USS Blackfish (SS-221)

Спуск човна
Історія
США
Назва:	USS Blackfish (SS-221)
Замовлений:	1 липня 1940 року
Будівник:	General Dynamics Electric Boat, Гротон, Коннектикут
Закладений:	1 липня 1941 року
Спуск на воду:	18 квітня 1942 року
На службі:	22 липня 1942 року
Знятий:	2 лютого 1954 року
Доля:	проданий на злам 4 травня 1959
Основні характеристики
Клас і тип:	Підводний човен типу Гато
Водотоннажність:	1549 над водою, 2463 при зануренні
Довжина:	95,02 м
Ширина:	8,31 м
Осадка:	5,2 м
Двигуни:	4 дизелі General Motors Model 16-248 V16 потужністю 4 МВт 4 електромотори General Electric потужністю 2 МВт
Швидкість:	21 вузол (над водою), 9 вузлів (при зануренні)
Дальність плавання:	20000 км при швидкості 10 вузлів (над водою)
Автономність:	75 діб
Максимальна глибина:	91 м
Екіпаж:	6 офіцерів, 54 матроса
Озброєння:	10 × 533 мм торпедних апарата (6 носових, 4 кормових), 24 торпеди 1 × 76 мм палубна гармата / 50 калібрів, зенітне озброєння 1 х 40 мм Бофорс та 1 х 20 мм Ерлікон

«Блекфіш» (англ. USS Blackfish (SS-221)) – підводний човен військово-морських сил США типу «Гато», котрий взяв участь у бойових діях Другої Світової війни.

Човен спорудила компанія General Dynamics Electric Boat на верфі у Гротоні, штат Коннектикут.

Походи

Всього човен здійснив дванадцять бойових походів

1-й похід

9 жовтня 1942-го човен вийшов з Нью-Лондону (Коннектикут) та попрямував на іншу сторону Атлантики для участі у операції «Торч» - висадці союзників у Північній Африці. 9 листопада поблизу Дакару він зустрів французький конвой та безрезультатно випустив 2 торпеди по шлюпу Commandant Bory. 27 листопада «Блекфіш» прибув на західне узбережжя Шотландії у порт Росніт, котрий став базою для кількох американських підводних човнів.

2-й похід

Тривав з 21 грудня 1942 по 18 січня 1943 року, при цьому місцем бойового патрулювання була визначена Північна Атлантика.

3-й похід

1 лютого 1943-го «Блекфіш» вийшов для дій у Біскайській затоці. Тут 19 лютого за два десятки кілометрів від іспанського Більбао він випустив дві торпеди та потопив німецьке переобладнане патрульне судно V 408 (колишній траулер Haltenbank, 432 GRT). Інше патрульне судно V 404 контратакувало глибинними бомбами та завдало «Блекфішу» певних пошкоджень, тому 22 лютого човен прибув до Плімуту.

4-й похід

Тривав з 5 квітня по 14 травня 1943 року, при цьому місцем бойового патрулювання було визначене Норвезьке море.

5-й похід та перехід на Тихий океан

Оскільки використання підводних сил США для дій на європейському театрі було визнане неефективним, всі човни звідси відправили для боротьби з Японією. «Блекфіш» завершив свій п’ятий похід 4 липня 1943-го, а 26 липня він прибув на протилежний бік Атлантики до бази у Нью-Лондоні. У вересні човен досягнув Перл-Гарбору та увійшов до складу Тихоокеанського флоту. 14 серпня «Блекфіш» вирушив на базу у Брисбені (східне узбережжя Австралії).

6-й похід

19 жовтня 1943-го човен вирушив у район бойового патрулювання на північ від Нової Гвінеї. 23 листопада в районі за п’ять з половиною сотень кілометрів північніше від Порт-Холландія (зараз Джайпура) та а за вісім з половиною сотень кілометрів на південний схід від архіпелагу Палау «Блекфіш» потопив невелике вантажне судно «Ямато-Мару №2». 4 грудня човен прибув до затоки Мілн (крайнє південно-східне завершення Нової Гвінеї).

7-й похід

24 грудня 1943-го «Блекфіш» вийшов для дій на комунікаціях архіпелагу Бісмарка. 29 – 30 грудня він відвідав для бункерування острів Тулагі (на сході Соломонових островів), після чого попрямував на північний захід. 16 січня 1944-го човен потопив вантажне судно в районі за п’ятсот кілометрів на південний захід від острова Трук (до лютого 1944-го головна японська база у цьому регіоні, з якої провадились операції та відбувалось постачання гарнізонів у цілому ряді архіпелагів). У підсумку 13 лютого «Блекфіш» прибув до Брисбену.

8-й похід

Тривав з 1 березня по 19 травня 1944 року. В кінці квітня у районі поблизу острова Кей-Бесар (Молуккські острови, південніше від західного завершення Нової Гвінеї) «Блекфіш» випустив кілька торпед по відмітці на радарі, класифікованій як есмінець, проте не досяг успіху. Кінцевим пунктом походу став Перл-Гарбор, після чого 27 травня 1944-го човен прибув до Сан-Франциско для проведення ремонту, по завершенні якого він 31 серпня вирушив назад.

9-й похід

23 вересня 1944-го «Блекфіш» вийшов до острова Сайпан (Маріанські острови), 3 – 4 жовтня провів тут бункерування, після чого попрямував в район острова Формоза (Тайвань). На цей раз човну не вдалось збільшити свій бойовий рахунок і 17 листопада він повернувся на Сайпан, а до кінця року опинився на атолі Мідвей.

10-й похід

1 січня 1945-го «Блекфіш» попрямував з Мідвею до північної частини Південно-Китайського моря. Тут він у двох окремих сутичках неподалік від китайського узбережжя (за півтори сотні кілометрів на південний схід від Гонконгу) знищив артилерійським вогнем 4 сампани. 21 лютого «Блекфіш» прибув на острів Гуам (Маріанські острови).

11-й похід

Почався 21 березня 1945-го, причому човен діяв у Південно-Китайському морі. Не досягнувши жодних успіхів, він 10 травня 1945-го прибув до Перл-Гарбору.

12-й похід

Почався 14 червня 1945-го та завершився прибуттям на Гуам 14 серпня в день капітуляції Японії. «Блекфіш» діяв у Східно-Китайському та Жовтому морях та не зміг збільшити свій бойовий рахунок, зате 5 серпня врятував шість збитих льотчиків.

Післявоєнна доля

Навесні 1946-го човен вивели в резерв Атлантичного флоту. З березня 1949-го по лютий 1954-го він використовувався у Сейнт-Пітерсберзі (Флорида) резервом ВМС США для навчальних цілей, а потім знову був демобілізований.

4 травня 1959-го човен продали на злам.

Бойовий рахунок

Дата	Назва	Тип	Тоннаж	Місце
19.02.1943	V 408	переобладнане патрульне судно	432	43°30' пн.ш. 2°54' зх.д.
23.02.1943	Ямато-Мару №2	вантажне	439	2°28' пн.ш. 140°6' сх.д.
16.01.1944	Каїка Мару	вантажне	2087	4°03' пн.ш. 148°41' сх.д.

Джерела

• Т. Роско, «Боевые действия подводных лодок США во Второй Мировой войне», Москва, 1957, Издательство иностранной литературы (сокращенный перевод с английского, Theodore Roscoe “United States submarine operations in World War II”, Annapolis, 1950)