й викликав міліцію. На жінку одягли наручники, а оточуючі кричали «Прив'яжіть її до плота з дитиною».[26]

Ізраїль[ред.ред. код]

Расизм в Ізраїлі найчастіше спостерігається між арабами і євреями Ізраїлю. Попри те, що законодавство Ізраїлю забороняє дискримінацію за расовими, релігійними та політичними поглядами, зазначається, що в Ізраїлі досить велике число «расистських інцидентів»[27], причому об'єктами расизму та дискримінації є не тільки араби, але також іноземні робітники, біженці з Африки, і навіть євреї, які приїжджають з інших країн, у тому числі Росії, Ефіопії, а також різні релігійні громади[27].

Згідно з соціологічним опитуванням, проведеним професором Хайфського університету Самі Смуха (Sammy Smooha), в ізраїльському суспільстві наростає як радикалізація ізраїльських арабів, так і почуття відчуження ізраїльських євреїв від арабів.

Ісламські оглядачі також критикують Ізраїль[28]:

« Ізраїльська «демократія» не визнає рівності прав і свобод усіх громадян без винятку, незалежно від раси, національності, віросповідання; її можна порівняти хіба лише з ладом Римської імперії, коли за благополуччям римських громадян стояло безправ'я і злидні рабів.[29]  »

Італія[ред.ред. код]

В Італії часів фашизму расизм був державною ідеологією[джерело?]: Було прийнято дискримінаційні закони:

Ці закони було скасовано після падіння фашизму в 1943 році[32].

Південно-Африканська Республіка[ред.ред. код]

У 1973 році Генеральна асамблея ООН прийняла Міжнародну конвенцію «про припинення злочину апартеїду і покарання за нього», що вступила в силу в 1976 році. «Злочинним» режим апартеїду називався через расову сегрегацію європеоїдного і негроїдного населення Південно-Африканської Республіки.

Після ліквідації апартеїду та успіху антиколоніальної боротьби, в результаті якої в ПАР, Зімбабве і Намібії до влади прийшли партії, що представляють чорношкіре населення, в цих країнах з'явилися ознаки расизму стосовно білих[33]. Так, в Зімбабве в 2008 році був прийнятий закон про те, що володіти будь-яким бізнесом в країні можуть тільки чорношкірі[34].

Росія[ред.ред. код]

Докладніше: Расизм у Росії

Расизм у Росії має тенденцію до зростання та у багатьох росіян не викликає застереження чи осуду. Із дедалі більшим наростанням напруженості у відносинах між Росією і США, президент Барак Обама зазнавав серед росіян значної критики й особистих образ. І чимала частина такого ставлення виглядала відверто расистськи.

США[ред.ред. код]

Расизм у США існував від часу заснування держави. Жертвами расизму стали небілі корінні жителі — індіанці — і чорношкірі раби. Боротьба південних штатів за збереження рабовласництва спричинила Громадянську війну 1861—1865 років, у якій перемогла республіканська Північ. Вияви расизму (расова сегрегація, злочини Ку-Клукс-Клану) траплялися на півдні аж до 1950-х — 1960-х років. У 2013 році Крістофер Дорнер вбив кілька людей, яких він звинуватив у расизмі.

Антирасизм[ред.ред. код]

Докладніше: Метиси

Під поняттям антирасизм розуміються переконання, дії, суспільні рухи, державне управління, що направлені на протидію расизму, ксенофобії, антисемітизму, апартеїду і етнічній дискримінації. Антирасизм направлений на досягнення свободи і рівноправності всіх людей незалежно від їхньої раси та національності, він пропагандує ідею того, що расизм має негативний вплив на суспільство та може бути подоланий за певних змін у економічному, політичному та соціальному житті.

Опір расизму існує вже давно, наприклад рух проти рабовласників, захист етнічних меншин від вигнання та депортації і рух, що протистоїть антисемітизму. Саме поняття «антирасизм» з'явилося після звільнення Європи від фашизму, а саме в есе Жана-Поля Сартра «Чорний Орфей» (1948), присвяченому видатному африканському поетові, філософу, першому президенту Леопольду Седару Сенгору, головному теоретику філософсько-художньої течії «негритюд».

Фрідріх Тідеман був одним із перших, хто здіснив наукове оспорювання расизму. У 1836 році він, опираючись на краніометрію та заміри мозку, зроблені ним у європейців та африканців, спростував типові стереотипи європейців про те, що представники негроїдної раси мають менший мозок і тому інтелектуально є обмеженими.

На початку 20 століття роботи таких антропологів та соціологів як Франц Боас, Марсель Мосс, Броніслав Малиновський, П'єр Кластр та Клод Леві-Строс, призвели до занепаду расизму в гуманітарних науках та встановлення культурного релятивізму як домінантної парадигми.

Див. також[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination. Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights. Процитовано December 23, 2011. 
  2. Алексеева Т. И. (ред.), Богатенков Д. В., Дробышевский С. В. Антропология: Учебно-методический комплекс Антропология: Учебно-методический комплекс — 2004 (159 с.)
  3. Frideres, J.S. (05/2010). «Racism». The Canadian Encyclopedia. Canadian Encyclopedia. Retrieved 2010-07-23. «Racism was developed and popularized by scientists in the 19th century, as they were regarded as purveyors of truth.»
  4. «racism». Merriam-Webster Online Dictionary. 2009-03-16. Retrieved 2009-03-16.
  5. Bamshad, Michael; Steve E. Olson (12/2003). «Does Race Exist?». Scientific American. «If races are defined as genetically discrete groups, no. But researchers can use some genetic information to group individuals into clusters with medical relevance.»
  6. а б Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ст.1) Набула чинності 4 січня 1969 р., для України — 7 квітня 1969 р.
  7. Richard W. Race, Critics have replied that Carmichael's definition glosses over individual responsibility and leaves no room to question whether the members of a group are failing or not meeting standards due not to discrimination but due to their own dysfunctional behaviour and bad choices. Analysing ethnic education policy-making in England and WalesPDF (47.2 KB), Sheffield Online Papers in Social Research, University of Sheffield, p.12. Retrieved 20 June 2006. Archived вересень 23, 2006 на сайті Wayback Machine.
  8. Effects on Africa. "Ron Karenga". 
  9. Спільне: журнал соціальної критики Випуск п'ятий. Політекономія расизму http://commons.com.ua/
  10. Спільне: журнал соціальної критики Випуск п'ятий. Політекономія расизму http://commons.com.ua/
  11. Ansell, Amy E. (2008). Color Blindness. У Schaefer, Richard T. Encyclopedia of Race, Ethnicity, and Society. SAGE Publications. с. 320–322. ISBN 978-1-45-226586-5. 
  12. Pierre-André Taguieff, La force du préjugé, 1987 (French)
  13. National Analytical Study on Racist Violence and Crime, RAXEN Focal Point for ITALY — Annamaria Rivera FRA. «Helping to make fundamental rights a reality for everyone in the European Union». European Union Agency for Fundamental Rights. Archived from the original on July 17, 2011. Retrieved 22 August 2010
  14. Joseph L. Graves (2001). The Emperor's new clothes: biological theories of race at the millennium. Rutgers University Press. ISBN 978-0-8135-2847-2.
  15. Pascal Bruckner (16 June 2008). «Boycot Durban II».
  16. Andrew Wilson, "Ukrainian Nationalism in the 1990s: A Minority Faith", Cambridge University Press, 1996, ISBN 0-521-57457-9
  17. Andrew Wilson, "The Ukrainians: Unexpected Nation", Yale University Press, 2002, ISBN 0-300-09309-8
  18. Serhii M. Plokhy, 'The History of a "Non-Historical" Nation: Notes on the Nature and Current Problems of Ukrainian Historiography', Slavic Review, Vol. 54, No. 3 (Autumn, 1995), pp. 709-716
  19. Zerkalo Nedeli: У полоні чотирьох імперій, або Про корені расизму в Росії і про небезпеку його сходів на Сході й Півдні України
  20. Human Rights First Government Response to Racially Motivated Crime in Ukraine
  21. Essential Background: Overview of human rights issues in Ukraine (Human Rights Watch, 31-12-2005)
  22. ECRI REPORT ON UKRAINE (fourth monitoring cycle), European Commission against Racism and Intolerance (21 February 2012)
  23. а б в Reports of racist attacks down, but problem persists, Kyiv Post (April 21, 2010)
  24. Racial profiling still a problem in Ukraine, Kyiv Post (July 27, 2010)
  25. В Ужгороді студентів-іноземців не пустили в аквапарк через колір шкіри. 2015-06-18. Процитовано 2015-06-18. 
  26. Расистський скандал на Закарпатті: темношкіру з немовлям виштовхали з маршрутки. 2015-07-28. Процитовано 2015-07-28. 
  27. а б IsrealInfo.ru Опубликован отчет о расизме в Израиле
  28. Slavic voice.org Израильские арабы становятся все более нетерпимы к израильским евреям
  29. Islam.ru Абу Хамид «Современные мифы Ближнего Востока»
  30. а б Джаспер Ридли. Муссолини. М.АСТ,1999
  31. Законодавче зібрання провінції Емілія-Романья.
  32. Манахаим
  33. Давидсон А. Б. Антирасистский расизм? — Новая и новейшая история, — 2002, — № 2
  34. Бизнес в Зимбабве будет доступен только чернокожим. newsru.com. Архів оригіналу за 2012-02-03. Процитовано 2011-10-28. 

Література[ред.ред. код]

  • Б. Гончар. Расизм // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • Б. Гончар. Расизм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.624 ISBN 978-966-611-818-2
  • Віктор Петров. Расова теорія на послугах германського фашизму // Наукові записки Інституту історії матеріальної культури. — Київ: Всеукраїнська академія наук, 1934. — Кн. 2. — С. 49-71.
  • Расизм і ксенофобія в Україні: реальність та вигадки. — Харків: Права людини, 2009. — 192 с.

Посилання[ред.ред. код]