The Source

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
The Source
англ. The Source[1]
Скорочена назва Source
Обкладинка The Source за липень 1995 року, на якій зображено репера The Notorious B.I.G.
Країна видання  США
Місце публікації Нью-Йорк
Тематика хіп-хоп-музика, хіп-хоп-субкультура
Періодичність виходу 1-2 рази на рік
Мова англійська
Адреса редакції Нью-Йорк
Редактор Джонатан Шектер, Адаріо Стрендж, Селвін Сейфу Хайндс, Кім Осоріо
Видавець Лонделл Макміллан (англ. L. Londell McMillan)
Засновник Девід Мейс (англ. David Mays) та Джонатан Шектер (англ. Jonathan Shecter)
Засновано 1988; 36 років тому (1988)[[Категорія:updated">1988)]]
Наклад 175 000[2] примірників
ISSN-L 1063-2085
ISSN 1063-2085
thesource.com

The Source (з англ. — «Джерело») — американський музичний журнал і вебсайт, присвячений хіп-хоп-музиці та субкультурі. Заснований у 1988 році у вигляді газети, він вважається найстарішим журналом, що випускається, присвяченим репу[3]. Називається багатьма «Біблією хіп-хопу»[4], The Source вплинув на жанр у 90-х роках[5]. Багато хіп-хоп-музикантів, які пізніше стали відомими, були представлені на сторінках журналу[6][7], а фраза «5 мікрофонів», що позначає найвищу оцінку, що присуджується журналом альбомам, увійшла в лексикон музикантів даного жанру[5]. Однак у результаті низки скандалів до середини 2000-х журнал втратив більшу частину колишнього впливу та популярності[4].

Історія[ред. | ред. код]

1988 —1990: Початок роботи[ред. | ред. код]

Історія The Source почалася в 1988 році, коли хіп-хоп стрімко набував популярності[2]. Журнал був створений двома студентами Гарвардського університету — Девідом Мейсом (англ. David Mays) та Джонатаном Шектером (англ. Jonathan Shecter). Разом вони вели програму Street Beat на гарвардському радіо WHRB[8]. The Source спочатку був газетою-рекламою цього радіошоу[9]. Для роботи над журналом вони покликали своїх університетських друзів — Едварда Янга (англ. Edward Young), який допомагав Мейсу із виданням журналу, і Джеймса Бернарда (англ. James Bernard ), який став старшим редактором , тоді як сам Шектер став головним редактором[10]. Після випуску перших номерів Янг вирушив країною, вмовляючи оптових постачальників купити партію журналів. Однак багато хто відмовлявся, оскільки не вірив, що «журнал з обличчями злих чорних людей на обкладинці буде цікавий білим підліткам»[2].

В 1990 команда, що працювала над журналом, переїхала в Нью-Йорк[11], де вони найняли ще кілька колумністів[12]. На той момент журнал вже мав 15 000 читачів, 2000 з яких були люди, які працювали в хіп-хоп-індустрії. Як пише Джефф Чан, автор книги Can’t Stop Won’t Stop: A History of the Hip-Hop Generation[12]:

У The Village Voice критика була конструктивніше, в Billboard краще висвітлювали індустрію, в Spin репортажі були кращими і вони займалися вичиткою, але в The Source була підтримка молоді з вулиць.
Оригінальний текст (англ.)
There was better criticism to be had in The Village Voice, better industry coverage in Billboard, better reporting and actual copy-editing in Spin, but The Source had the authority of young heads on a mission

За словами Реджинальда Денніса (англ. Reginald Dennis), який починав стажером і пізніше став редактором журналу, The Source відрізнявся від інших видань тим, що його автори знали хіп-хоп зсередини, тоді як автори інших видань дивилися на нього з боку і їхнє життя не залежало від написання статей про ньому[12].

1991 —2000: Пік популярності[ред. | ред. код]

До 1991 року тираж журналу перевищував 40 000, а дохід — мільйон доларів. У той же час обстановка в журналі почала розпалюватися: редактори отримували догани за негативні рецензії, рекламодавці погрожували прибрати з журналу свою рекламу[2]. Невдоволені були й самі музиканти. За словами Бернарда, його головною проблемою було те, що «в [редакції] The Source знаходилося дуже багато озброєних людей» і «будь-якого моменту все могло вийти з-під контролю»[12]. Багато реперів також хотіли потрапити на обкладинку журналу. Серед музикантів, які вимагали місце на обкладинці, називаються P. Diddy та Jay-Z[13]. Однак окреме місце в історії журналу займає репер Реймонд Скотт, який починав на той момент, пізніше став відомим під псевдонімом Benzino. Мейс познайомився з ним ще в університеті. Скотт був учасником гурту The Almighty RSO, менеджером якого став Мейс, вже працюючи над журналом. Скотт приходив до редакції журналу і, погрожуючи редакторам, вимагав, щоб вони писали про його музику. За словами Бернарда, у липні 1994 року, напередодні виходу альбому його гурту, Скотт оголосив редакції журналу: «якщо я не отримаю хоча б 4 із 5, то вас звідси відвезуть у мішках для трупів». Проте невдовзі погрози припинилися. Наприкінці вересня редакція підготувала листопадовий випуск і відправила його до друку. У той момент Бернард дізнався, що Мейс додав до нього без їхнього відома тристорінкову статтю про групу The Almighty RSO. Дізнавшись про це, Бернард вирішив піти з журналу. За ним пішла і вся решта редакції[12][9].

До 1993 року тираж сягнув 90 000 примірників, середній вік читача становив 21 рік. У журналі з'явилися рекламні блоки не лише звукозаписних лейблів, а й великих компаній, серед яких Nike, Reebok та Sega[12]. Проте в той же час у журналу з'явилися конкуренти: журнал Vibe і журнал XXL, в який після виходу з Source перейшли Бернард і Денніс[12][14]. The Source також отримав негативну репутацію у промисловості. Журнал відмовлявся працювати із журналістами, які писали для інших видань. Незважаючи на це, до кінця 90-х The Source продовжував збільшувати свій вплив і тираж, дійшовши до 2001 до позначки в 360 000 примірників і 10 мільйонів доларів річного доходу. Справи йшли настільки добре, що The Source вийшов на телебачення, відкрив свій лейбл звукозапису та вручав власну премію The Source Awards. 10 редакторів журналу також отримали від Мейса інкрустовані діамантами медальйони з логотипом журналу[9].

2000-2006: Проблеми[ред. | ред. код]

На початку 2000-х ситуація почала погіршуватися. Вирішивши створити сайт журналу, Мейс узяв позику. Але ця ідея виявилася невдалою. За словами Карліто Родрігеса, який на той час займав посаду головного редактора, ідеї, які були у редакції, випереджали час. Щоб покрити збитки Мейс довелося продати 18% журналу приватної інвестиційної компанії Black Enterprise / Greenwich Street Fund[9]. Також почалися проблеми з Benzino, який вирішив почати ворожнечу з Емінемом, котрий був на той момент одним із найпопулярніших реперів. Обидва випустили дис-мікстейпи, проте Benzino вирішив піти далі. Ставши співвласником The Source, він вирішив використовувати журнал як трибуну. Один із номерів журналу містив на обкладинці зображення Benzino із відрубаною головою Емінема в руках. Для читачів, які знали передісторію, це стало останньою краплею. За рік продаж журналу знизився з 380 000 до 300 000, а потім і до 270 000[9]. Interscope, лейбл Емінема, також вирішив прибрати свою рекламу з журналу[2].

У наступні роки проблеми редакції продовжились. У 2005 році Мейс та Benzino звільнили головного редактора журналу, Кімберлі Осоріо, як вони пізніше повідомлять за недостатню якість роботи. Осоріо подала до суду, звинувативши їх у сексуальних домаганнях, ґендерній дискримінації та наклепі. Суд визнав їх винними за декількома епізодами, зазначивши, що Осаріо була звільнена після того, як висловила своє невдоволення діями підсудних, і ухвалив стягнути з них 15 мільйонів доларів на її користь[15]. На місце Осаріо був взятий новий редактор, Джошуа Реткліфф. Однак через кілька місяців він залишив журнал після того, як Мейс і Benzino зажадали, щоб він знизив оцінку альбому The Minstrel Show групи Little Brother з 4,5 мікрофонів до 4[16]. Зрештою рада директорів компанії The Source Entertainment Inc, до якої входили керівники компанії Black Enterprise/Greenwich Street Fund, вирішила усунути Мейса та Benzino від роботи в журналі. Мейс і Benzino подали заборонний наказ, проте суд став на бік ради директорів і усунув їх[17]. Вийшовши з The Source, вони відкрили новий журнал, Hip Hop Weekly[9].

2007 — теперішній час: Відродження[ред. | ред. код]

Після відходу Мейса та Benzino новим власником журналу став Лонделл Макміллан (англ. L. Londell McMillan) — адвокат, який працював з такими музикантами, як Прінс, Майкл Джексон, Стіві Вандер, Usher і Каньє Вест[18]. Макміллан уже був знайомий з журналом, оскільки був одним із його кредиторів. Джонатан Шектер, один із засновників The Source, підтримує кандидатуру Макміллана. «Я думаю, що Лонделл – добрий хлопець. Мені він дуже подобається. <…> Я радий, що він [керує журналом]», — сказав він.

У січні 2012 року Кім Осоріо повернулася на посаду головного редактора[19], проте через рік, у квітні 2013 року, покинула його. Проте вона продовжує співпрацю з журналом, пише для нього статті та дає поради редакції. Після її звільнення з посади головного редактора дана посада в журналі була скасована і тепер всі рішення приймаються комітетом редакторів.

The Source Awards[ред. | ред. код]

У 1991 році The Source почав вручати щорічну премію The Source Awards найкращим, на думку журналу, музикантам року. Спочатку нагородження проходило у рамках спеціального випуску програми Yo! MTV Raps. Однак у 1994 році журнал почав проводити повноцінні церемонії нагородження[20]. Церемонії нагородження The Source Awards стали відомі завдяки своїм суперечливим моментам[21]. У 1994 році Sticky Fingaz з групи Onyx, виконуючи на церемонії композицію «Throw Ya Gunz», дістав пістолет і почав стріляти в стелю[21]. У 1995 році, в розпал війни узбереж, на The Source Awards зібралися представники обох узбереж, які освистували виступи один одного. Шуг Найт, виступаючи зі сцени, дорікнув Puff Daddy в тому, що він намагається влазити в творчість своїх артистів, але не називаючи його на ім'я[22].

Після цих слів представники Східного узбережжя, що у залі, освистали його. Snoop Dogg, який запитав зі сцени «Східне узбережжя не любить Снуп Догга та Доктора Дре?», був також освистаний[21]. Представники південного хіп-хопу, група Outkast, опинившись між двома протиборчими сторонами, була освистана обома[23]. У 2000 році, у розпал церемонії нагородження, у залі почалася бійка[24]. В результаті церемонія була скасована, було вручено лише 5 із 15 нагород. Через 2 роки, 2002 року, The Source перестав вручати The Source Awards[21].

Альбоми, що здобули найвищий рейтинг[ред. | ред. код]

У журналі є розділ Record Report, в якому публікуються рецензії на недавно випущені альбоми. Традиційно в ньому використовується шкала оцінок, заснована на мікрофонах, в якій максимальна оцінка, 5 мікрофонів, позначає альбом, який вважає редакція класикою жанру[25]. Всього станом на 2010 трохи більше 40 альбомів отримали найвищу оцінку[26].

Альбоми, які отримали оцінку 5 мікрофонів:

Альбоми, які не були оцінені на момент виходу, але отримали оцінку 5 мікрофонів в 2002[29]:

Альбоми, що отримали оцінку 4,5 мікрофона, але підвищену в 2002 до 5[29]:

Альбоми, що отримали оцінку 4 мікрофони, але підвищену в 2002 до 5[29]:

Unsigned Hype[ред. | ред. код]

Починаючи з 1990 року[30] у кожному номері The Source публікується розділ Unsigned Hype, у якому редакція журналу розповідає про маловідомих музикантів, які, на їхню думку, мають шанс стати популярними. У різний час на сторінках журналу були представлені The Notorious B.I.G.[31], Eminem[32], DMX[33], Immortal Technique[34], Common[35], Mobb Deep[36], Джоел Ортіс[37], Proof[38] та DJ Shadow[30]. Серед більш сучасних музикантів, представлених у даній рубриці, Action Bronson[39], Macklemore і Райан Льюїс[40], Flatbush Zombies[41], Trinidad James[42], Jon Connor[7] та Bishop Nehru[43].

Дискографія[ред. | ред. код]

Починаючи з 1997 року, The Source випускав щорічну серію збірок кращих хіп-хоп-композицій The Source Presents: Hip Hop Hits . Всі альбоми цієї серії потрапили до чартів Billboard 200. Випуск серії було припинено у 2005 році з релізом ювілейного The Source Presents: Hip Hop Hits, Vol. 10 .

Рік Альбом Позиції у чартах
US US Hip-Hop
1997 The Source Presents: Hip Hop Hits [44] 38 25
1998 Source Presents: Hip Hop Hits, Vol. 2 [45] 46 29
1999 The Source Hip Hop Music Awards 1999 [46] 53 31
1999 Source Presents: Hip Hop Hits, Vol. 3 [47] 45 29
2000 The Source Hip Hop Music Awards 2000 [48] 17 16
2000 Source Presents: Hip Hop Hits, Vol. 4 [49] 43 35
2001 The Source Hip Hop Music Awards 2001 [50] 28 34
2001 Source Presents: Hip Hop Hits, Vol. 5 [51] 47 38
2002 Source Presents: Hip Hop Hits, Vol. 6 [52] 35 31
2003 Source Presents: Hip Hop Hits, Vol. 7 [53] 89 46
2004 Source Presents: Hip Hop Hits, Vol. 8 [54] 45 43
2004 Source Presents: Hip Hop Hits, Vol. 9 [55] 75 36
2005 Source Presents: Hip Hop Hits, Vol. 10 [56] 60 47

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ The ISSN portal — Paris: ISSN International Centre, 2005. — ISSN 1063-2085
  2. ↑ а б в г д Suskind, Alex (14 жовтня 2014). It Was All a Dream: Drama, Bullshit, and the Rebirth of The Source Magazine (англ.). The Daily Beast. Архів оригіналу за 12 травня 2016. Процитовано 9 травня 2016.
  3. ↑ Ettelson, Robbie. Hip Hop Connection Ends 21 Year Print Run (англ.). Unkut.com. Архів оригіналу за 27 вересня 2015. Процитовано 15 травня 2016.
  4. ↑ а б Rosenthal, Jeff (15 серпня 2013). The 10 Wildest Rap Beefs of All Time (англ.). Rolling Stone. Архів оригіналу за 19 травня 2016. Процитовано 14 травня 2016.
  5. ↑ а б Kangas, Chaz (19 вересня 2014). The Source 360 at BAM: A Guide (англ.). The Village Voice. Архів оригіналу за 20 травня 2016. Процитовано 9 травня 2016.
  6. ↑ Woodyard, Eric. Flint rapper Jon Connor is The Source Magazine's 'Unsigned Hype' (англ.). Michigan Live. Архів оригіналу за 4 червня 2016. Процитовано 9 травня 2016.
  7. ↑ а б Flint Rapper Jon Connor Is The Source Magazine’s ‘Unsigned Hype’ (англ.). The Huffington Post. 9 січня 2012. Архів оригіналу за 3 серпня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  8. ↑ Ramirez, Jesus I. Students Cut New Rap Record | News | The Harvard Crimson (англ.). The Harvard Crimson. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 10 травня 2016.
  9. ↑ а б в г д е Golianopoulos, Thomas (20 вересня 2011). How Dave Mays and Benzino Got Back in the Game with Hip Hop Weekly (англ.). The New York Observer. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 10 травня 2016.
  10. ↑ Carmody, Deirdre (17 жовтня 1994). THE MEDIA BUSINESS; Magazines (англ.). The New York Times. Архів оригіналу за 16 липня 2016. Процитовано 10 травня 2016.
  11. ↑ Hip Hop in America, 2010, с. 211.
  12. ↑ а б в г д е ж Can’t Stop Won’t Stop, 2005.
  13. ↑ Léger, Dimitry Elias (19 вересня 2014). When The Source Magazine Was the Source of All Cool (англ.). The New York Observer. Архів оригіналу за 4 червня 2016. Процитовано 11 травня 2016.
  14. ↑ Dunn, Faith. Knowledge of Self // The Source : журнал. — 2006. — No. 198 (04). — P. 46—51.
  15. ↑ Carlson, Peter (25 жовтня 2006). Hip-Hop Editor Wins Suit Over Her Firing (англ.). The Washington Post. Архів оригіналу за 29 березня 2016. Процитовано 14 травня 2016.
  16. ↑ Hale, Andreas. Editor Leaves The Source over Rating (англ.). HipHopDX. Архів оригіналу за 20 травня 2017. Процитовано 14 травня 2016.
  17. ↑ J-23. Mays & Benzino Fired!!! (англ.). HipHopDX. Архів оригіналу за 16 травня 2017. Процитовано 14 травня 2016.
  18. ↑ Smith, Tracey Y. (18 вересня 2015). L. Londell McMillan Talks SOURCE360 (англ.). The Huffington Post. Архів оригіналу за 19 грудня 2015. Процитовано 14 травня 2016.
  19. ↑ Reagans, Dan. Kim Osorio Returns to The Source Magazine (англ.). BET. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 травня 2016.
  20. ↑ Cantor, Paul. How the 1995 Source Awards Changed Rap Forever (англ.). Complex. Архів оригіналу за 29 травня 2016. Процитовано 14 травня 2016.
  21. ↑ а б в г Looking Back On The Wildest Moments In ‘Source Awards’ History (англ.). Uproxx. 25 квітня 2015. Архів оригіналу за 11 травня 2016. Процитовано 14 травня 2016.
  22. ↑ Ramirez, Erika. Throwback Thursday: Suge Knight Disses Diddy at 1995 Source Awards (англ.). Billboard. Архів оригіналу за 7 травня 2016. Процитовано 14 травня 2016.
  23. ↑ Hip Hop in America, 2010, с. XXII.
  24. ↑ Bonin, Liane. The inside story of the Source Awards melee (англ.). Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 6 серпня 2016. Процитовано 14 травня 2016.
  25. ↑ Osorio, Kimberly (14 травня 2012). 5 Mics: Who Got Next? (англ.). The Source. Архів оригіналу за 3 квітня 2016. Процитовано 14 травня 2016.
  26. ↑ The Complete List Of 5 Mic Hip-Hop Classics (англ.). The Source. Архів оригіналу за 24 грудня 2010. Процитовано 11 січня 2016.
  27. ↑ Hale, Andreas. Kanye West — My Beautiful Dark Twisted Fantasy // The Source : журнал. — 2010. — 12. — P. 88.
  28. ↑ kazeem. Kanye West Earns 5 Mics In The Source (англ.). The Source. Архів оригіналу за 3 грудня 2010. Процитовано 13 травня 2016.
  29. ↑ а б в Got Five on It // The Source : журнал. — 2002. — No. 150 (03). — P. 174—178.
  30. ↑ а б Chairman Mao. The 30 Greatest Hip-Hop Demos (англ.). Complex. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  31. ↑ Khari (6 серпня 2014). Unsigned Hype Revisited: The Notorious B.I.G. (March, 1992) (англ.). The Source. Архів оригіналу за 5 червня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  32. ↑ AJ (4 листопада 2013). Remembering When Eminem Was “Unsigned Hype” (англ.). Uproxx. Архів оригіналу за 30 травня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  33. ↑ DMX Bio | DMX Career (англ.). MTV. Архів оригіналу за 14 травня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  34. ↑ Khari (15 серпня 2014). Remembering Unsigned Hype: Immortal Technique (англ.). The Source. Архів оригіналу за 5 червня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  35. ↑ Common Sense :: Can I Borrow a Dollar? :: Relativity Records (англ.). RapReviews.com. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  36. ↑ Meara, Paul. Exclusive: Mobb Deep Talk Career Beginnings & 'The Infamous' on Its 20th Anniversary (англ.). Billboard. Архів оригіналу за 8 травня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  37. ↑ DJ Z. KOCH Records to Release New Album by Joell Ortiz (англ.). DJBooth. Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  38. ↑ Proof - Biography (англ.). Billboard. Архів оригіналу за 22 березня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  39. ↑ Kiddfuture (22 квітня 2012). Listen: Action Bronson – Simple Man (англ.). The Source. Архів оригіналу за 5 червня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  40. ↑ Kiddfuture (21 травня 2012). Unsigned Hype Alumni Macklemore & Ryan Lewis Featured In Miller Time Commercial (англ.). The Source. Архів оригіналу за 5 червня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  41. ↑ Kiddfuture (1 червня 2012). Listen: Flatbush Zombies – Face Off (L.S. Darko) (англ.). The Source. Архів оригіналу за 5 червня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  42. ↑ Trinidad James (англ.). BET. Архів оригіналу за 7 травня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  43. ↑ Notupstate (3 червня 2014). Bishop Nehru Gets “Fancy” On Iggy Azalea’s Hit Single (англ.). The Source. Архів оригіналу за 5 червня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  44. ↑ The Source Presents: Hip Hop Hits - Various Artists | Awards (англ.). Allmusic. Процитовано 13 травня 2016.
  45. ↑ The Source Presents: Hip Hop Hits, Vol. 2 - Various Artists | Awards (англ.). Allmusic. Процитовано 13 травня 2016.
  46. ↑ The Source Hip-Hop Music Awards 1999 - Various Artists | Awards (англ.). Allmusic. Процитовано 13 травня 2016.
  47. ↑ The Source Presents: Hip Hop Hits, Vol. 3 - Various Artists | Awards (англ.). Allmusic. Процитовано 13 травня 2016.
  48. ↑ The Source Hip-Hop Music Awards 2000 - Various Artists | Awards (англ.). Allmusic. Процитовано 13 травня 2016.
  49. ↑ The Source Presents: Hip Hop Hits, Vol. 4 - Various Artists | Awards (англ.). Allmusic. Процитовано 13 травня 2016.
  50. ↑ The Source Hip-Hop Music Awards 2001 - Various Artists | Awards (англ.). Allmusic. Архів оригіналу за 25 травня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  51. ↑ The Source Presents: Hip Hop Hits, Vol. 5 - Various Artists | Awards (англ.). Allmusic. Процитовано 13 травня 2016.
  52. ↑ The Source Presents: Hip Hop Hits, Vol. 6 - Various Artists | Awards (англ.). Allmusic. Процитовано 13 травня 2016.
  53. ↑ The Source Presents: Hip Hop Hits, Vol. 7 - Various Artists | Awards (англ.). Allmusic. Процитовано 13 травня 2016.
  54. ↑ The Source Presents: Hip Hop Hits, Vol. 8 - Various Artists | Awards (англ.). Allmusic. Процитовано 13 травня 2016.
  55. ↑ The Source Presents: Hip-Hop Hits, Vol. 9 - Various Artists | Awards (англ.). Allmusic. Процитовано 13 травня 2016.
  56. ↑ The Source Presents: Hip-Hop Hits, Vol. 10 - Various Artists | Awards (англ.). Allmusic. Архів оригіналу за 5 січня 2014. Процитовано 13 травня 2016.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=The_Source&oldid=41766630