Море Бофорта
 | |
| 71°20′40″ пн. ш. 137°20′30″ зх. д. / 71.34444° пн. ш. 137.34167° зх. д.G O | |
| Прибережні країни | Канада і США  |
|---|---|
| Найбільша глибина | 4683 м і 1004 м |
| Середня глибина | 1 004 м |
| Площа | 476 000 км² |
| Впадаючі річки | Макензі, Кугалук, Андерсон, Конгакут, Сагаваніркток, Іткіллік, Ікпіклук, Колвілл |
| Впадаюча річка | Колвілл, Firth Riverd, Kongakut Riverd, Kuparuk Riverd, Макензі, Sagavanirktok Riverd, Andersond і Clarence Riverd |
 | |
 Море Бофорта у Вікісховищі | |
Море Бофорта — окраїнне море Північного Льодовитого океану. Омиває північне узбережжя Північно-Західних територій, Території Юкон, та Аляски. До моря примикає західна частина Канадського Арктичного архіпелагу. Північно-західною межею моря Бофорта визначена лінія від мису Барроу (Аляска) до мису Лендс Енд, острів Принца Патріка. Площа моря близько 476 000 км². Припливи в основному півдобові, величина припливу в межах 0,3 — 0,5 м. Назву море отримало від імені британського гідрографа сера Френсіса Бофорта.
В море впадає велика річка Макензі, а також численні дрібні річки. Макензі приносить в канадську частину моря Бофорта 300 км³ прісної води і 85 млн тонн наносів щорічно. Північно-західні вітри, що посилюються під дією обертання Землі, викликають випадання наносів переважно на схід від дельти річки, в той час, як східні вітри здійснюють протилежну дію.
З огляду на те, що ця частина Північного Льодовитого океану до сьогодні є відносно незачепленою комерційним судноплавством, вона є важливим місцеперебуванням для китів і морських птахів.
Станом на 2006 рік існує суперечка між США та Канадою стосовно делімітації морського кордону в морі Бофорта.
Найбільшим природним ресурсом моря вважають поклади нафти на шельфі, що є геологічним продовженням доведених родовищ в околицях річки Макензі та на так званому Північному Схилі (частина території Аляски).
Вперше море Бофорта було досліджене в 1960-ті роки, а перша морська нафтовидобувна платформа була відкрита в 1986.
Практично вся акваторія моря Бофорта знаходиться під кригою протягом більшої частини року; північна частина вкрита постійними крижаними полями.
Міжнародна гідрографічна організація так визначає межі моря Бофора:[1]:
- На півночі: від м. Барроу (Аляска) на північ до точки з координатами приблизно (72°00′ пн. ш. 156°00′ зх. д. / 72.000° пн. ш. 156.000° зх. д.G O) і далі до мису Лендс-Енд (острів Принца Патріка).(76°16′ пн. ш. 124°08′ зх. д. / 76.267° пн. ш. 124.133° зх. д.G O).
- На сході: від мису Лендс-Енд південно-західне узбережжя острова принца Патрика до мису Гріффітс, звідти до мису Принца Альфреда, далі західним узбережжям цього острова до мису Келлетт (острів Бенкс) і від нього до мису Батерст на материку. (70°36′ пн. ш. 127°32′ зх. д. / 70.600° пн. ш. 127.533° зх. д.G O).
- На півдні: берегом материка від мису Батерст до мису Барроу.
Рельєф дна моря Бофорта досить складний. Уздовж берегової лінії тягнеться вузька (в основному до 150 км завширшки) шельфова зона. У структурно-тектонічному відношенні шельф моря Бофорта, що прилягає до північного берега Аляски, є частиною крайового передгірного прогину хребта Брукс на Алясці. Дно тут вирівняне і поступово знижується на північ. На окремих ділянках його прорізають підводні долини. Одна з них (Аляскинська) починається біля м. Барроу і прямує на північ. Інша (Хершел) розташована на північ від гирла річки Маккензі і, ймовірно, є затоплене продовження долини цієї річки. Підводна долина Хершел досить глибоко врізана в дно і, прямуючи на північ, прорізає верхню частину материкового схилу, переходячи у підводний каньйон. Інші поглиблення дна виражені менш помітно. У східній частині моря, в районі островів Бенкс і Принц Патрік, шельф трохи ширше, ніж в Аляски. Тут зустрічаються підводні підняття і мілини.
Материковий схил починається з глибини 200 м. Його крутість в основному змінюється від 1,5 до 4 °, але зустрічаються і круті ділянки (до 23 °). У верхній частині материкового схилу прослідковуються підводні уступи й ущелини. Материковий схил розчленований у берега Аляски сильніше, ніж в східній частині моря.
Ложе, обрамлене материковим схилом, утворює улоговину (іноді її називають улоговиною Бофорта) моря з глибинами понад 3000 м. На більшій частині цієї котловини дно є плоскою, досить рівною абісальною рівниною. В її центральній частині розташовано підняття Бофорта, найменша глибина над яким дорівнює 913 м. Воно у вигляді підводного хребта простягається приблизно по лінії від мису Принц Альфред (о. Бенкс) на південний схід, але не досягає материкового схилу біля берега Аляски.
Акваторія моря лежить в арктичному кліматичному поясі[2]. Цілий рік переважає полярна повітряна маса. Льодовий покрив цілорічний. Низькі температури повітря цілий рік. Атмосферних опадів випадає недостатньо. Для південно-західної частини акваторії моря, на відміну від решти моря, характерна порівняно м'яка зима і холодне літо, в східній частині моря холодні арктичні зима і літо[3].
Акваторія моря утворює окремий екорегіон моря Бофорта арктичної зоогеографічної провінції[4]. Зоогеографічнодонна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м належить до арктичної циркумполярної області арктичної зони[5].
У морі Бофорта під морським дном знаходяться великі запаси газу та нафти, які є продовженням підтверджених запасів у сусідній річці Маккензі та на Північному схилі.[6] Перші розвідки вуглеводнів під шельфом моря Бофорта були проведені у 1950-х роках, і, за оцінками, під його прибережним шельфом міститься близько 250 км³ нафти та 300 000 км³ природного газу. Буріння на шельфі розпочалося в 1972 році; до 1980-х років було пробурено близько 70 свердловин[7] а до 2000 року — 200 свердловин.[8] Ці роботи призвели до вичерпання близько 46,5 млн м³ ґрунту з морського дна, а також до скидання бурових розчинів, що містили барит, глину, каустичну соду та важкі метали: цинк, мідь, свинець, хром, кобальт, нікель, кадмій та ртуть. У 1986 році було видобуто близько 50 400 м³ нафти.[7]
У 1971 році в дельті річки Маккензі було відкрито велике газове родовище під назвою Таглу [9] за яким послідували родовища Парсон-Лейк та Ніглінтгак. Запаси газу на цих родовищах оцінюються відповідно у 58 600 км³, 35 400 та 13 600 км³. Крім того, далі в море від дельти річки Маккензі розташоване родовище Амаулігак.. Це найбільше з відомих нафтових родовищ моря Бофорта було відкрито в 1984 році, і, за оцінками, містить 37,3 км³ нафти та та 38 500 км³ газу. Розробка цих родовищ ускладнюється їх віддаленим розташуванням. Ця проблема була частково вирішена для Прудо-Бей завдяки будівництву Трансаляскинського нафтопроводу, але вона обмежує регулярне комерційне видобування на родовищах річки Маккензі.[10] Наприклад, проєкт Амаулігак було розпочато невдовзі після відкриття родовища. У вересні 1985 року танкер Gulf Beaufort доставив до Японії 50 300 000 л (316 377 барелів) сирої нафти, що стало першою партією нафти з арктичних родовищ.[11] Однак після цього проект зупинився.
У липні 2017 року Бюро з управління океанською енергією США схвалило план, що дозволяє італійській транснаціональній нафтогазовій компанії Eni пробурити чотири розвідувальні нафтові свердловини на острові Спай — одному з чотирьох штучних островів у морі Бофорта.[12]
- ↑ Limits of Oceans and Seas, 3rd edition (PDF). International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2011. Процитовано 6 лютого 2010.
- ↑ Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
- ↑ (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
- ↑ (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
- ↑ (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
- ↑ Sea Changes, Institute of the North
- 1 2 Parsons, p. 233
- ↑ Marlan W. Downey, William Andrew Morgan, Jack C. Threet, American Association of Petroleum Geologists Petroleum provinces of the twenty-first century, AAPG, 2001 ISBN 0-89181-355-1, p. 125
- ↑ Hawkings, T.J.; Hatfield, W.G.; Bowerman, J.N.; Coffman, R.C. (1976). Braunstein, Jules (ред.). Taglu Gas Field, Beaufort Basin, Northwest Territories, in North American Oil and Gas Fields. Tulsa: The American Association of Petroleum Geologists. с. 51–71. ISBN 0-89181-300-4.
- ↑ Marlan W. Downey, William Andrew Morgan, Jack C. Threet, American Association of Petroleum Geologists Petroleum provinces of the twenty-first century, AAPG, 2001 ISBN 0-89181-355-1, p. 125
- ↑ David L. VanderZwaag, Cynthia Lamson The Challenge of arctic shipping: science, environmental assessment, and human values, McGill-Queen's Press – MQUP, 1990 ISBN 0-7735-0700-0, p. 61
- ↑ US approves oil drilling in Alaska waters, prompting fears for marine life. The Guardian. Associated Press. 13 липня 2017. Процитовано 1 січня 2018.
- Океанографическая энциклопедия / Под ред. Р. М. Деменицкой, Г. И. Баранова, В. В. Панова и др. — Л. : Гидрометеоиздат, 1974. — 632 с. (с. 97—98)
- The Canadian Encyclopedia — Beaufort Sea [Архівовано 26 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- Большая советская энциклопедия — Бофорта море [Архівовано 30 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- Connected, Protected, Respected: Conserving the Beaufort Sea Ecosystem (англ.). World Wildlife Fund. Процитовано 23 квітня 2019.
- Greg Sharp (17 червня 2016). An old problem, a new opportunity: A case for solving the Beaufort Sea boundary dispute. The Arctic Institute (англ.). Процитовано 23 квітня 2019.
- Mark McGinley (31 травня 2008). Beaufort Sea large marine ecosystem. The Encyclopedia of Earth (англ.). Архів оригіналу за 24 квітня 2019.
- David Thurton (19 червня 2015). Beaufort Sea's fish population at risk due to acidification: study (англ.). CBC. Процитовано 23 квітня 2019.
 | |
|---|---|
| Тематичні сайти | |
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
