Єдиноріг (гаубиця)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/57/1-%D0%BF%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D1%8B%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D1%80%D0%B5%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BD%D0%BE%D0%B9_%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B3_%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%86%D0%B0_1805_%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%B0.jpg/250px-1-%D0%BF%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D1%8B%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D1%80%D0%B5%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BD%D0%BE%D0%B9_%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B3_%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%86%D0%B0_1805_%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%B0.jpg)
Єдинорі́г (рос. единорог) — старовинна російська гладкоствольна гармата-гаубиця. Стрільба з єдинорогів здійснювалася ядрами, розривними і запальними гранатами, бомбами і картеччю.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/f0/78-%D0%BC%D0%BC_%D0%BE%D0%BF%D1%8B%D1%82%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B3.jpg/250px-78-%D0%BC%D0%BC_%D0%BE%D0%BF%D1%8B%D1%82%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B3.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/59/107-%D0%BC%D0%BC_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BA%D0%BE%D0%B9_%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B3_%28%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%D0%BB%29.jpg/250px-107-%D0%BC%D0%BC_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BA%D0%BE%D0%B9_%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B3_%28%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%D0%BB%29.jpg)
Єдиноріг був винайдений в 1757 році російським артилеристом М. В. Даниловим спільно з С. А. Мартиновим; на озброєння поставлений графом П. І. Шуваловим. Назву отримав за геральдичним єдинорогом, що був зображений на гербі Шувалових. Образ тварини використовувався і в декорі стволів перших зразків: винград виконували у формі голови єдинорога, скоби-«дельфіни» — у вигляді єдинорогів на чотирьох ногах.
Єдинороги являли собою довгі гаубиці — установки, проміжні між гарматами і гаубицями, універсальні за використовуваними боєприпасами (могли стріляти ядрами, бомбами, картеччю і брандкугелями). Перевагами єдинорогів були можливість прицільної стрільби розривними снарядами і значно велика рухомість порівняно з менш дієвими ранішими гарматами і гаубицями.
Єдинороги застосовувалися в російській артилерії як облогові, польові, кінні і гірські гармати, а також на флоті. Завдяки таким гарматам артилерія дістала можливість супроводжувати свою піхоту в бою, ведучи вогонь через голови бойових порядків.
Єдинороги використовувалися понад 100 років, аж до впровадження у війська нарізних гармат. У першій половині XIX століття гармати виробляв Луганський чавуноливарний завод. Окремі екземпляри залишалися в деяких фортецях аж до початку XX століття.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3f/Licorne_1814.jpg/250px-Licorne_1814.jpg)
Основними відмітними особливостями єдинорогів були стволи завдовжки 7,5—12,5 калібрів і використання ядер масою від 4 фунтів до 3 пудів (від 1,8 до 40 кг, калібр 246 мм), що забезпечувало дальність стрільби до 4 км. Іншою характерною рисою була наявність зарядної камори конічної форми, яка прискорювала заряджання майже вдвічі. Для чищення такої камори використовували спеціальний банник, що також був конічним, а чищення ствола здійснювалося звичайним циліндричним банником.
Існувало кілька калібрів єдинорогів, найбільшим з яких був 2-пудовий, використовуваний як у польовій, так і в облоговій артилерії. Бомби з нього мали майже такий самий ефект, як ядра 24-фунтової гармати, а постріл картеччю був у 8 разів ефективнішим за картеч цієї самої гармати. Дальність пострілу перевершувала вдвічі дальність 2-пудової мортири. Але через свою руйнівну дію на лафет 2-пудовий єдиноріг невдовзі був знятий з озброєння.
![]() |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Єдиноріг (гаубиця) |
- Единорог (арт. орудие)
- Единорог, в артиллерии // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Единорог // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)